Архиєпископ Лондріни на Постійному Синоді УГКЦ: «Коли ми йдемо разом, ми стаємо живим свідченням присутності Бога у світі»
19 лютого під час сесії Постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви, яка цими днями відбувається у Бразилії, до єпископів звернувся архиєпископ Лондріни, президент Єпископської конференції штату Парана Дом Жереміас Штейнмец. Він привітав Блаженнішого Святослава та учасників Синоду від імені Конференції єпископів Бразилії, наголосивши на братній єдності між Церквами двох обрядів, спільній відповідальності за місію євангелізації, а також запевнив у підтримці та солідарності з українським народом у час війни.
На початку свого слова архиєпископ підкреслив, що присутність Української Церкви «глибоко збагачує церковне життя регіону Парани і свідчить про красу різноманітності в єдності Церкви».
Представляючи структуру бразильського єпископату, він окреслив масштаб і розгалуженість церковного життя в країні, підкресливши, що йдеться не просто про статистику, а про «життєздатність, різноманітність і багатство Церкви в Бразилії, яка прагне, у спілкуванні з Папою, бути живим знаком Євангелія, єдності та надії в теперішній час».
Архиєпископ також пригадав, що приприсутність Української Греко-Католицької Церкви в Бразилії сягає кінця XIX століття. Перші іммігранти, за його словами, принесли з собою «багатство своєї віри, літургійної традиції та церковної ідентичності», а Церква в Бразилії від самого початку прийняла їх із пастирською турботою. Коли громада зростала, визріла потреба у власній структурі — спочатку як екзархат, згодом як єпархія, а пізніше як митрополія.
«З вдячністю згадуємо єпископів, які започаткували та провели цей процес структурування та зрілості Церкви. Це були пастирі, які вміли поєднати вірність українській візантійській традиції та повну єдність із Церквою в Бразилії та Наступником Петра. Історія, яку вони створили, є виразом наполегливості, ідентичності та єдності», — наголосив архиєпископ Дом Жереміас Штейнмец.
З особливою вдячністю він згадав владику Ефрема Василія Кривого, який, прийнявши служіння 1978 року, «зміцнив структурні та інституційні основи, що сьогодні підтримують життя цієї Церкви», а також став «головною дійовою особою на шляху братнього зближення з латинськими єпископами Парани та Бразилії».
«Великою радістю і справжнім знаком дії Святого Духа серед нас є також братське співжиття, яке ми сьогодні переживаємо на нашому спільному шляху, — продовжив архиєпископ. — Ця єдність конкретно виражається в активній участі єпископів Володимира Ковбича та Мирона Мазурв в житті нашого Південного регіону, в регіональних асамблеях, а також у Генеральній асамблеї Єпископату у Бразилії. Ця постійна присутність є красномовним свідченням єдності, яку ми переживаємо в одній вірі, незважаючи на багатство і красу особливостей кожного обряду».
Він також підкреслив, що єдність між Церквами латинського і візантійського обрядів є не лише плодом історії чи людських зусиль, але насамперед відповіддю на молитву Христа: «Нехай усі будуть єдині. Як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас, щоб світ повірив, що Ти послав Мене» (Ів. 17, 21).
«Ця молитва Ісуса глибоко просвічує наш спільний шлях: єдність — це не одноманітність, а спілкування в різноманітності, живе свідчення присутності Бога у світі та конкретний знак достовірності Євангелія. Коли ми йдемо разом, поважаючи наші традиції та зміцнюючи наші братні зв’язки, ми стаємо видимимою відповіддю на прохання Христа до Отця», — сказав президент Єпископської конференції штату Парана.
Говорячи про війну в Україні він зауважив, що від їі початку українські єпископи діляться з бразильськими братами правдою про страждання свого народу, допомагаючи розширити їхню свідомість, «зміцнити співчуття і плекати справжню солідарність із тими, хто страждає, особливо з дітьми — найбільшими жертвами цього божевільного і невиправданого насильства».
«Як Церква, ми відчуваємо поклик виконувати свою пророчу, солідарну та братню роль. Відразу після початку війни ми провели широку мобілізацію на підтримку українського народу, зібравши кошти, які були надіслані через Карітас Інтернаціонале для задоволення нагальних потреб того часу. Ця ініціатива знайшла щедрий відгук у жителів штату Парана, об’єднавши католиків, латиноамериканців та українців у прекрасному жесті єдності та милосердя».
Також із вдячністю було відзначено служіння Української Католицької Церкви у прийнятті родин біженців, які знайшли в українських громадах підтримку, душпастирську опіку й матеріальну допомогу.
На завершення архиєпископ подякував за братнє прийняття на засіданні Синоду та висловив побажання, щоб цей час став «справжнім відродженням Святого Духа, новим місіонерським і пастирським поштовхом» для Української Греко-Католицької Церкви в Бразилії.
«Ми йдемо разом, у спілкуванні, впевнені, що Бог благословляє цей час благодаті, зміцнюючи нас в єдності, надії та відданості Євангелію», — підсумував архиєпископ.
Департамент інформації УГКЦ
