Звернення Глави УГКЦ у 198-й тиждень повномасштабної війни, 30 листопада 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 198-й тиждень великої війни в Україні. Ми рахуємо ці тижні як тижні повномасштабного вторгнення, але знаємо, що війна з росією в Україні триває вже більше ніж 10 років.
Тиждень, що минає, справді був періодом великих потрясінь, але також і великого героїзму; великих розчарувань, але теж великої мудрості нашого народу.
Часом ми, віруючі люди, навіть серед таких кризових обставин бачимо присутність між нами живого Бога і відчуваємо, що саме в найтяжчі моменти історії Господь входить у неї і надає їй нового змісту. Тому цей тиждень в Україні був також тижнем надії на силу Божу, яка виявляється навіть через наше безсилля, як каже нам апостол Павло.
На всій лінії фронту тривають важкі бої. Ми особливо сьогодні переживаємо за Південь України, за наших захисників біля міста Гуляйполе на Запоріжжі, а також наших оборонців Покровська, Мирнограда, Вовчанська, Куп’янська на Харківщині.
Цей тиждень знову став тижнем воєнних злочинів росії проти мирного населення. У ніч на 25 листопада чергову масову атаку пережило місто Київ — наша столиця. Загинуло семеро людей, десятки були поранені. Також у ніч на 29 листопада ворог знову масово атакував Київ різними типами зброї.
Ми обіймаємо тих, хто терпить. Молимося за вічний спочинок тих, чиє життя обірвалося в цих трагічних обставинах. Підтримуємо всіх, хто зневірився і в кого вже опустилися руки.
І тому ми стоїмо! Я хочу щиро подякувати всім тим, хто цього тижня боровся за Україну: нашим військовим, завдяки яким ми живі й які захищають небо наших міст і сіл; нашим медикам, які врятували життя численним пораненим; нашим рятувальникам, а також органам місцевої та державної влади. Бо кожен удар, кожна атака на наші міста і села — це перевірка на міцність наших державних інституцій.
Ми вкотре хочемо від імені цього стражденного, але віруючого українського народу промовити на весь світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цього тижня відбулися особливі події та дні, важливі як для католицьких єпископів України візантійського обряду — Української Греко-Католицької Церкви, так і для наших латинських братів-єпископів. Ми почали цей тиждень духовними вправами, реколекціями, які відбувалися тут, у Марійському центрі «Зарваниця». Завершили їх нашою братньою зустріччю, де після слухання Божого слова, молитви й посту могли разом обдумувати і координувати наші душпастирські кроки та плани служіння Богові й потребуючим людям в Україні.
Темою наших реколекцій була цікава перспектива — єпископське покликання і служіння: шлях від рибалки до пастиря. Під час братньої зустрічі ми ще раз побачили, наскільки важливим сьогодні є голос Української Церкви для людей, які потребують моральних і духовних орієнтирів.
Особливою подією нашого духовного шляху стала поїздка до пораненого Тернополя, де ми не просто відвідали місця, уражені російськими воєнними злочинами, а й мали можливість увійти в біль людей, які пережили цю трагедію. Ми могли обійняти тих, хто оплакував свіжі втрати своїх дітей, рідних і близьких; підтримати представників державної влади, міського голову, всіх, хто відповідає за допомогу постраждалим.
Це був час, коли громада Тернополя щодня хоронила жертв атаки. Було важко й зворушливо бачити батька, який тримав на руках домовину свого немовляти й, можливо, востаннє, як колиску, гойдав свою дитину, покладену до гробу.
Розділити біль цього народу — це було завдання нас, душпастирів. Але вже після всіх цих подій ми провели чергову сесію Архиєрейського Синоду Єпископів України. Ми намагалися зосередитися на головних викликах нашої Церкви в суспільно-політичних обставинах цього непростого історичного моменту.
Центральною темою нашого Синоду була підготовка і супровід покликань до священничого і монашого життя. Господь посилає своїх працівників на Божу ниву, дарує покликання. Але ми, як Церква, мусимо вміти їх розпізнати, прийняти, підтримати і виплекати.
Сьогодні, цієї неділі, наша Церква святкує день Андрія Первозваного — апостола, з яким пов’язане християнство на святих київських горах. Цього дня відбулася історична зустріч між Папою Левом XIV і Вселенським Патріархом Варфоломієм у Стамбулі (колишньому Константинополі). Ці події та братні обійми по-особливому переживають християни України, зокрема наша Церква, яка молиться, свідчить і навіть історично страждає за єдність між християнами. Ми молитвою супроводжуємо Святішого Отця в його паломництві до Нікеї та до багатостраждального Лівану.
У традиції нашої Церкви свято Андрія Первозваного є святом солідарності нашого Божого народу — монахів, монахинь, священників і єпископату — з Главою Церкви. Сьогодні в усіх єпархіях і екзархатах відбувається збірка «Андріїв гріш», тобто коштів, які надсилаються на ім’я Глави Церкви як швидка допомога тим, хто перебуває в нагальній потребі.
Висловлюю подяку всім, хто своєю пожертвою виявив солідарність із Главою Церкви. Можливо, це один із виявів нашої загальноцерковної єдності, — єдності, яка сьогодні є глобальною і дуже потрібною, щоб Україна встояла, розвивалася, перемагала зло й будувала свою кращу долю.
Цього дня, за молитвами святого Андрія, першого серед покликаних апостолів, якого ми звемо Первозваним, ми просимо: Господи, благослови Україну! Зупини війну, надихни серця й уми тих, хто шукає мирний план порятунку України у Твоєму небесному, мирному світлі.
Боже, зупини цю війну! Боже, утри сльози тих, хто плаче! Боже, будь потіхою і розрадою для стражденних! Боже, благослови багатостраждальну Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
