Звернення Глави УГКЦ у 319-й день війни, 8 січня 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні неділя, 8 січня 2023 року, а в нашій багатостраждальній Україні вже 319-й день повномасштабної військової агресії, великої війни, яку російський окупант і загарбник приніс на нашу мирну землю.
Незважаючи на оголошене ворогом так зване перемир’я, минулий день, у який ми святкували Різдво Христове, був дуже важкий для України. Осердям військової сутички було місто Соледар, що на північ від Бахмута. Там ведуться тяжкі, справді кровопролитні, бої. Горить півмісяць, «вогняна дуга» на лінії фронту на Луганщині та Донеччині.
Ворог намагався використати «перемир’я», щоб підтягнути свіжі засоби атаки на Україну. Він завдав ракетних ударів по Харківщині. Так само вчора, надвечір, здригалося наше Запоріжжя, велике місто, під російськими ракетними ударами. Ворог знову атакував нашу Херсонщину та південь Дніпропетровської області.
Але незважаючи на ці драматичні події, на те, що ворог намагається маніпулювати навіть релігійними почуттями своїх і наших вірних, говорячи про мир, коли його навіть не думає нести, ми все ж таки в різдвяній радості хочемо проголосити: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Сьогодні неділя, другий день свята Різдва Христового, у який поєднуються дві літургійні події. Ми сьогодні святкуємо Собор Пресвятої Богородиці та пам’ять святих праведних Йосифа Обручника, царя Давида і Якова, по плоті брата Господнього. Цей день дуже багатий на духовний, богословський зміст, який нам дарує наша візантійська духовна і літургійна традиція.
Літургійна та іконографічна традиція завжди представляє нам Марію як найближчу до Ісуса. Адже Вона насамперед є Богородицею, яка цілком свідомо дозволила, щоб Бог у ній оселився і через Неї прийшов у цей світ як немовля. Марія невіддільна від свого Сина, тому що матір є одним цілим зі своєю дитиною. Ми можемо зрозуміти Її роль у Божому ділі спасіння тільки тоді, коли сприймаємо Її разом із Божим Сином. Крім того, дуже важливий аспект Різдва полягає в тому, що Богородиця представлена в цій події як вершина людської природи, того, що людство могло принести Богові.
Одна із прекрасних стихир навечір’я Різдва Христового починається такими словами, а точніше таким запитанням: «Що Тобі принесемо, Христе, бо явився Ти на землі заради нас як людина?». Коли заходить мова про те, що ми Йому приносимо, то ми переважно називаємо те, що є в нашому серці, що для нас найцінніше. Говоримо про свою любов до Нього, про свою віру. Ця стихира представляє нам цю тему дещо ширше. У ній перелічено цілу низку відповідей на поставлене запитання. Кожне створіння приносить Богові якийсь дар: земля — вертеп, тобто печеру; царі — ладан, золото і миро; пастухи — подив; небо — звізду; а ми, люди, приносимо Йому Діву-Матір — найдорожче, що у своїй історії мало, має і матиме людство. Таке дуже незвичне представлення цього дару людини воплоченому Спасителеві.
Ми переважно сприймаємо Богородицю дещо відірвано від людей. Натомість літургійна традиція раз у раз наголошує нам на тому, що Богородиця є частиною людства і найкращим його проявом. Завдяки тому, що Вона прийняла це особисте рішення і сказала Богові «так», коли ангел Гавриїл благовістив Їй воплочення в Ній Сина Божого, Вона немов показала, якою може бути людина, коли відкривається Богові, коли облагороджена вірою в Нього і коли повна Божої благодаті. Богородиця є найкращим спільним даром людства для Бога.
Йосиф є найскромнішою, але дуже важливою дійовою особою у святі Різдва Христового. Два цікавих моменти: по-перше, про нього мало говорить Євангеліє, а по-друге, він сам нічого не говорить. У Євангелії не записано жодного слова, промовленого Йосифом. Його висловлювання можна почути хіба що в богослужбових текстах Різдва Христового, які поетично і драматично змальовують нам переживання, що були в його серці та думках. Правдоподібно, Обручник боровся із сумнівами і страхами, адже обставини, у які він потрапляє, є нелегкими і викликають у нього цілу душевну драму та навіть відчай. «Що ж я маю робити в цій ситуації? Як пояснити все те, що відбувається?» — запитує себе Йосиф словами Літургії Церкви.
Образ Йосифа цінний для нас тим, що в ньому Бог перетворює розгубленість і відчай на цілковите довір’я до Божого промислу та слів ангела, який йому являється. Чоловік не піддається сумнівам і розгубленості, натомість відкривається Богові та проявляє довіру до Нього. Всупереч страхам і сумнівам, Йосиф робить усе, що Бог від нього очікує. Служить Марії і Дитятку Ісусові. Він сприяє тому, щоб Христос народився у світі, а також оберігає Його від різних небезпек.
Маріє, Йосифе, наш Спасителю Дитятку Ісусе, благословіть українську родину! Ісусе, Ти, що від моменту свого народження стаєш біженцем; Маріє, Ти, що на своїх руках несеш свого Сина в чужу землю; Йосифе, ти, що віддаєшся цілковито часом незрозумілому Божому задумові, але бережеш життя людини, життя Божественного Сина Марії, опікуйтеся українською родиною!
Боже, благослови нашу Батьківщину! Господи, Ти, що приходиш до нас сьогодні як новонароджене дитятко, прийди до наших воїнів, синів і дочок України, які сьогодні на фронті захищають наше життя! Пресвята родино, заопікуйся українською родиною, яка сьогодні є зранена, розділена, перебуває часом далеко від своєї Батьківщини та від рідної домівки! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
