«Берегти спадщину віри — такою є місія, яку Господь доручив своїй Церкві» (св. Іван Павло II)
На тему «Яка віра у греко-католика?» говорили в межах катехитичного проєкту альтернативної п’ятниці «Хто такий греко-католик?», що відбувається у час рідзвяного посту в архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці м. Тернопіль. Отець Мартин Хомів розповідав про джерела нашої віри, догми Церкви й основні міфи, пов’язані з ними.
Господь Бог, у якого ми віримо, є особою, Він — живий, і Він перший нам об’явився, Він перший нав’язує з нами стосунок. А вірити — означає відкривати себе на Бога, входити в особисте спілкування, в особистий стосунок із Ним. Тому усе, що ми здатні зрозуміти про Бога, походить від Бога.
Ми можемо пізнати Бога, споглядаючи світ, на гармонію всесвіту, всю його красу, велич та впорядкованість, але Бог Сам до нас говорить, Хто Він, і Який Він. «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина (Євр.1,1–9»). В Ісусі Бог зблизився до нас у такий спосіб, щоб ми могли Його бачити, чути, дотикатись і з Ним жити. Господь Бог почав говорити людською мовою і жити людським життям, а вкінці доручив Своїм апостолам хрестити усі народи, навчаючи їх зберігати все, що Він їм заповідав (Мт. 28,19). Тому, берегти спадщину віри є місія Церкви, яку вона виконує у всі часи.
Ми віримо у все те, що Церква нам подає до віри
Спадщина віри — це істини Божого Об’явлення, виражені у Священному Писанні, яке є натхненним і написаним Словом Божим, і в Священному Переданні, яке є Словом Божим, як його вчать і передають через авторитетний вчительський уряд Церкви. Віровчення Церкви ґрунтується безпосередньо на Священне Писання, і разом із Священним Переданням — вони складають одне, гармонічне та неподільне одне ціле — живий досвід Церкви. Так, що Церква є захисницею і автентичною тлумачкою правд віри. Ми, греко-католики, не поділяємо позицію одного із найважливіших стовпів протестантизму, який стверджує, що тільки Святе Писання є найвищим авторитетом і єдиним джерелом віровчення. Ми, греко-католики, наближені до православ’я, яке черпає усе необхідне для віри з двох джерел.
Важливо розуміти, що розвиток доктрини Церкви не додає до божественного одкровення і не збільшує вклад віри, але збільшує її розуміння. І хоча віра є особистою відповіддю Богові кожного зокрема, це Церква, яка посідає і ділиться скарбницею віри. Тому, основний принцип такий — ми, греко-католики, віримо у все те, що Церква нам подає до віри. Ми віримо, що наша Церква посідає всі засоби, всі святі таїнства, всі правди віри, потрібні для того, щоб отримати спасіння і його осягнути.
В УГКЦ християнська віра висвітлена в богословській традиції нашої Церкви. Ми, греко-католики, визнаємо православну віру, правильне прославлення Бога, висвітлене у Біблії, св. Традиції, Вселенських Соборах та отців Церкви. Наша віра народжується зі споглядання Пресвятої Тройці, з Бого-спілкування, збагачується богословським мисленням, але вкінці представляється Церквою в написаній формі, чіткою зрозумілою мовою, зокрема у катехизмах, наприклад, в Катехизмі Католицької Церкви та Катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха». Усе, що Церква подає до віри, є написане.
Походження святого Духа
Ми, греко-католики, наближені до православних наших братів і сестер, у тому, що ми черпаємо усе необхідне для віри найперше з нашої спільної східної Візантійської традиції. Деколи виникають непорозуміння чи навіть замішання між нашими вірними, різновиди позиції навіть між духовенством, затим, останнє слово щодо правд віри має Церква. Наприклад, у Катехизмі УГКЦ, «Христос — наша Пасха», що є офіційним церковним документом зазначено: «Отці Церкви, навчаючи про Особу Святого Духа, насамперед наголошували на тому, що відрізняє Особу Святого Духа від Осіб Отця і Сина, тобто, що Святий Дух від Отця ісходить». Цю ж думку висловлено і в першому артикулі Берестейської унії. Не зважаючи на те, що ми на «Вірую» призвичаїлись співати «… і Сина», автентична позиція нашої Церкви є те, що св. Дух походить не двох, а з єдиного Джерела — Бога Отця.
Чистилище
Православ’я з найдавніших часів вірить у те, що молитва, милостиня, добрі подвиги, пости, а особливо служіння Божественної Літургії, які приносяться за покійних, звільняють їхні душі і допомагають їм у досягненні блаженства. Таким чином, на всіх Літургіях, які звершуються у храмі, є поминання померлих. Ми, греко-католики, також віримо, що душа, яка ще не здобула духовної повноти життя у Христі, входить у Царство Небесне «наче крізь вогонь» (1 Кор. 3,15), тому вона потребує духовного лікування — очищення від усякої скверни, щоб оселитися у «місці світлому». Ось чому Церква універсально молиться за померлих. Ми, греко-католики, можливо іншим богословським мисленням, але рівно ж визнаємо, що цей період очищення для кожного є різним, але тимчасовим, інакше це було б не чистилищим, а пеклом.
Ми, греко-католики, не віримо, що гріхи прощаються безумовно. Церква вчить, що є умови для того, щоб людина отримала прощення гріхів. Також прощення гріхів не продається. Відпусти (індульгенції) справді існують, але немає прощення гріхів за гроші.
Першість Єпископа Римського Престолу
УГКЦ не тільки зберігає і плекає східну духовність, богослов’я, літургію та канонічний порядок, Вона ще втішається повним сопричастям з Єпископом Рима і визнає у ньому особливе Петрове служіння. Особливість церковної єдності зі Вселенським Архиєреєм є однією з фундаментальних засад ідентичності УГКЦ. Єпископ Рима є главою Латинської Церкви, але одночасно посідає першенство у Вселенській Церкві. Він наділений найвищою владою щодо навчання віри, і вважається непомильним тоді, коли навчає у справах віри і моралі, проголошуючи вчення Церкви. Про це стверджує догмат про непомильність Папи. Папа Римський не є безгрішний, і не звільнений від особистих гріхів чи помилок, проте, порядок вимагає, щоб один завжди мав вирішальне слово.
Непорочне Зачаття
Владою Наслідника св. Петра, Папа Пій ІХ закрив столітню богословську дискусію, та проголосив догму 8.12.1854 р. про те, що Пресвята, Пречиста Богородиця була звільнена від будь-якого гріха ще від самого зачаття. Львівський Синод нашої Церкви (1891 р.) прийняв цю догму та проголосив його як Богородичний празник. Хоча, інші християни визнають Марію непорочною, вони, на відміну від нас, ще сумніваються коли саме Вона нею стала. Ми, греко-католики, не поклоняємося Богородиці й святим. Ми вшановуємо Пресвяту Богородицю, просимо Її про заступництво. Поклоніння стосується тільки Бога. Цей принцип стосується і вшанування ікон та образів: ми не поклоняємося зображенням, ми не ідолопоклонники.
Нерозривність подружжя
Християнське подружжя — це вірний і плідний союз чоловіка і жінки. Увесь християнський світ визнає святість шлюбу, як зобов’язання на все життя, але тільки католицьке богослов’я, розглядає його, як нерозривний союз. Ми, греко-католики, прагнемо досконалості у любові, і стверджуємо, що правосильно укладаний та довершений Шлюб є нерозривним союзом.
Ідентичність греко-католика виражається у вірі, в особливості духовності нашої Церкви. Тому, ми повинні удосконалювати наше знання щодо правди нашої віри; не лінуватися читати твори на догматичні теми, досліджувати, шукати, знаходити відповіді на наші запитання; не боятися входити у дискусії з духовенством, щоб наша віра була живою і плідною.
Підготувала Юлія Сиротюк,ДивенСвіт
