EN

«Війна змінила обличчя катехита, який тепер може бути біженцем, переселенцем, волонтером», — голова Катехитичної комісії Одеського екзархату

6 квітня 2023, 16:28 251

Голова катехитичної комісії Одеського екзархату Олена Пенязєва для священників і катехитів екзархату відома як сумлінна і жертовна катехитка. Історія її катехитичного служіння почалася в той момент, коли директор Катехитично-педагогічного інституту УКУ Назар Дуда заохотив її почати катехитичне служіння на парафії. На той час вона вже навчалася у КПІ.

«Війна змінила обличчя катехита, який тепер може бути біженцем, переселенцем, волонтером», — голова Катехитичної комісії Одеського екзархату

Згодом із благословення екзарха Одеського владики Михайла Бубнія розпочала служіння катехита при парафії Святого Андрія Первозванного в Одесі. З ініціативи п. Олени в Одесі започаткували катехитичні курси для майбутніх катехитів екзархату за програмою КПІ УКУ. Влітку 2023 року відбудеться перший випуск катехитів. «Тоді це була дуже гарна ініціатива, яка дала багатьом можливість навчання в УКУ, а також завдяки цьому деякі особи відкрили себе в новому покликанні», — згадує п. Олена.

З березня 2020 року, коли владика Михайло розпочав в Одеському екзархаті катехитичні візитації, Олена Пенязєва відвідала з ним практично всі парафіяльні громади, де зблизька ознайомилася з катехитичним служінням.

У 2021 році п. Олену було призначено головою Катехитичної комісії, з чого й розпочався системний підхід до діяльності комісії та катехизації на парафіях Одеського екзархату. Але початок повномасштабного вторгнення росії в Україну, скоригував плани багатьох людей, зокрема й катехитів. Олена вимушено виїхала до Румунії, де активно допомагала потерпілим від війни в Україні гуманітарною допомогою. Попри віддаленість, вона завжди була на зв’язку з катехитами й учнями в режимі онлайн.

Чим сьогодні живе Катехитична комісія і як війна вплинула на катехитичне служіння в Одеському екзархаті, — далі.

— Слава Ісусу Христу! Пані Олено, давайте почнемо з підсумків: яким був цей рік для катехитів Одеського екзархату?

— Слава навіки! Цей рік був надзвичайним для усіх українців, зокрема і для наших катехитів. Можна сказати, що на початку повномасштабного вторгнення ми всі пережили шок, і я не знаю жодного з наших катехитів, чиє життя не змінила ця війна.

Ми тільки відновилися після ковідного карантину і з новими силами почали відновлювати катехитичне служіння на парафіях, як тут війна великою хвилею накрила наш екзархат, де під російською окупацією тимчасово опинилися деякі наші парафії.

Якщо окремо говорити про Херсонський і Скадовський деканати Одеського екзархату, які зазнали окупації, то з тієї території ми маємо катехитів-переселенців, які змушені були виїхати з родинами в більш безпечні міста України. Це велика рана нашої катехитичної родини, загоювати яку ми будемо ще довго. Тоді виїхала велика кількість родин, катехитів, учнів катехитичних класів. Служіння завмерло, адже кожен шукав себе на новому місці, шукав нового місця та проходив важкий етап адаптації.

Якщо говорити про інші деканати екзархату, то там ситуація дещо інша. Ми побачили зміни влітку 2022 року, коли додому почали повертатися наші вірні, а також нові родини з внутрішньо переміщених осіб почали входити в наші спільноти. Там, де немає катехита, ми пристосувалися до нових умов і налагодили процес дистанційно.

Хочу окремо відмітити, що наші катехити, які вимушені були виїхати, не залишили свого служіння, а продовжили практику в нових єпархіях по місцю тимчасового перебування, а також зайняли активну громадську позицію і долучилися до волонтерського руху та служіння біженцям, реалізовуючи це в характері свого покликання. Найбільший виклик для нас цього року — це організуватися в нових умовах, відновити та зберегти катехитичне служіння там, де це можливо зараз.

При наших парафіях відкрили гуманітарні центри, що дало нові можливості для євангелізації, — Олена Пенязєва.

— Катехитичне служіння зараз і 23 лютого 2022 року: що схожого і в чому відмінність?

— Як ми згадували, рік тому ми мали довготермінові плани, тепер же плануємо, залишаючись гнучкими. Очевидно, що незмінною залишилася мета катехизи, до якої спрямовані всі наші зусилля, — провадити особу до сопричастя з Христом. І тут ми не можемо вдаватися до будь-яких спекуляцій, не можемо заміняти катехизу волонтерськими завданнями та чимось подібним. Але, звісно, що контекст катехизи зазнав зміни. Катехиза несе вічні істини, але конкретній людині в конкретному історичному моменті. І наша сучасна катехизація звершується на «діалекті» військового часу.

Такий трагічний досвід війни, який ми переживаємо зараз, вимагає внутрішнього пошуку пояснень. Багато питань поки ще залишається без відповіді, але саме зараз Христос такий близький українському народу і ми можемо віднаходити паралелі з біблійними розповідями. Зрештою, саме зараз ми потребуємо зміцнити свою віру в перемогу добра в контексті війни, але ця віра в перемогу добра лежить в самій основі Євангельської Новини. Як бачите, ми маємо актуальні мотиви для катехизи.

Хочу відзначити, що війна привела до храмів у катехитичні школи нових учнів і тепер катехити застосовують «містагогійну катехизу» для втаємничення нових вірних. При наших парафіях відкрили гуманітарні центри, що дало нові можливості для євангелізації. Хочеться зауважити, що ми стали ближче одні до одних, спільноти об’єдналися.

Що стосується викликів, які повстають сьогодні, то стало важче зібрати учнів і організувати систематичну катехизацію. Але, за результатами цього року, можу впевнено стверджувати, що нашим катехитам це вдалося. При всій жахливості війни, Українська Греко-Католицька Церква продовжує свою місію, заново відкриваючи себе українському суспільству, і тут я бачу нові перспективи для катехизації.

За рахунок соціального служіння збільшилася кількість учнів катехитичних класів, — Олена Пенязєва.

— Як війна вплинула на навчальний процес в окремих парафіях Одеського екзархату?

— Як не дивно, ми маємо дуже різноманітну картину. На жаль, є парафії, які постраждали від війни безпосередньо, і там ми можемо говорити про катехизацію лише в контексті перспективи на майбутнє. Є парафії, де суттєво зменшилася кількість дітей, де не залишилося учнів або катехита. Але є парафії, які розгорнули волонтерську діяльність, і за рахунок соціального служіння збільшилася кількість учнів катехитичних класів.

Загалом по Одеському екзархаті ми маємо багато нових учнів і спостерігаємо процес їхнього воцерковлення. Катехити активно провадять таких дітей до зустрічі з Христом, готують їх до Першої Сповіді та Причастя. Варто наголосити, що великим завданням для нас цього року було зберегти живі стосунки на всіх рівнях. Як на рівні катехитичної комісії, всередині спільноти катехитів, у співпраці зі священниками, так і, звісно, у стосунках з учнями.

Цей особистий зв’язок ставав часом запорукою збереження катехитичного служіння. Наприклад, маємо парафії, де катехит та учні роз’їхалися по різних куточках України, але за рахунок спілкування та взаємопідтримки зберегли систематичну катехизацію онлайн в інтернет-просторі й успішно готують дітей до урочистостей свята Першого Причастя.

Війна змінила обличчя катехита, який тепер може бути біженцем, переселенцем або волонтером, але війна не змогла згасити вогонь служіння. Війна змінила обличчя катехизації, але в центрі катехизи завжди залишається Христос, який тепер стає ще більш близьким для нас.

Одним із пріоритетних напрямів залишається вишкіл і формація катехитів, — Олена Пенязєва.

— Зараз більшість людей бояться будувати плани й думають лише про наступний тиждень. Інші ж навпаки кажуть, що поки плануємо і мріємо ― то живемо. Де ви в цьому питанні? Чи є у вас програма катехизації в Одеському екзархаті на наступний рік, враховуючи тимчасово окуповані території?

— Війна змусила мене особисто пережити обидві ці реалії протягом 2022 року. Від непевності та турбулентності, яку ми переживали весною та влітку, я перейшла до стану, коли змогла нащупати твердий ґрунт під ногами. У просторі, переповненому беззупинним інформаційним штормом, я змогла виокремити фундаментальні речі, завдання та орієнтири, яких тепер тримаюся.

Одним із пріоритетних напрямів залишається вишкіл і формація катехитів. Зараз ми маємо дві групи студентів-катехитів, що навчаються у КПІ УКУ (Катехитично-педагогічному інституті) і своїм великим обов’язком вважаю супроводжувати їх на шляху навчання в таких надзвичайно важких умовах і допровадити до випуску. І в цьому процесі я збагачуюся від спілкування з нашими студентами, які надихають своєю стійкістю та стараннями.

Влітку ми святкуватимемо велику подію — перший випуск студентів — катехитів Одеського екзархату. Цей випуск особливий усім, але найголовніше тим, у яких складних умовах проходило їх трирічне навчання. Ми бачимо справжніх апостолів, бачимо світочів Святого Духа, що вів їх і надихав. Мої особливі молитви за наших студентів. Коли я кажу про них, згадую слова апостола Павла: «Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса» (Фил. 1, 6).

Наступне завдання зараз — провести ефективну вступну кампанію і залучити нових кандидатів на катехитичне навчання. Сьогодні, як ніколи, гучно звучить заклик Господа до праці в Його Церкві, зраненої епідемією та війною. Синод єпископів запровадив стратегію лікування ран війни, і я вбачаю роль катехита важливою в такому особливому душпастирському плані.

Катехит є в авангарді, поруч зі священником, і можна сказати що він на «передовій». З цього випливає ще одна моя стратегічна мета — адаптація формації та супроводу катехита під нові виклики. Власне, тут можна теж говорити про конкретні практичні кроки. Наразі я пишу магістерську роботу, у центрі якої якраз формація особи катехита в контексті кризової реальності, адже щоби мати відвагу та силу своїм служінням лікувати рани суспільства, катехит потребує особливої підтримки. Щоби бути обличчям Божого милосердя, маємо відчути Його дотик передовсім у своєму житті.

Я розглядаю особу катехита у світлі особливого покликання продовжувати надзвичайну місію Христа і звертаю в цьому контексті увагу на такі елементи душпастирства як милосердя, радість і відвага.

Катехтична комісія Одеського екзархату продовжує працювати у своєму темпі. Ми мали чудові реколекції для катехитів улітку, зараз плануємо проведення екзархального туру гри «Що? Де? Коли?», катехити активно готують дітей до участі в патріаршому рівні гри. Також активно відбувається підготовка дітей до Першого Святого Причастя. За нашим задумом особливою подією буде День катехита в цьому році.

— Чого ви особисто навчилися за цей час великої війни?

— Війна розділила моє життя на до і після. Зізнаюся щиро, прийшлося пережити момент, коли здавалося усе, що було раніше — втрачено. Моя родина живе через Атлантику, а я від 24 лютого 2022 року не ночувала вдома. Я порахувала, що за цей рік просиналася у 25 різних місцях, і скажу щиро, щойно прокинувшись, звіряюся з реальністю, де я. Зате зустріла прекрасних людей, що засвідчили любов Христа до нас, зокрема в Румунії, в єпископії Орадія Румунської Греко-Католицької Церкви.

І перше, чого я навчилася в момент особистої кризи, це коли не можеш пояснити події, що відбуваються навколо, віднаходити опору в довірі до Бога. Така довіра набувається, коли випадаєш з контексту свого звичного життя і не можеш вже бути впевненим ні в чому, крім Його любові та присутності.

Я пережила досвід біженця, «емігранта», досвід повернення до України через вісім місяців відсутності. Тепер я можу сказати, що знаю, де моє місце в цьому житті й ким я є. Це подібне до нового усвідомлення власної ідентичності. Я — частина Одеського екзархату УГКЦ, це мій дім, це місце, до якого Господь покликав мене. Мій дім — Церква, вона є і моїм життям, і усіма моїми планами та надіями. І мені важливо бути там, де я відчуваю себе вдома, важливо доклалати зусиль для служіння Церкви на теренах Одеського екзархату. Я знайома з почуттями тих, хто втратив дім і тому знаю, як важливо Церкві зараз відчинити двері для нових людей, пригорнути їх.

Цей час навчив мене із вдячністю та покорою приймати допомогу інших, бачити та визнавати красоту милосердя інших народів, і я зараз згадую добрий румунський народ. Але головне, що я хотіла би відмітити, — я навчилася знаходити головне в нашій мандрівці життям — Людину. Це про цінність людського життя, про цінність присутності людей у моєму житті, про цінність наших стосунків, співпраці, взаєморозуміння та підтримки.

Мені здається, що ми всі стали більш щирими. Ми доцінили такі звичні раніше речі, які здавалися неминучою данністю, а виявилися розкішшю та скарбом: просто знати, що ми є один в одного, що все ще маємо шанс працювати, піклуватися, любити.

Війна паралізувала на деякий час мою волю до дії й «обнулила» деякі навички і мені довелося вчитися мистецтву маленьких кроків, заново вчитися молитися, читати богословську літературу, працювати над магістерською роботою. Будучи далеко, у Канаді, я зрозуміла, що означає бути за межами спільноти. Тому знаю, як мені важливо відчувати себе частиною спільноти, об’єднаної в ім’я Ісуса Христа. І це про пріорітети, ідентичність і щастя.

— Вже на закінчення нашої розмови поділіться, будь ласка, які маєте плани на найближчий час?

— Що стосується особисто мене, то головний мій план — продовжувати відновлювати те, що порушила війна в моєму житті. Вчитися далі, триматися Церкви, докладаючи зусилля до служіння Церкви в напрямі відродження нашого народу, працювати над собою, щоби в усіх своїх стараннях знаходити єдиним осердям особу Христа.

Розмовляв Микола Мудрик
Пресслужба Одеського екзархату

Локації

Дивіться також