Звернення Глави УГКЦ у 226-й день війни, 7 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, продовжив серію роздумів про джерело стійкості українського народу й уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні п’ятниця 7 жовтня 2022 року, а в Україні вже 226-й день жахливої, кривавої війни, яку росія веде проти українського народу і яку ми називаємо війною на знищення, на виснаження. Ця війна позначена геноцидними прагненнями ворога, який винищує все те, чого сягає його вбивча рука.
Впродовж минулої доби знову на всій лінії фронту йшли тяжкі бої. Ворог використовував усі види зброї. Останніми днями багато говориться про так звані іранські дрони-камікадзе, які починають атакувати різні частини України, віддалені від лінії фронту.
Лише за останню добу, відповідно до сьогоднішніх повідомлень, росія випустила по Україні 8 крилатих ракет, завдала 15 авіаударів, 70 ударів реактивними системами різного типу. Постраждало 25 населених пунктів. Знищена інфраструктура багатьох міст і сіл, житлові будинки і навіть ті споруди, що належать до культурної спадщини України і людства.
Осердям ворожих атак стало місто Запоріжжя. Ворог двічі атакував Запоріжжя ракетами, а також вищезгаданими дронами, які несли вибуховий заряд великої сили. Вчора з-під уламків будинків було витягнуто 7 бездиханних тіл, більше як 10 людей отримали поранення різного виду і важкості. Багато людей на сьогодні вважаються зниклими безвісти, тобто їхня доля невідома. Місто Запоріжжя сьогодні потребує нашої уваги, молитви і підтримки.
Крім того, ворог завдавав удари дронами-камікадзе по Харкову і Миколаєву.
Але попри невимовний біль, Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми ж продовжуємо роздуми над правилами стійкості. Україна стоїть — завдяки чому? Сьогодні пропоную поміркувати ще над однією важливою істиною, властиво, умовою особистої стійкості. Це також досвід болю, страждання наших людей на окупованих територіях, на тому терені, яким прокотилася ця війна, на звільнених територіях, і досвід наших воїнів. Ця умова стійкості називається вдячністю.
Ми часом не розуміємо, що вдячність може бути джерелом стійкості. Проте зауважу, що мова сьогодні йтиме не про етикет, не лише про ввічливість людини, ні. Вдячність має кілька важливих рис. Це, передусім, здатність особи усвідомити важливу річ: те, що вона має, вона отримала. Вдячність допомагає нам побачити не тільки те, чого нам бракує (ми часто на цьому зосереджуємося і кажемо, що нам чогось не вистачає до повного щастя), а й звертає нашу увагу на те, скільки дарів, зокрема засобів, можливостей, ми вже маємо. Відтак спонукає нас замислитися, що ми з тими дарами зробили. Тому вдячність — це один з елементів пізнання тих дарів, які ми отримали не від себе, а від іншого.
Другий, духовний, аспект вдячності веде нас до розуміння того, що є хтось, від кого я отримую ресурси, таланти і хто є джерелом мого життя. Тому вдячність завжди веде мене до джерела дарів. Вдячність подібна до спраги, яка спонукає нас шукати джерело води. Вдячність у християнському сенсі скеровує наш погляд до живого Бога, який є джерелом усіх тих дарів, що їх ми отримали. Тому вдячність відживляє, поновлює ці дари. Вона дає нам усвідомлення, що ми не самодостатні істоти, які самі себе творять, а відкриває нам можливість поповнити ресурси, енергію, запаси через спілкування, повернення до джерела.
І третя важлива риса вдячності — вона робить людину здатною отримати ще більше дарів, ніж вона вже має. Вдячність наче розширює серце людини. Вдячна людина зростає у спроможності приймати ще більше. Тому, коли ми дякуємо, то не просто складаємо подяку за вже отримане, не лише повертаємося до джерела, до нашого великого благодійника, а й зростаємо у здатності ще більше вже зараз винести з того джерела. Тому молитва подяки Богові є найсильнішою і найважливішою християнською молитвою. Це євхаристійна молитва, яка уприсутнює нам Божу дію. Коли ми звертаємося один до одного на Літургії: «Благодарім Господа», то це означає, що Господь Бог приходить, щоб нам дати себе у своєму Тілі і у своїй Крові.
Вдячність — це момент, коли ми можемо, так би мовити, створити в нашому житті простір для того, хто відновлює наші сили. Вдячність уприсутнює спасенну Божу дію в моєму житті. Тому ми дякуємо Господу Богу за всі дари, які від Нього отримали, знані і незнані, явні і неявні. А Він приходить, щоб знову нам дарувати.
Вдячне людське серце — це серце, яке повне Божественної Премудрості. Книга приповідок каже: «Більше ніж що інше пильнуй своє серце. Бо з нього б’ють життя джерела». Найбільший дар, який Бог дає людині, — це дар Духа Святого, що веде нас до Христа і дає нам пізнати Небесного Отця.
Боже, дякуємо Тобі за те, що ми живі у 226-й день війни! Боже, дякуємо Тобі за те, що Україна є, що Україна стоїть завдяки Твоїй силі! Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти, Боже, оновлюєш наші сили для боротьби із злом!
Боже, благослови Україну! Боже, благослови український народ! Боже, благослови українське військо, наших дівчат і хлопців, яких Ти наповнюєш всім тим, що їм потрібне для захисту Батьківщини! Просимо сьогодні в Тебе, Боже, дару справедливого, справжнього миру для багатостраждальної України!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
