Звернення Глави УГКЦ у 345-й день війни, 3 лютого 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні п’ятниця, 3 лютого 2023 року, а в нас в Україні вже 345-й день великої війни.
Важкі бої йдуть на Донбасі. Відповідно до ранкових повідомлень, Збройні сили України відбили російські атаки біля десяти населених пунктів. Хоча ворог зазнає величезних втрат, проте не шанує людського життя ні власних військових, ані синів і дочок України.
Ворог продовжує завдавати ударів із повітря по різних частинах нашої Батьківщини. За вчора він випустив чотири ракети, дві з яких були скеровані на багатостраждальний Краматорськ, хоча там проводилися рятувальні роботи після попереднього обстрілу. Кількість загиблих знову зросла. Відомо про щонайменше чотирьох осіб, що втратили життя внаслідок цієї атаки. Упродовж минулого дня і цієї ночі ворог атакував краматорську інфраструктуру, цілився в заклади медичної опіки, зокрема в лікарню.
Агресор також нещадно обстрілює і збільшує кількість обстрілів нашого північного прикордоння. Був рекордний обстріл Сумщини — понад 120 за добу. Ця ніч виявилася пекельною для Херсона. Цієї ночі був масований обстріл житлових кварталів. Мабуть, зранку підраховуватимемо жертви цього нічного злочину. Знову в усій Україні чути плач, голосіння, молитви за припинення цього безумства.
Вчора ми дізналися про те, що ворог починає полювати на українських дітей на окупованих територіях. Це якась нова нелюдська тактика, яку ми спостерігаємо останнім часом. Майже 100 дітей було вивезено із Лисичанська до Татарстану. Ми точно знаємо, що 50 із них — це старшокласники. Про інших не маємо відомостей. Всього 14 тисяч українських дітей було примусово депортовано з окупованих територій. Життя там, на жаль, стає щоразу більше нестерпним.
Однак цього ранку ми хочемо подякувати Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі. І це додає нам оптимізму, віри в Божу присутність між нами і сили боротися далі. Наша віра в те, що ми захищаємо справедливість, життя і свободу, право на існування багатомільйонного народу, додає сенсу нашому терпінню та впевненості в неминучості нашої перемоги. І тому ми сьогодні хочемо сказати усім: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться! Ба більше, Україна навіть крізь сльози усміхається, бо відчуває, що Господь Бог є з нами.
Продовжуємо наші роздуми над відновленням втраченої єдності між християнами, зокрема в українських обставинах. Ми молимося і думаємо, як здійснити бажання Христа, щоб Його учні, християни, усі були одним.
Ми вчора згадували видатну постать історії не тільки нашої Церкви, а й світового руху за єдність християн — нашого праведного митрополита Андрея Шептицького. Справді, у першій половині ХХ століття він на пів століття випередив своєю думкою, своїм пошуком за єдністю християн Другий Ватиканський Собор. Я б хотів сьогодні зупинитися на одній із його геніальних думок.
Праведний митрополит Андрей відчував, що є ще одна сила в Церкві, на яку мало звертають уваги і яка ще мусить сказати своє слово та зробити свою справу, щоб відбудувати втрачену між християнами єдність. І ця сила — наше монашество.
Монах чи монахиня — це особа, яка вже тут, на землі, вмерла Христа ради для цього світу і живе в житті майбутнього віку, у воскресінні. Живе в цьому віці, у тому стані, вимірі життя Христової Церкви, яке ми всі осягнемо після смерті у вічності, там, де вже ні не одружуються, ні не виходять заміж, а живуть як ангели Божі. Монашество — це особливе покликання, яке є наслідком, свідченням дії Духа Святого в тілі Церкви. Зокрема, східне монашество візантійської традиції має особливу споглядального силу, — силу такого містичного життя, яке втілюється в певних життєвих орієнтирах тут, на землі.
В історії траплялося так, — і праведний митрополит Андрей це бачив, — що монашество не поділяло руху за об’єднання християн, навіть якщо його провідником були очільники Церков. Якщо монашество не підтримає ідеї єдності християн, зокрема між Церквами візантійської традиції, то вона буде майже неможливою для осягнення. Але якщо богопосвячені особи відчують, що їхні брати і сестри з іншої Церкви живуть тим самим Духом, який покликав і їх, і що вони навіть у різних монастирях споглядають у містичному досвіді одного й того самого живого Бога, єдиного у трьох особах Отця, і Сина, і Святого Духа, тоді їхнє свідчення, їхній досвід, духовний провід буде потужною, так би мовити, незамінною силою, щоб уся Христова Церква не боялася шукати, відновлювати, будувати єдність між християнами.
Це дуже глибоко розумів Андрей Шептицький, який став натхненником деяких видів монашого досвіду в Західній Церкві. Під його натхненням були створені певні монаші спільноти, одна з яких жила в латинській традиції, а інша — у візантійські, але обидві належали до однієї монашої родини. Нехай праведний митрополит Андрей буде нашим молільником, патроном, заступником великої справи єдності між християнами, яка є, на його думку, необхідною підвалиною єдності нашого народу, нашої держави і умовою, як він писав, для того щоб будувати «Рідну хату».
Боже, благослови Україну! Боже, вислухай молитви наших праведників, ісповідників, мучеників, святих української землі і допоможи нам сьогодні встояти в цій нерівній борні з окупантом, який забирає право на існування для нашої Церкви, нашого народу, нашої держави! Боже, будь Ти нашою мудрістю, нашою силою! Боже, будь Ти у Твоєму Дусі Святому Духом нашої єдності, єдності Христових учнів, християн України! Боже, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!