«Як єпископ, я надзвичайно пишаюся тим, що наша Церква має настільки відважних осіб», — владика Михаїл Бубній про монашество УГКЦ
9–12 листопада 2022 року у Римі відбувалася Асамблея вищих настоятелів богопосвячених спільнот УГКЦ. Сталася вона вже вдруге — у 2017 році на таку зустріч зібралися у Львові.
За словами голови Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ владики Михаїла Бубнія, це чудова нагода для зустрічі, діалогу, пізнання один одного та окреслення стратегії майбутнього служіння монахів та монахинь Українського Греко-Католицької Церкви як на рівні їхніх богопосвячених спільнот і монастирів, так і на особистому рівні. Тому сьогодні спілкуємося із владикою Михаїлом про те, як проходила цьогорічна Асамблея монашества, позначена реальністю війни в Україні, яким чином богопосвячені особи відповідають та надалі планують відповідати на виклики цієї війни та руйнацію, яку вона несе, а також як Святіший Отець Папа Франциск прийняв доволі символічний подарунок від монашества УГКЦ.
— Зараз у Римі відбувається Асамблея вищих настоятелів спільнот богопосвяченого життя УГКЦ. Яка її мета і якими є очікування її учасників?
— Патріарша комісія у справах монашества намагається кожних п’ять років збирати вищих настоятелів богопосвячених спільнот нашої Церкви на т. зв. Асамблею вищих настоятелів. Цього року така міжнародна Асамблея відбувається у Римі. Варто зазначити, що це вже друга Асамблея, адже перша відбулася у Львові в 2017 році. Метою Асамблеї є зібрання вищих настоятелів — архимандритів, протоігуменів різних богопосвячених спільнот нашої Церкви для спільного перебування разом, а також для того, щоб ми спільно як богопосвячені особи нашої Церкви могли крокувати вперед із Церквою. Тобто, Стратегія нашої Церкви, що виробляється на Синодах і затверджується нашими владиками, повинна імплементуватися у конкретне життя через богопосвячені спільноти. Зустріч на такій Асамблеї дозволяє виробити свого роду Стратегію, яку відтак разом із Церквою маємо нагоду реалізувати для кращого служіння богопосвячених осіб у нашій Церкві.
Очікування настоятелів та такої Асамблеї — це насамперед зустріч, пізнання один одного та діалог. Також важливим є помолитися і побути разом. І звісно, поділитися своїми проблеми, враженнями чи пережиттями, особливо у теперішньому часі війни. Очевидно, що також не можемо відкидати нагоди чогось навчитися. Для цього ми уклали програму, під час якої слухаємо різних доповідачів, розробляємо стратегічні напрямки діяльності. Тому, я вважаю, що така Асамблея є надзвичайно потрібною для наших богопосвячених осіб.
— Як виглядає програма цьогорічної Асамблеї?
— Цьогорічна наша Асамблея розпочалася із аудієнції зі Святішим Отцем, з яким ми спочатку разом помолилися на загальній аудієнції, а відтак він підійшов до нас і поблагословив наші зустрічі на плідну працю. Це був чудовий початок!
Кожен день присвячений окремій темі. До прикладу, перший день, 9 листопада, був приурочений койнонійності чернецтва у Церкві. Слово «койнонія» означає «спільнота, спільне діяння, спільне перебування і крокування». Отож, ми застановлялися у перший день над тим, як це бути чернецтвом у Церкві, як бути спільнотою у Церкві. Задля цього ми мали доповідачів та гостей: Блаженніший Святослав, Отець і Глава нашої Церкви, кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков, владика Борис Ґудзяк, митрополит Філадельфійський, владика Іриней Білик, канонік базиліки Санта Марія Маджоре. Усі гості як церковні провідники мали можливість звернутися до монашества з повчальним словом.
Читайте більше: «Монашество є в серці нашої Церкви, яка слухає, служить і лікує», — Глава УГКЦ до вищих настоятелів
Другий день, 10 листопада, був присвячений застанові: як койнонія впливає на богопосвячених осіб? Йдеться про те, як бути спільнотою у своїй провінції чи монастирі. І третього дня, 11 листопада, ми застановляємося над койнонією у дияконії, тобто, у служінні. Як ми, богопосвячені особи, можемо служити у Церкві та для українського народу? У суботу, 12 листопада, ми завершуємо нашу Асамблею урочистістю на гробі святого священномученика Йосафата в базиліці Святого Петра у Римі. Саме на його гробі будемо дякувати Богові за всі ласки, заслані під час цієї Асамблеї, а також молитимемося за єдність народу, Церкви та усіх християн. Це завершення ознаменує своєрідне віддання під покров святого Йосафата усіх наших богопосвячених спільнот.
— Ця Асамблея відбувається у період війни в Україні. Яким чином монашество УГКЦ сьогодні прагне послужити своїй Церкві та вірним?
— Ця Асамблея відбувається в особливий для України час війни. Ми не могли подумати ще п’ять років тому, що нам прийдеться організовувати наступну Асамблею у час, коли в Україні вибухають ракети, нищиться інфраструктура і вся країна так страждає. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну монашество відразу відгукнулося на ці нові виклики, хоч і вони настільки вражаючі та болючі для усіх нас. Перш за все, богопосвячені особи розпочали організовувати безперервну молитву у своїх монаших спільнотах, тобто молитися 24/7, проводити чування та різні заходи із вірними. Також монахи заохочують вірних молитися за мир та завершення війни. І сьогодні усі продовжують молитися аж до переможного кінця. Друга складова служіння богопосвячених осіб сьогодні є прийом біженців у своїх монастирях. Ми знаємо, що у перші дні, тижні та місяці було дуже багато біженців, і тому наші монастирі відкрили свої двері для них. Ті ж монастирі, що не мали можливості прийняти переселенців, вони активно включилися у надання іншої допомоги: приготування їжі, її роздача, збір різної гуманітарної допомоги і т. д. Очевидно, що допомога надавалася не лише біженцям, але й нашим захисникам і захисницям. Зараз навіть важко перерахувати усі види служіння і працю, які виконували богопосвячені особи. І вони продовжують це виконувати для того, щоби разом прямувати до перемоги, разом створювати міцний тил для наших захисників, які стоять на передовій. Таким чином, я справді можу ствердити, що богопосвячені спільноти дуже активно включаються у справу духовної підтримки наших захисників, а також звичайною людською матеріальною підтримки не нехтують.
— Ми вже знаємо про героїчний приклад служіння наших монастирів як у тилу, так і на фронті, чи навіть в окупації. Можете поділитися кількома свідченнями про таке служіння, якщо це сьогодні можливо.
— Про героїчне служіння наших богопосвячених осіб я можу говорити з перспективи мого Одеського екзархату. Наші богопосвячені особи, а саме отці василіяни та отці Воплоченого Слова, залишилися в окупації у Херсонській області. Отці василіяни залишилися у Херсоні, а отці Воплоченого Слова у Скадовську. На початку війни я щоденно перебував із ними на зв’язку. Ми намагалися постійно підтримувати тих осіб, які не виїхали і не переселилися із тих терен. Вони потребували особливої помочі та опіки. Наші справді героїчні отці, не зважаючи на небезпеки та настільки складну ситуацію, не розгубилися і розпочали відразу допомагати людям, підтримувати їх, молитися із ними. Отці василіяни у Херсоні та отці Воплоченого Слова у Скадовську також закупляли продукти і після богослужінь запрошували усіх молільників на спільний обід. Після трапези роздавали їм харчові набори для того, щоб вони мали можливість тиждень часу харчуватися. Так монахи вирішували ті гуманітарні складні питання. Варто зазначити, що така допомога була направлена не тільки для наших вірних. Отці намагалися через наших вірних виходити на осіб, які потребували чи то психологічної, а чи матеріальної підтримки. Я як єпископ та наша курія постійно намагалися їм перерахувати кошти, щоб вони на своєму місці могли реалізувати ту чи іншу допомогу для наших вірних. Справді, я як єпископ надзвичайно пишаюся і горджуся тим, що наша Церква має настільки відважних осіб, які не бояться труднощів, але йдуть і гідно виконують своє служіння.
— Початок цієї Асамблеї ознаменувала аудієнція зі Святішим Отцем, під час якої йому було подаровано літургійні ризи. Відразу усі запримітили, що вони доволі символічні. Як з’явилася ідея такого подарунку і як його прийняв Папа?
— Під час аудієнції зі Святішим Отцем ми мали нагоду не лише його слухати та молитися разом, але також зустрітися із ним та подарувати йому папські літургійні ризи. Ці ризи виготовили контемплятивні сестри Воплоченого Слова у Бурштині. Про цю ідею краще би розповіли самі сестри. Але наскільки мені відомо, ці ризи готувалися до приїзду Святішого Отця в Україну. Оскільки зараз ми не знаємо, чи відбудеться такий візит Святішого Отця в Україну, тому під час зустрічі із головною настоятелькою було вирішено подарувати ці ризи від монашества УГКЦ Святішому Отцеві.
Читайте більше: Монашество УГКЦ подарувало Папі Франциcку ризи з розп’яттям Ісуса Христа і багатостраждальною Україною
Справді, ці ризи дуже символічні. З однієї сторони сестри вручну виготовили образ Київської Оранти, що є символом Київського християнства та покровителькою українського народу. З іншої сторони сестри виготовили символічний знак: зверху — куполи Патріаршого собору Воскресіння Христового, відтак нижче розташований хрест із розп’яттям, що наче стоїть на Голгофі, яка підіймається із карти України, що сьогодні спливає кров’ю. Ця кров, якою омивається Україна, стікає у чашу, що її тримають два ангели. Таким символічним знаком ми хотіли підкреслити страждання українського народу та нашої Церкви. Там також є напис латинською мовою: «Ecclessia Martyr» — «Страждаюча Церква».
Святіший Отець був дуже зворушений таким подарунком і сказав, що надзвичайно переживає за Україну. Він ствердив, що це надзвичайно жорстока і нелюдська війна, і він молиться, щоб вона якнайшвидше завершилася. Звісно, що він також подякував за цей подарунок і ми разом помолилися за мир в Україні. Це була саме його ініціатива. Ми помолилися «Богородице, Діво» італійською мовою, відтак Святіший Отець мав коротку особисту Літанію до Пресвятої Богородиці, в якій він згадав наш страждаючий український народ, наших захисників, усіх тих, хто постраждав від цієї жорстокої війни, всіх загиблих. Насправді було видно, що Святішому Отцеві не є байдужою доля українського народу. Він намагається як моральний авторитет знайти спосіб для того, щоб підтримати Україну та допомогти нам вистояти у цій несправедливій боротьбі. А як Найвищий Пастир він постійно молиться за усіх нас та за якнайшвидше завершення війни.
Ми багато запитуємо сьогодні про активне служіння монашества УГКЦ задля підтримки українського народу. Але не менш важливим, а можливо й важливішим, є служіння тихої і покірної молитви. Чи змінилося це служіння із настанням війни?
Із настанням війни таке тихе служіння покірної молитви лише підсилилося, адже кожна богопосвячена особа дуже сильно перейнялися війною, яка водночас сильно зранила нас усіх. Тому вони не можуть залишатися байдужим. Знаю, що кожен індивідуально посилив свою молитву за мир в Україні, за завершення цієї війни, за захисників і захисниць, за наш уряд та його правильні і мудрі рішення, які повинні допомогти Україні вистояти та перемогти у цій боротьбі.
Також богопосвячені спільноти започаткували безперервні цілодобові молитви, як я вже згадував попередньо. Особливо це стосується контемплятивних монастирів. Звісно, війна змінила багато чого, вона змінила наше ставлення до Бога, до ближнього та до самих себе. Тому я вважаю, що переживання та співстраждання із тими, хто страждають, лише підсилюють нашу молитву і наше служіння.
Розмовляв о. Іван ВихорПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Персони
Владика Михайло БубнійЕкзарх Одеський, Адміністратор Кримського екзархату, Голова Патріаршої комісії у справах монашества
