Глава УГКЦ у 138-й день війни: «Боже, навчи нас сміятися крізь сльози і разом як народ долати ворога»
Помолімося сьогодні за всіх, кому важко під час цієї війни, хто занепадає духом, переживає особливі духовні та психологічні стани розчарування, втрати сенсу життя, щоб християнський оптимізм, ця благодать Духа Святого давала нам можливість тішитися кожним прожитим днем. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму щоденному воєнному зверненні у 138-й день широкомасштабної війни росії проти України.
«Боже, — попросив Предстоятель, — навчи нас сміятися крізь сльози і у Твоїй радості перемагати слабодухість, якій кожен із нас підвладний, і разом як народ долати того ворога, що намагається нас залякати і спаралізувати нашу волю до свободи! Боже, благослови Україну!».
Духовний лідер відзначив, що знову впродовж минулого дня і цієї ночі українська земля здригалася від ударів бомб, ракет, інших видів зброї, якими росіяни щедро поливали українську землю. Палають міста і села України. Палає херсонська земля, палають українські лани, наповнені хлібом, і ворог не дає можливості гасити ці пожежі… Але Україна стоїть. Україна бореться. І Україна молиться.
Предстоятель у цей день роздумував над ще однією підступною гріховного пристрастю — смутком, або унинієм. А відтак про — чесноту радості, яка є способом лікування цієї пристрасті.
Знаємо, каже Блаженніший Святослав, що сумувати природно для людини. «Смуток — це щось таке, що людина переживає як істота, яка подорожує, очікує повноти життя і щастя у своїй небесній батьківщині. Тому смуток задля Бога є чимось добрим. Однак униніє, про яке ми зараз говоримо, це щось інше. Це певний стан духовного занепаду людини, який навіює їй диявол», — сказав Глава Церкви.
У творах Отців Церкви ми натрапляємо на опис, розповів Глава Церкви, такого стану як на момент, коли приходить біс полуденний і людині видається, що вона перебуває в найгіршому місці на землі. Той біс витягає цю особу з її місця перебування, бо вона вважає, що будь-яке інше місце на землі є кращим, а вона ось тут опинилася в найгіршому становищі і є найбільш нещасною людиною на світі. Ця пристрасть надломлює людей. У народі їх називають малодушними.
За його словами, униніє може бути двох типів.
Перший тип — коли людина щось собі запланувала, чогось дуже бажала, а в певний момент, не змігши здійснити цього бажання, занепадає духом і вже більше нічого не хоче в цьому світі робити.
«Другий тип цього гріховного стану, — продовжив він, — настає внаслідок того, що людина хоче сама повністю контролювати своє життя і надмірно піклується про власне майбутнє, яке завжди непевне і незнане. І от тоді, коли життя цієї людини начебто вислизає з-під її повного контролю, вона потрапляє в стан унинія, браку довір’я до Бога, у руках якого лежить моє завтра».
Такого типу пристрасть, переконує духовний лідер, — дуже небезпечна, зокрема в умовах війни, коли ми шукаємо певності в непевному сьогоденні.
Що ж нам робити, коли нас спіткає такий духовний стан? «Треба просити благодаті Духа Святого, — переконує Предстоятель, — бо в Ньому є радість, якою оздоровлюється ця пристрасть. Радість, яку вливає Дух Святий у людське серце, робить людину активною і здатною бачити позитиви навіть серед дуже несприятливих обставин життя».
Департамент інформації УГКЦ
