Звернення Глави УГКЦ у 132-й тиждень повномасштабної війни, 25 серпня 2024 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 132-й тиждень великої, жорстокої війни, яку весь світ називає гібридною війною. Російський агресор перетворює на зброю все, чого торкається своєю нечестивою рукою, зокрема економіку та журналістське слово, яке стає пропагандою. Він займається шантажем світу, захопивши Запорізьку атомну електростанцію, спричиняючи екологічні лиха на території України. Намагається використати як зброю навіть святі речі.
Ми, українське релігійне середовище, стали мішенню атаки з боку російської влади, яка робить спроби мілітаризувати релігію. З’являються нові терміни, якими сучасні науковці та дослідники окреслюють цей спосіб інструменталізації релігії на послугах війни. Релігія перетворюється на справжню зброю, яка нищить людське сумління.
Українська влада на вимогу суспільства змушена захищати релігійне середовище країни від атак російської пропаганди і нового виду релігійної зброї. Цього тижня ми стали свідками того, що Верховна Рада прийняла закон, який має на меті охорону свободи релігії в Україні від такого типу маніпуляцій з боку держави-агресора.
Ідеологія «русского міра» дискредитує — нам прикро це стверджувати — християнський меседж в очах і в сумлінні сучасної людини. Вона освячує війну іменем Бога, який, як ми віримо, є любов’ю. Українське релігійне середовище, Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, очевидно, не може заперечити права і обов’язку держави захищати релігійну свободу в Україні від таких маніпуляцій. Так робить кожна європейська держава, намагаючись уберегти релігійне середовище від, наприклад, ісламських екстремістів чи інших порушників релігійного миру в країні.
Українські Церкви намагаються вести конструктивний діалог із представниками державної влади України, нашими законодавцями, для того щоб утверджувати партнерську модель стосунків і рівноправність усіх Церков і релігійних організацій перед Державою. Ми отримали запевнення, що в нашій країні немає і не буде «державної» Церкви. Також ми дуже ревно обстоюємо невтручання Держави в релігійні справи, у внутрішнє життя кожної Церкви.
Під час війни ми повинні все зробити, щоб агресор не порушив релігійного миру і злагоди між Церквами в Україні. Ми сьогодні хочемо, щоб увесь світ почув голос українського релігійного середовища, яке стоїть на сторожі релігійної свободи, прав і свобод громадян України. Ми хочемо, щоб світ зрозумів, що Українська незалежна держава є синонімом такої свободи, щоб світ почув, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цього тижня ми святкували два особливих дні, особливих свята українського народу: День Українського прапора і День Незалежності України. Сьогодні всі громадяни нашої Держави, незалежно від національного чи релігійного переконання, усвідомлюють, що вільна, незалежна, соборна Україна є синонімом нашого права на життя. Від того, чи буде Україна незалежною, залежить життя мільйонів її громадян.
День Незалежності — це не тільки державне свято. Це — особисте свято кожного українця, який нині жертвує собою в ім’я свободи і незалежності Батьківщини. Це свято є синонімом нашої віри в наше майбутнє, у те, що наші прийдешні покоління успадкують від нас вільну, незалежну країну.
Пригадую, тільки-но Верховна Рада проголосила 24 серпня 1991 року Акт про незалежність, 1 грудня того самого року відбувся Загальнонаціональний референдум щодо підтвердження незалежності. Ці дні справді були святом для українських Києва, Криму, Донбасу, Львова, — святом нашої свободи, яке український народ переживав як духовне свято.
У перші роки незалежності українці 24 серпня йшли зранку до церкви. Цього дня від 1991 року в усіх наших святинях відбуваються богослужіння, на яких ми молимося за наш народ, за Батьківщину, наших людей, дякуючи Господу Богу за дар свободи і прохаючи Його, щоб ми цей дар зуміли втримати, а в умовах цієї жорстокої війни також його захистити.
Ми сьогодні закликаємо всіх: відчуйте цю духовну радість українців і вшануйте її разом із нами! Ми хочемо нині згадати всі покоління українців, які жили на своїй землі, але в чужих державах і, природно, змагалися за свою свободу, незалежність, за свою Державу. Наша Церква завжди була державотворчою, підтримувала ці прагнення своїх людей до власної державності, ніколи не становила частину державного апарату і не бажала бути «державною» Церквою.
Хочемо згадати в молитві покоління українців, які цю державність виборювали. Молимося за наших дівчат і хлопців на фронті, які ціною власного життя захищають цю свободу. Молимося за Боже благословення для України, її держави, влади, війська і народу.
Боже, благослови нашу землю! Боже, даруй нам якнайшвидше закінчення цієї несправедливої війни! Боже, даруй нам перемогу над агресором! Боже, поможи нам звільнити всіх військовополонених і заручників! Боже, зціли рани України, усіх тих, які отримали поранення в тій борні! Боже, поможи нам віднайти тих, хто пропав безвісти! Боже, поможи звільнити всіх поневолених і окупованих! Боже, поверни додому розсіяних! Боже, поможи нам відбудувати нашу незалежну, квітучу, соборну Україну! Боже, у цей День Незалежності просимо Тебе, поблагослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на Вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, повсякчас, і на віки віків. Амінь.
