«Взаємна любов, радість і простота — це наша школа дозрівання в любові»: дорога служіння сестер катехиток святої Анни
«Щоб ви любили один одного!
Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Ів. 13, 34–35)
Згромадження сестер катехиток святої Анни має особливу історію: воно постало далеко від України — у Бразилії, серед наших емігрантів, а сьогодні активно служить і на Батьківщині. Їхня місія проста й водночас надзвичайно потрібна: через катехизацію, молитву та свідчення життя допомагати людям пізнавати Бога. Їхнім прикладом є свята Анна — мама Богородиці, жінка, яка навчила доньку любити Господа і жити для Нього. Про те, як сестри відповідають на виклики сучасності, підтримують родини в час війни та діляться «школою радості і простоти» з молоддю, ми говоримо зі с. Веронікою Янів, настоятелькою Згромадження сестер катехиток святої Анни в Україні.
Свята Анна є прикладом духовного материнства у християнському вихованні молодого покоління
— Як постало Ваше згромадження і чому його покровителькою стала свята Анна?
— Згромадження сестер катехиток Святої Анни заснував у Бразилії 1932 року український священник о. Омелян (Йосафат) Ананевич, який у 1911 році приїхав з України до Аргентини, а потім, у 1917 році, переїхав на постійно до Бразилії на служіння до людей нашої діаспори. Наше згромадження виникло тому, що тоді була дуже велика потреба в богопосвячених особах, які могли б посвятити себе на служіння в духовній підтримці нашого українського народу, який був розкиданий далеким розлогим краєм Бразилії. Наші сестри допомагали батькам у вихованні дітей у християнському дусі, особливо при українських парафіях і школах. Вони організовували різні зустрічі з дітьми, молоддю та старшими, навчали їх катехизму, організовували табори, створювали та провадили різні християнські товариства.
Свята Анна, мама Богородиці, є взірцем доброї мами, яка виховує свою дитину у великій любові до Бога та виконування заповідей Божих. Оскільки основна місія згромадження зосереджена на катехизації дітей, молоді та дорослих при парафіях, у школах, садочках та євангелізації молоді і дорослих, то Свята Анна і стала покровителькою нашого згромадження та взірцем духовного материнства для наших сестер у християнському вихованні молодого покоління.
Наш засновник завжди мріяв про те, щоб наші сестри колись приїхали в Україну і тут заснували спільноту. Його мрія здійснилася в 1991 році, коли наші перші сестри з Бразилії разом із кардиналом Іваном Любачівським приїхали до України, і тоді перші дівчата з України стали членами нашого згромадження. Так наше українське згромадження, яке повстало у Бразилії, отримало від Бога ласку поширити своє служіння і на українські землі, звідки бере своє коріння у своєму засновникові.
— У чому полягає головна харизма сестер катехиток святої Анни?
— Харизма — це особлива риса внутрішнього життя сестер, життя нашої спільноти, і це взаємна любов, радість і простота. Оскільки наш засновник мав особливу набожність до святого Франциска і мріяв стати францисканином (пізніше здійснив її, вступивши до отців францисканів у Сполучених Штатах), то впровадив у наше згромадження ці особливі чесноти любові, радості та простоти, які плекав у своєму житті святий Франциск, а наші сестри стараються жити ними в щоденному житті. Ця наша харизма є для нас справжньою школою у дозріванні в любові в нашому людському та духовному житті — жити у свідомості будування нових відносин у світлі заповіді любові Христа, у радості та простоті, щоб ми «любили один одного так, як Він нас полюбив» (пор. Ів. 13, 34–35).
— Чим Ваше згромадження сьогодні може послужити в житті УГКЦ?
— Кожне монаше згромадження є великим багатством для Церкви, «даром Бога Отця, даним Церкві через Святого Духа», як сказав святіший отець Іван Павло ІІ. Думаю, що наше згромадження збагачує життя Української Греко-Католицької Церкви передовсім своєю молитвою за нашу Церкву й наш український народ. А також саме своєю харизмою, якою сестри свідчать людям про Бога та Його Царство, і своїм служінням, яким допомагають нашій Церкві відкривати своїм вірним радість Євангелія і Божого Царства вже тут, на землі.
Спостерігаючи за життям сестер та їхньою діяльністю, я відчула запал у своєму серці до такого способу життя для Бога й подумала: «А чому б і не я?»
— Як Ви відкрили для себе покликання саме в цьому згромадженні?
— Мої батьки були віруючими людьми, вони вклали в моє серце цю особливу любов до Бога та Його діяння у цьому прекрасному світі, тому, мабуть, це і їхньою буде заслугою, що виплекали у моєму серці вразливість на Слово Бога і відкриття Його покликання на моє життя. Якщо говорити про початок мого покликання до богопосвяченого стану, то думаю, що воно зародилося в мене, коли я ще вчилася у школі. Тоді в нас удома деякий час жили три сестри з іншого згромадження, які приїхали з-за кордону на місію і не мали де проживати. Я ходила до них на катехизацію, з радістю та цікавістю приглядаючись до того, як вони займалися з дітьми та молоддю. Спостерігаючи за їхнім життям та їхньою діяльністю, я відчула запал у своєму серці до такого способу життя для Бога та подумала: «А чому б і не я?»…
У той час моя старша сестра вже була у Згромадженні сестер катехиток святої Анни, і я часто їздила до нашого монастиря, що у Брюховичах, щоб її провідати. Сестри дуже прихильно до мене ставилися, я почувалася там, як удома. Тож почала приїжджати до них щораз частіше — вже не так провідати мою сестру, як до інших сестер. Так я відчула покликання до богопосвяченого життя, у якому і не сумнівалася, тому вирішила, що відразу після школи стану на цей шлях. Я з нетерпінням чекала на цей момент і як тільки отримала атестат, відразу переїхала до мого нового дому, — дому спільноти наших сестер. А вже у монастирі здобула вищу освіту — закінчила Люблінський католицький університет, а згодом Салезіанський університет у Римі.
Сьогодні, з перспективи 28-ми років мого життя, посвяченого цілковито Богові, можу тільки дякувати ще і ще раз Йому за цей дар — за цю можливість бути з Ним так близько назавжди.
— Чи був у Вашому житті хтось (священник, катехит, учитель), хто допоміг відчути цінність передавання віри?
— Моє дитинство та юність проходили ще в ті роки, коли наша Греко-Католицька Церква була в підпіллі. Тому я не мала такої можливості ходити на уроки катехизму чи навіть до церкви. А отже, передання віри здебільшого відбувалося через віру і свідчення батьків та рідних. Рідний брат мами отець Михайло Винницький був монахом-редемптористом, який більшість років свого священничого служіння провів у підпільній Церкві, а також багато років перебував у різних місцях позбавлення волі через свою активну християнську діяльність. Він був знаним священником і його біографію можна знайти в інтернеті. Звичайно, він був для усіх нас прикладом непохитної віри та любові до Бога і Церкви. Як і рідна сестра мами була сестрою-монахинею Чину святого Василія Великого. Вона також багато спричинилася до розвитку та зміцнення нашої віри.
— Як Ваш особистий досвід вплинув на служіння іншим?
— Я дуже вдячна найперше Богові, а також моїм батькам і рідним, які виплекали в моєму серці цю велику вартість віри і любові до Христа та нашого українського народу і Церкви. Ця віра є опорою посеред труднощів та випробувань у моєму житті й покликанні. Тому у служінні я завжди стараюся відкривати також і іншим цю цінність віри у Бога, без якої життя найчастіше втрачає сенс, вчуся відкривати собі й іншим цю безмежну любов Бога до людини та відкривати в собі Його Царство, яке вже є посеред нас і чекає нас у вічності.
Нам ніколи не повинно забракнути нашого духовного життя — щоденної молитви і спілкування з Богом
— Як виглядає щоденне служіння сестер?
— Сьогодні, як і завжди, ми вчимося розпізнавати «знаки часу» в нашому житті та служінні як осіб, посвячених Богові. Ми проводимо наше щоденне життя в різний спосіб, відповідно до життєвих обставин та ситуацій.
Найперше, чого ніколи не повинно нам забракнути — це наше духовне життя, наша щоденна молитва, наше спілкування з Тим, хто вибрав і покликав нас для життя з Ним у дуже винятковий спосіб, із Богом, який є нашим усім. Ми маємо спільну молитву разом зі сестрами у спільноті й особисті зустрічі тет-а-тет із Богом, з Євхаристійним Христом, який завжди перебуває в каплиці нашого дому. Ми молимося за наших рідних, близьких, знайомих, за тих, хто просить нас про молитву, за душі в чистилищі, за наших добродіїв, за всіх потребуючих і нас самих. Слово Боже, почуте на молитві, допомагає нам розпізнавати те служіння, до якого нас кличе Господь «тут і тепер».
Коли у країні почалася війна, ми в нашому домі почали приймати внутрішньо переміщених осіб зі Сходу, багато різних людей, старших і дітей. Тому наше служіння було дуже особливим у ці останні роки, бо ми могли свідчити про Бога, який є поруч завжди, який у найскладніших життєвих обставинах завжди простягає руку допомоги і надає сенс життю знову та знову. Зараз ми продовжуємо це служіння, але ніколи не забуваємо про нашу головну місію, якою завжди була катехизація і євангелізація, тому сестри мають різного типу катехизації при парафіях, школах, садочках чи інших закладах, куди запрошують сестер. У нашому монастирському домі ми організовуємо різноманітну євангелізаційну діяльність — різного роду реколекції та дні духовної віднови і підтримки для різної категорії людей: для дітей, молоді й дорослих, для всіх, хто потребує духовної і психологічної підтримки в цей дуже непростий час, у якому війна наклала на кожного із нас свої життєві рани, які необхідно загоювати та зцілювати.
Отже, наше щоденне служіння полягає в молитві та праці, яку ми організовуємо відповідно до нашої актуальної діяльності. Не забуваємо також про час ресурсного відпочинку, проведений разом у спільноті чи особисто.
— Які найбільші радості й труднощі в катехизації дітей і молоді?
— Діти та молодь завжди приносять нам багато енергії і радості, бо цей вік носить у собі це цінне ресурсне джерело. Тому нам цікаво з ними перебувати. Вони мають у собі свідоме чи несвідоме прагнення пошуку Бога як джерела сенсу життя, тому для нас найбільша радість бачити в їхніх очах цю тугу за Ним і цей молодечий запал наповнити своє життя Тим, хто не проминає і хто завжди буде поруч. А труднощами, на мою думку, є те все, що закриває їх на відкриття присутності Бога їхньому житті. Оскільки в сучасному світі інформація поширюється «зі швидкістю світла», то і цих різних перешкод є дуже багато. Одна з них — інформація або швидше віртуальна «дезінформація», у якій молоді люди зависають через безперервні скролінги в інтернет-ресурсах, замість того, щоби проводити більше часу в реальному світі з реальними людьми. Тому ми в нашому служінні з ними намагаємося виводити їх із цього віртуального світу та повертати до правдивого спілкування з людьми, Богом і самим собою.
— Чи є особливі методи або сучасні підходи, які використовуєте для того, щоби віра ставала ближчою і зрозумілішою для молодого покоління?
— Так, ми стараємося використовувати різні можливі сучасні підходи для того, щоб донести до молодого покоління всю красу життя з Богом, який нас безмежно любить. Найперше ми намагаємося наводити особистий контакт з особою для того, щоби краще її зрозуміти і ефективніше їй допомогти, для цього ми даємо можливість особистого спілкування зі сестрами. Використовуємо різні соціальні мережі для проголошення і поглиблення віри. Практикуємо різні сучасні інтерактивні техніки навчання для дітей та молоді. Наші сестри уклали декілька власних підручників для катехизації і євангелізації, які використовують катехити в парафіях і школах. Ділимося з ними особистим досвідом нашої віри. Проводимо з молодими людьми спільний час через організацію днів духовної віднови і реколекцій у нашому домі та спільних поїздках до різних відпустових місць.
— Як сестри загалом підтримують християнські родини в їхньому духовному зростанні?
— Там, де ми служимо, стараємося завжди налагоджувати особисті контакти з родинами. Часом відвідуємо їх за запрошенням, часто спілкуємося з ними в телефонному режимі. Якщо хтось є за кордоном, то спілкуємося з ними за допомогою різних засобів зв’язку. Так в особистих контактах намагаємося підтримати тих, хто потребує допомоги в духовному зростанні.
Приблизно раз на місяць організовуємо в нашому домі одноденні дні духовної віднови для християнських родин, під час яких даємо конференції на різні актуальні людські й духовні теми, проводимо спонтанне спілкування і ділення життєвим досвідом нашої віри. Організовуємо для них і реколекції на декілька днів у нас, щоби вони мали можливість побути з Богом сам на сам та почути Його слово в тиші й молитві. Їздимо у спільні подорожі до різних місць, які відкривають нам красу Бога і сотвореного Ним світу.
Члени різних родин часто просять нас про молитву, тому ми постійно є з Богом та ними в духовній єдності і підтримці одні одних.
Приклад батьків для дітей найважливіший у їхньому щоденному житті
— Які труднощі Ви бачите у справі катехизації в Україні сьогодні?
— Один із найбільших, на мою думку, — те, що не завжди в наших сім’ях відбувається передання віри від батьків до дітей. Діти приходять на катехизацію, бо їхні батьки хочуть, щоби вони пішли до першої Сповіді та Причастя. Після цього відносно невелика кількість молодих людей продовжує свій шлях духовного зросту при церкві чи в інших християнських спільнотах та організаціях. А досить багато молоді не продовжує, бо їхні батьки не крокують також своїм шляхом зросту віри з Богом на практиці. Тому ми стараємося залучати в різний спосіб і батьків та рідних до цієї постійної пригоди віри з Богом у своєму житті, бо приклад батьків для дітей найважливіший у їхньому щоденному житті.
— Як війна вплинула на роботу з дітьми й молоддю?
— Звичайно, війна неабияк впливає на все. І діти, і молодь, і всі ми живемо зараз у постійному стресі та хвилюваннях. Дітям і молодим людям, які переживають різні нелегкі втрати, — втрату безпеки, втрату когось із батьків, рідних, близьких, важко зосередитися в цьому їхньому болі та невизначених і нестабільних обставинах, у їхніх думках їм важко навчатися та вірити. Їм важко побачити й почути Бога, який любить і все-таки є поруч, який ніколи не був і не є причиною зла у світі, але навпаки — тим добрим Лікарем, який рятує і лікує після того, як одна зранена людина ранить іншу. Їм важко спілкуватися з іншими, прощати й віднаходити довіру. І знову ж таки, це постійне зависання в інтернеті у пошуку добрих чи недобрих новин як спосіб відрізати свій розум, серце та волю від тяжкої реальності та власного болю ще більше занурює їх у це. Тому ми у праці з ними стараємося віднайти особистий підхід до кожної їхньої життєвої ситуації, щоб могти там побачити Божу присутність і віднайти сенс свого життя та покликання в цьому світі.
— Чи готові сучасні діти та підлітки слухати про Бога, і як Ви знаходите з ними спільну мову?
— Так, звичайно, що готові. Діти та підлітки всіх часів, і не тільки вони, а й кожна людина на цьому світі як дитина Бога має у своєму серці голос Божого сумління, який постійно пригадує нам, що Господь існує, що є щось прекрасне, незламне, вічне, до чого ми всі прямуємо в нашому житті і називаємо ми це Царством Божим, яке нас чекає після нашої земної мандрівки. Зрештою, цей факт нам дуже чітко відкриває цей нелегкий час, ця війна, коли наші відважні люди вибирають це Небо, віддаючи своє життя за інших, за те, щоб ми жили у свободі, за вищі цінності, найвищою з яких остаточно є Бог і життя з Ним. Тому я завжди вірила, що кожна людина у своєму серці прагне Бога, свідомо чи несвідомо, але кожен знаходить Його у свій час і спосіб. У нашій праці з дітьми та підлітками ми стараємося, власне, найперше «знайти з ними спільну мову» в різний спосіб, віднайти їхні зацікавлення та внутрішні прагнення, а вже потім поволі провадимо їх до Бога, відповідно до життєвої ситуації кожної особи.
Не бійтеся відчинити двері Христові й жити на повну у своєму покликанні
— Що би Ви хотіли сказати молодим дівчатам, які шукають свій шлях і прагнуть жити для інших?
— Хочу сказати найперше словами нашого всіма любленого папи Івана Павла ІІ: «Не бійтеся! Відчиніть, ба більше, навстіж відкрийте двері Христові!». Не треба боятися приймати Христа, йти за Христом і віддавати своє життя, бо як каже Христос, «хто своє життя погубить ради мене, той його знайде» (Мт. 16, 25). Якщо ми підемо за словом Христа в нашому житті, то ніколи не загубимося, бо Він знає дорогу до Неба, Він знає, як нас привести до Отця, Він сам є справжньою Дорогою. Найважливіше — перебувати з Богом, слухати Його слово, щоб могти почути від Нього та зрозуміти той Його добрий план на наше життя, який Він нам підготував, коли нас творив для цього світу.
А коли його віднайдете, то не бійтеся йти за Богом, який вас провадить у вашому житті та покликанні. Його покликання можуть бути різними й усі вони добрі. Когось Господь кличе до подружнього життя, коли подруги віддають себе взаємно повністю один одному, а когось Він кличе до життя, яке є посвячене повністю Йому, життя, яке ми називаємо богопосвяченим. Це життя не позбавлене труднощів, спокус чи хвилювань, ні, бо ми не перестаємо бути людьми в ньому, але воно прекрасне саме тим, щоб ми віддаємо його повністю Богові, який єдиний абсолютно прекрасний, абсолютно вірний, абсолютно найкращий. І в цьому житті ми більше свобідні для Нього та для того, щоб більшою мірою відкривати іншим Його Царство в цьому світі та вічності.
Тому, якщо ви відчуваєте цей Його особливий поклик до життя в богопосвяченому стані, то не бійтеся піти за ним! Бо, може, сучасний світ чи люди в ньому, які не знають Бога, вважають цей життєвий шлях незрозумілим чи дивним, але кого Господь кличе, тому і відкриє цю цінність життя для Бога та з Богом назавжди.
Отже, заохочую вас жити на повну в тому покликанні, яке ви вибираєте і приймаєте від Бога як своє, та не боятися віддавати своє життя для Бога й інших людей у ньому.
— Чим може бути привабливим для молодої людини служіння сестер катехиток?
— Господь сказав своїм учням: «Прийдіть і подивіться». Тож, хто хоче, той нехай прийде і може знайде те, чого шукає.
Богопосвячене життя — це не тільки про привабливість і служіння, це передовсім про буття з Богом та іншими. Життя учнів із Христом не завжди було привабливим, а служіння можуть змінюватися, тому найважливіше — глибоке бажання бути з Богом та разом з іншими у спільноті. Хоча можна сказати, що найбільшою привабливістю богопосвяченого життя є саме та пригода зросту у вірі, до якої нас кличе Господь.
Я дуже люблю мою спільноту сестер катехиток і дякую Богові за кожну сестру зі спільноти. Кожна сестра відкриває мені якийсь Божий дар для мене, навіть якщо я його не завжди відразу розумію і він не приємним, бо кожен із нас приходить до спільноти з різним особистим життєвим досвідом. Але коли Господь кличе, то саме Він підбирає у спільноту тих людей, які будуть цим цінним даром один для одного, щоб могти краще відкрити Бога у своєму житті, а потім щоб могти допомогти й іншим, кого Бог ставить на нашому шляху, відкривати Його діяння у їхньому житті. Тому моя спільнота дуже цінна для мене, я знаю, що поруч є люди, які також прагнуть Бога, як і я, і що у складних життєвих моментах завжди знайдеться чиясь рука опори, яка підтримає та «перезарядить акумулятор», який може часом підсісти. І справді, що б хто не думав і не казав, але спільнота — це сила!
— Чи відомі Вам слова чи думки святої Анни? Що з її життя особливо надихає вас і могло би стати дороговказом для молоді сьогодні?
— У Святому Письмі ми не знайдемо жодних слів нашої покровительки святої Анни. Але для нас дуже цінний її приклад, — приклад того, як вона зуміла виплекати глибоку віру в серці своєї дочки Марії, яка так полюбила Бога, що віддала все своє життя для Нього. Свята Анна є для нас також прикладом глибокої довіри до Бога в будь-яких життєвих ситуаціях. Адже ми знаємо, що святі Анна та Йоаким дуже довго не могли мати дітей, хоча дуже цього прагнули і справді жили у святості. Але вони у своїй довірі до Бога не переставали сумніватися у Його любові та доброму плані на їхнє життя. І зрештою дочекалися цього довгоочікуваного дару — найпрекраснішої дочки, яка стане Матір’ю самого Бога. Тому для батьків у подружжі, які не можуть мати дітей, свята Анна може стати особливою покровителькою у молитві за майбутнє потомство, а для нас, сестер, вона відкриває цей безцінний дар довіри до Бога, який дає нам час для того, щоб ми вміли підготуватися на Його дари, які Він нам хоче дати у свій час. Вона вчить нас не знеохочуватися тим, що ми не отримуємо від Бога відразу те, чого прагнемо, бо тільки Він знає насправді, що і коли для нас найкраще в нашому житті.
Підготувала Христина Потерейко,Департамент інформації УГКЦ
