«Зло неможливо умиротворити — його треба зупинити», — Блаженніший Святослав про війну, Захід і небезпеку російської пропаганди
18 березня в італійському виданні «Il Foglio» вийшло інтервʼю з Главою Української Греко-Католицької Церкви, у якому він пояснює, чому справедливий мир неможливий без відновлення правди та засудження агресора, як російська пропаганда впливає на Захід і чому ілюзія «умиротворення» загрожує не лише Україні, а й усій Європі.
— Ваше Блаженство, у Канаді під час спільної конференції з Тімоті Снайдером Ви сказали, що українці хочуть «справедливого миру». Боюся, що уявлення про «справедливий мир» у нас, на Заході, дуже відмінні від уявлень, які має про нього український народ. Ми часто чуємо, як ці слова використовують як гасла. Чи не могли би Ви пояснити, що мається на увазі під терміном «справедливий мир»?
Ми, як Церква, видали Синодальний документ, який пояснює причини, сутність війни в Україні та поняття «справедливий мир». Хочу наголосити, що наша Церква завжди була Церквою народу, а тому її можна вважати голосом громадянського суспільства в Україні. Цей пастирський лист — голос українського народу, вираження його прагнень, зокрема справедливого миру.
Насамперед, треба сказати, що не можна говорити про справедливий мир без відновлення правди. У цій війні дуже багато брехні, пропаганди, яка проникла в різні сфери життя і міжнародних відносин. Роками російська пропаганда намагається дискредитувати наш народ, поширюючи власну версію історії та неправдиві наративи про сучасну ситуацію, щоби виправдати агресію проти нашого народу. Як Церква, ми відчуваємо обовʼязок бути голосом правди. Натомість Російська Православна Церква запропонувала себе наявному тоталітарному режиму як інструмент пропаганди. Без чіткого розмежування між правдою і найбільшою брехнею нашого часу, тобто ідеологією «русского міра», закінчення війни в Україні ніколи не означатиме справедливого і тривалого миру.
Але не достатньо знати правду — треба засудити на міжнародному рівні все, що спричинило геноцидну війну росії проти нашого народу. Памʼятаймо, що непокаране зло раніше чи пізніше прокинеться з іще більшою силою та ще драматичнішими наслідками. Як Церква, ми покликані дбати про ці фундаментальні аспекти, на яких повинні ґрунтуватися інші кроки, політичні та дипломатичні, щоби прийти до справедливого і тривалого миру, а не до його ілюзії. На жаль, зараз ми є свідками зовсім іншого сценарію. Щоби бути справедливою, мирна угода повинна відповідати міжнародному праву і мати гарантії безпеки.
— Три роки війни і сотні тисяч загиблих. Руйнування повсюди. Чи є у Вас відчуття, що фейкові новини, які поширює кремль, поволі знаходять на Заході родючий ґрунт, завойовуючи щораз більше позицій у громадській думці, і Захід через це більше не хоче допомагати Києву?
Треба сказати, що росія десятиліттями готувала сприятливий ґрунт для широкомасштабної агресії. Коріння комунізму також підготувало «добрий» ґрунт у громадській думці деяких західних країн, як і корупція різних видів та в різних сферах суспільного життя. На початку повномасштабної агресії проросійські настрої дещо пригасли. Однак за 3 роки війни російська пропаганда активно представляє Україну як воюючу країну, внаслідок чого агресор і жертву агресії ставлять на один рівень.
Мушу сказати, що український народ боляче сприймає той факт, що на Заході ретранслюється російська пропаганда. Іноді це ранить більше, ніж російські бомби. Наш народ ціною власної крові захищає те, що називають «європейські цінності». Коли наш опір інтерпретують у категоріях, запропонованих російською пропагандою, ми переживаємо не лише за себе, але й за майбутнє всього людства. На жаль, у світі, де поняття права та справедливості підмінюють індивідуальними інтересами або злочинних угруповань, де цілісність державного суверенітету стає жертвою геополітичних інтересів, програє не лише Україна, а й увесь Захід.
— Чи були Ви здивовані та/або розчаровані «прийомом», який Президент Трамп і віцепрезидент Венс влаштували Володимирові Зеленському минулого тижня? Чи боїтеся Ви дистанціювання Сполучених Штатів?
Як християни, ми завжди шукаємо відповідь у Слові Божому, особливо в час, який здається найбезнадійнішим. «Не надійтеся на князів, на людського сина, бо в ньому нема спасіння», — сказано у псалмі. Після 3 років повномасштабної війни в Україні ми зрозуміли, що наша надія — це Господь: саме Він хоче, щоб ми були живі, саме Він є нашим єдиним надійним партнером. Це не означає, що наше визнання і наша вдячність усім тим, хто нас підтримував і далі нам допомагає, зменшується. Ми щиро вдячні нашим партнерам, міжнародній солідарності та всім людям доброї волі. Звичайно, підтримка Сполучених Штатів важлива для нас, але не менш важливо, щоби вона ґрунтувалася на демократичних цінностях. Україна має набагато більше, ніж рідкісноземельні метали; її справжнє багатство — це люди, які вірять у демократію. Однак українці не ставлять під сумнів важливість раціональної оцінки поточної ситуації та політичних кроків.
— Що б Ви сказали європейцю, який виступає за негайне припинення війни, можливо, закликаючи українську владу до переговорів із путіним навіть ціною передачі йому цілих регіонів?
Треба бути реалістами. Не існує простих рішень для складних питань. Ми повинні усвідомити, не обманюючи себе, що маємо справу з потужним злом, яке протягом історії, особливо у XX столітті, забрало в Україні багато людських життів. Ніхто більше, ніж українці, не прагне якнайшвидшого завершення війни і настання довгоочікуваного миру. Однак деякі проєкти щодо негайного завершення війни означають кінець України. Треба також розуміти, що російська агресія проти України — це не просто боротьба за території. Це — посягання на міжнародне право. Тому неможливо вирішити цю проблему, віддавши путіну окремі регіони. Йдеться не лише про територію, а передусім про людей, які там проживають.
У січні минулого року українські інтелектуали та громадські діячі зробили важливу заяву про неможливість «умиротворення зла». Вони стверджують, що росія розпочала цю війну не для того, щоб завоювати території, адже територій у неї і так багато, — їй важливо розвалити світовий порядок, відновити свій статус глобальної держави, мати можливість впливати на внутрішні справи європейських країн та інших континентів (втручання в політичні справи та вибори, контроль над економікою, корумпованість політиків, медіа тощо). Зло не можна умиротворити чи задовольнити. Його треба зупинити. І ми робимо це ціною власної крові.
— Ви українець, але добре знаєте решту світу. Чи розумієте Ви, чому люди тут, на Заході, захоплюються такою людиною, як путін? Як тих, хто живе в умовах демократії та свободи, може приваблювати кремлівський тиран?
Це тому, що люди на Заході забули, що означає жити під тоталітарним режимом. Ба більше, ми вступили у фазу псевдодемократії із псевдодемократичними і, якщо хочете, псевдохристиянськими цінностями, від яких частина суспільства відчуває зараз утому. Тому, коли господар держави разом зі своїм патріархом заявив, що захищає традиційні цінності, дехто йому повірив. Окрім того, сама демократія іноді здається крихкою та забюрократизованою, тоді як на тому боці при владі завжди диктатор, який усе вирішує легко й одноосібно. На жаль, декому на Заході такий стиль подобається. Ми повинні по-новому навчитися демократії.
— Після трьох років війни (але ми знаємо, що конфлікт триває вже одинадцятий рік), якими є стосунки між Церквами в Україні?
Відносини між Церквами в Україні дуже добрі, вони ґрунтуються на активній співпраці. Вже понад 25 років існує Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, яка представляє 95 % релігійних конфесій на території України. Ця організація, яку по черзі очолює представник однієї з релігійних конфесій, також була створена у формі, яку на Заході називають «неприбуткова організація». Вона розгортає проєкти допомоги і присутня серед населення від початку війни, тобто вже 11 років. Співпраця між Церквами та релігіями має вирішальне значення для того, щоб бути поряд із нашим багатостраждальним народом, і ми конкретно втілюємо цю співпрацю день за днем.
— Думаю, Ви знаєте, що навіть у Католицькій Церкві, попри увагу до Вашої справи, деякі люди — навіть прості священники, які, однак, мають велику кількість прихильників у соціальних мережах — стверджують, що не варто підтримувати «український націоналізм». Яка Ваша відповідь на це?
Те, що на Заході зі зневажливою конотацією називають «націоналізмом», часто плутають із тим, що для нас є здоровим «патріотизмом». Століттями наша Батьківщина була окупована, а ми зберігали звʼязки з нею, навіть коли перебували далеко за її межами. Українська Греко-Католицька Церква жила в діаспорі протягом усіх років комунізму, після Львівського псевдосиноду, але в кожній країні ми зберігали українську ідентичність і мову. Це робить нас найбільшою Східною Церквою свого права, але передусім Церквою глобальною.
Якщо під націоналізмом ви маєте на увазі ненависне ставлення до інших народів, тоді мова точно не про український народ. Ми — мирний народ, який ніколи не починав війни. Ми патріотично налаштовані. Ми захищаємо свою Батьківщину і хочемо, щоби збереглася наша культура та національна ідентичність, бо від цього залежить сам факт нашого існування.
Звертаючись до молодих українців у форматі онлайн зустрічі в лютому цього року, Папа Франциск наголосив, що «сьогодні місія молодих українців полягає в тому, щоб бути патріотами. Ви не можете втекти від проблем, які сьогодні переживаєте. Ви повинні бути патріотами, любити свою Батьківщину, захищати її». Вважаю, що саме молоді українці свідчать усьому світові, зокрема й Католицькій Церкві, про справжній християнський патріотизм, який не має нічого спільного з кліше «українського націоналізму».
Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі,оригінальний текст у «Il Foglio»,
фото: Українська правда
