Звернення Глави УГКЦ у 214-й тиждень повномасштабної війни, 22 березня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Продовжуємо рахувати дні, ночі й тижні великої війни. Цієї неділі минає вже 214-й тиждень від початку повномасштабного вторгнення. У цей час наш народ і наша Церква, особливо роздумуючи над страстями Господніми, підносять ревну молитву за мир в Україні та в усьому світі.
Минулий тиждень знову був позначений нічними атаками росії на мирні міста і села України. Особливо постраждало Запоріжжя. Ворог завдав ударів по узбережжю Чорного моря — Одесі та Одещині. Загострилася ситуація на лінії фронту, зокрема в районі Гуляйполя на Півдні нашої Батьківщини. Водночас українські воїни героїчно стримують наступ і не дозволяють ворогові просунутися ні на крок углиб української землі.
Цей тиждень увійде в історію вселенського християнства ще й з іншої причини. З різницею лише в кілька днів Господь покликав до вічності двох визначних постатей православного світу. 17 березня відійшов у вічність патріарх-католикос Грузинської Православної Церкви Ілля ІІ, який очолював свою Церкву з 1977 року і понад пів століття був духовним батьком грузинського народу.
А 20 березня Господь покликав до себе почесного патріарха Православної Церкви України Філарета — визначну постать українського православ’я. Цей архиєрей прагнув до побудови помісної Української Православної Церкви, до звільнення від російського панування і поневолення, а також відіграв важливу роль у становленні незалежної України. Ми вдячні за добрі відносини, які розвивалися між нашими Церквами протягом останніх десятиліть.
Сьогодні висловлюю щирі співчуття нашим православним братам і сестрам у Грузії та Україні. Молимося за вічний упокій цих двох патріархів, Іллі та Філарета, які були найстаршими архиєреями православного світу наших часів. Хай Господь прийме їх у свої обійми і дарує їм вічну пам’ять!
Попри біль втрат, ми продовжуємо працювати задля майбутнього України. Цього тижня в Патріаршому центрі в Києві відбулася важлива зустріч із міністром молоді та спорту України. Ми домовилися координувати зусилля для підтримки української молоді, яка сьогодні очікує від Церкви духовних і моральних орієнтирів, а також підтримки і розуміння з боку держави.
Сподіваємося, що співпраця Патріаршої комісії у справах молоді та державних інституцій сприятиме осягненню цієї благородної мети. Адже саме сьогодні молодь випрацьовує нові маркери власної тотожності ‒ як в Україні, так і поза її межами. І тут велика відповідальність лежить як на Церкві, так і на державі.
І ще однією важливою подією стало започаткування Руху християн України. Хоча 70 відсотків громадян називають себе християнами, ми покликані зробити все, щоб український народ був християнським не лише за назвою. Ми маємо спільно взяти на себе відповідальність за долю українського народу і нашої Батьківщини. Цей християнський рух розпочав свою активну роботу.
Відбулася установча зустріч за участю глав християнських Церков та активних мирян, зокрема молоді. І сьогодні від імені християн України ми знову промовляємо до світу: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ця неділя, відповідно до ритму Великого посту східної пасхалії, є четвертою неділею Великої чотиридесятниці. Час Великого посту — це своєрідний іспит на нашу християнську зрілість: наскільки ми втілюємо віру в щоденному житті, у рішеннях і вчинках.
Ми бачимо, як українські християни вслухаються в Божий голос. У містах і селах відбувалися духовні події. Зокрема, християни брали Хрест Господній і проходили Хресну дорогу Його страждань.
Водночас відчуваємо, що Україна є осердям глобальних змін. Від того, як ми відповімо на виклики війни, залежить не лише наше майбутнє України, а й майбутнє світу. Саме тому християни різних конфесій єдналися в молитві та служінні.
Особливо хочу нагадати, що християнський подвиг, зокрема в час Великого посту, з давніх-давен позначений трьома видами християнського подвижництва: молитвою, постом і милостинею. Святий Петро Хризолог влучно висловився про неможливість відокремлювати ці три види християнського життя: «Те, про що молитва стукає до небес, піст випрошує, а милостиня отримує».
Молитва без посту часто стає для нас лише заглибленням у власні фантазії й думки, подекуди втечею від реальності. Піст робить нашу молитву справжньою, здатною пронизати небеса і обійняти Небесного Отця через голос Божого Сина силою і діянням Святого Духа. А милостиня оживляє піст. Без милостині піст перетворюється на пустелю. Натомість милостиня наче зрошує сухе поле посту, на якому ми засіваємо духовні чесноти. Милостиня робить нас здатними отримати те, про що ми просимо, адже ми самі не відмовляємо іншим, які звертаються до нас у своїх мольбах і проханнях. Тож молитва, піст і милостиня — це єдина дорога духовного християнського подвигу часу Великого посту.
Запитаймо себе: як ми молимося? Як постимо? Які діла милосердя чинимо на шляху до Воскресіння?
Сьогодні молитва християн лунає передусім за мир. Ми просимо: Господи, зупини війну, благослови нашу землю Твоїм справедливим миром. Нехай наш піст і наша солідарність стануть живим свідченням цієї молитви.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
