«Вірність нашої Церкви в тоталітарних обставинах є для нас дороговказом сьогодні», — в УКУ завершився Всецерковний форум богословів
«Ваша праця як богословів — важливий фундамент для всього церковного життя та свідчення в українському суспільстві. Ми потребуємо такого богословʼя, яке випливає з досвіду, що нас оточує, — війни та ран», — митрополит Борис Ґудзяк на Всецерковному форумі богословʼя в УКУ.
26–28 вересня в УКУ відбувався Всецерковний форум «Богословʼя УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії». Форум, у якому взяло майже 200 науковців, священнослужителів, богопосвячених осіб, відкрив Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ, Великий канцлер УКУ.
«Запрошую вас творити богословʼя помісної Київської Церкви. Таке богословʼя за своєю природою є відкритим, екуменічним, бо ми запрошуємо до спільного богомислія наших православних братів. Ми вертаємося ad fontes [до джерел — ред.], що є джерелом нової епохи», — наголосив Патріарх.
Читайте також:
Слово Блаженнішого Святослава на Всецерковному форумі богословів УГКЦ
За підсумками Всецерковного форуму, науковці планують створити Асоціацію богословів УГКЦ, яка могла б об’єднувати мережу фахівців, а також координувати зусилля для написання документів та оптимізації освітнього процесу в різних навчальних закладах Церкви. Крім того, у планах відновити науковий журнал «Богословʼя».
Читайте також:
«Бути голосом зраненого українського народу», — в УКУ розпочався Всецерковний форум богословʼя
Другого дня Всецерковного форуму, крім пленарних виступів, доповідачів провели роботу у фокусних групах під загальною тематикою «ПОГЛЯД IN SE. Внутрішньоцерковний академічний розвиток: від дослідження до навчання і душпастирювання». Учасники зосередилися на обговоренні насущних богословських потреб, сучасних викликів, богословських відповідей і пошуку практичних спільних рішень. Науковці обговорили питання «ЩО» можемо зробити для кращого і загальноцерковного розвитку цієї сфери і «ЯК» інституційно, організаційно та практично це реалізувати у співпраці богословських академічних закладів Української Греко-Католицької Церкви.
У матеріалі ділимося тезами з виступу владики Бориса Ґудзяка, митрополита Філадельфійського, президента УКУ, а також тезами о. Юрія Щурка, декана філософсько-богословського факультету УКУ, та о. Петра Ґаладзи, професора Інституту східнохристиянських студій імені митрополита Андрея Шептицького в Оттаві (Канада).
Другий день розпочали із пленарного виступу о. Юрія Щурка.
— Природа богословського служіння за своєю суттю завжди була основою для служіння у складних обставинах людського буття. Пізнання Бога та його істини відбувається через заглиблення в Боже об’явлення, яке дарувалося в конкретному часі через конкретних людей і конкретною мовою. Це об’явлення завжди приносить світло й життя людині, яка має природу, наднищену гріхом, і живе у світі страждання та насильства. Служіння богослова — це відповідь віри, постійний акт Євхаристії.
— Для богословів має бути чужим будь-який пафос, тріумфалізм, а також єлейність та інші штучні форми поведінки, які контрастують з євангельською простотою. Богослови — це передусім люди великого смирення і великої ревності, які служать усім, хто цього потребує.
— Наша епоха — це час швидкої, лавиноподібної і глибинної трансформації світу. Людська свідомість не встигає засвоїти ці зміни. Звідси страх та непевність постмодернізму, що часто виливається у підтримку популістів, які пропонують прості та зрозумілі «рішення». Це дуже небезпечна мінливість, яка сьогодні ще не до кінця осмислена сучасним богословʼям.
— Українські богослови мають сказати своє слово, адже вимір російсько-української війни не лише політичний, а й екзистенційний. Це — війна між добром і злом. Чи українські богослови ставлять собі це завдання, яке потребує безпрецедентної висоти духу? Але сьогодні сам Господь так високо підняв планку і чекає на того відважного стрибуна, який візьме цю висоту і перестрибне через планку. Це і є реалізація заповіту патріарха Йосифа Сліпого — «Великого бажайте».
— Людиноненависницька війна, яку росія розвʼязала в Україні, стала потужним каталізатором для переосмислення ролі богослов’я в сучасному світі.
Ця трагедія підтвердила фундаментальну істину: цінності мають значення завжди, а неспокутуване зло само собою нікуди не зникає. Війна поставила перед українським богословʼям гострі практичні питання. Люди потребують переконливих відповідей на екзистенційні питання життя і смерті, автентичного біблійного навчання про справедливий мир, богословського осмислення травм та шляхів зцілення.
Пленарну доповідь про потребу літургійної реформи виголосив о. Петро Ґаладза.
— Цілісне богослов’я, як і саме християнське життя, має бути глибоко вкорінене в регулярному дисциплінованому поклонінні правдивому Богові. Важливу роль у нашому пізнанні відіграє спільна канонічна літургійна молитва, бо богослужіння має потенціал забезпечувати особливу форму так званого неявного знання. Воно стосується форми нерефлексивного чи передрефлексивного сприйняття, що спрямовує і фільтрує рефлексивне й аналітичне мислення. Це неявне знання стає матрицею, яка допомагає людині визначати достовірне та жити ним. Віра та вірування — це повітря, яким дихає богослов’я. І воно циркулює й очищується набагато краще, якщо не проходить тільки через фільтр герменевтики підозріння чи дискурсивного аналізу.
— Ми, як богослови, маємо осмислювати способи для зцілення духовних і психологічних ран. Такі катаклізми, як війна, стають спонуками для змін. Це також момент для роздумів про літургійну реформу, яка робитиме наші богослужіння більш християнськими. Маємо осмислити нашу активну та свідому участь у богослужіннях.
— Завдяки вам і героїчному українському народові відбувається революція свідомості та психіки, про яку мріяли цілі покоління тих із нас, що народилися за межами України. Завдяки вам і цілому державному й духовному проводові України, а зокрема нашим захисникам на фронті, змінюється самосвідомість тих із нас, які виростали за кордоном, наприклад, у Північній Америці.
Виступ також мав владика Борис Ґудзяк. Подаємо текст його виступ повністю.
Хочу поділитися великою вдячністю Богові і вам за те, що ви є, що зібралися в цей складний час війни. Дякую всім, хто приїхав із різних кутків України, усім, хто тримає фронт, навчає, служить, зцілює, проповідує й оголошує Боже слово в цей непростий час, коли довкола стільки лукавства, брехні, коли диявол старається свій гопак провести через всю Україну. Але ви є сьогодні і вчора, ви є разом — і це дуже важливо.
Важливо, що ця знаменна зустріч українських богословів розпочалася в день апостола євангелиста, наперсника Господнього Івана Богослова. Саме він є покровителем філософсько-богословоського факультету УКУ, але передовсім він є першим, кого в історії Церкви називали богословом. Іван був тим, ким він був, тому що міг прихилити своє вухо до Господнього серця. Він чув його стукіт і відчував запах Божої присутності серед нас. Він був близько Ісуса і Христос через нього поручав нам Богородицю як Матір. Ця певність про Божу близькість, про те, що ми можемо почути Боже серце, що воно промовляє і бʼється та розривається за нас, надзвичайно важлива. Ви всі тут як возлюблені сини і доньки Господні є наслідниками Івана Богослова та всіх апостолів. І я дякую Богові за вас, за ваш подвиг.
Не сумніваюся, що ми переживаємо великий час Божої благодаті, сопричастя, яке нам Іван Богослов показує. Згадую, як 35 років тому, коли наша Церква тільки вийшла з підпілля, отець Мирон Бендик розгромлював рештки радянського союзу такими делікатними методами, як курси для священників у сільських хатах, а отець Андрій Чировський приїжджав із першими богословськими лекціями, як отець Михайло Димид читав лекції для великої групи священників і майбутніх священників. Це в час, коли на 52 мільйони українців не було, мабуть, ні одного академічно сформованого богослова. І сьогодні наша Церква, наука, університет, семінарії, видання, і всі ви є дороговказом для українського суспільства. І це покликає нас до високої відповідальності.
УКУ сьогодні притягує найталановитіших студентів зі всієї України, які хочуть тут вчитися. І треба бути обережними, щоби зберегти в обставинах війни чисту спадщину мучеників, які не йшли на компроміс, — рівнятися на них, не йти на моральні академічні компроміси, щоб наше богословʼя було правдивим, церковним, сопречасним, близьким до серця Ісуса, у поставі Йоана Богослова.
Я радію, що сьогодні когорта богословів чисельна. Тисячу студентів наша Церква відправила на закордонне навчання в ХХІ столітті. Думаю, що у 90-х роках це число було не набагато менше. Отже, є певна чисельність, кількість і певна якість. Наші викладачі написали добрі докторати, вивчали мови, а один із найбільших здобутків нашого академічного богословʼя полягає в тому, що воно позначене правдивістю.
Ваша праця як богословів — важливий фундамент для всього церковного життя та свідчення в українському суспільстві. Ми потребуємо такого богословʼя, яке випливає з досвіду, що нас оточує, — війни та ран. Цей досвід новий і його варто осмислювати в той час, коли ми ще не до кінця усвідомили те, що з нами відбулося у ХХ столітті. У час Другої світовій війні вбили 7 мільйонів жителів української землі, зруйнували безліч міст і сіл. Наше богословʼя також є покаянним, смиренним, воно бачить наші немочі й нашу силу в Бозі та взаємному сопричасті, яке збереглося крізь десятиліття підпілля і для багатьох є далекою минувшиною. Але саме цей час вірності Церкві в тоталітарних обставинах є для нас учителем, дороговказом. І я надіюся, що наше богословʼя зможе осмислювати сьогоднішні втрати, біль, смерті, брутальність цієї війни, виходячи не лише з мудрості останніх днів, а й останніх десятиліть і століть.
Сьогодні ми боремося з неоколоніалізмом, з останньою з європейських неоімперій, яка мусить завалитися докінця. Нема вже ні Французької, ні Британської імперії, Німеччина, Бельгія, Нідерланди — всі мусили відпустити свої колонії. Звичайно, це ставалося тоді, коли окуповані менші народи визнавали свою Богом дану гідність і тоді великі імперії програвали війни. Це стається і сьогодні на наших очах. Але ми також мусимо усвідомлювати, що європейські народи, які плекали колоніалізм, були народи із християнськими традиціями. Сьогодні світове християнське богословʼя, мусить зрозуміти роль Російської Православної Церкви в підживленні імперіалізму в росії.
Ми бачили багато чудес у скромності, маргіналізованості, адже саме автентичнітсь, правдивість, а не титули і престиж є тим, що знаменує правдиве духовне життя та богословʼя. І сила маргіналізованих, немічних — у сопричасті, близькості. І це свято Церкви, науки, нашого богословʼя, яке очолив Блаженніший Святослав, має на меті побудувати між нами цю близькість. Я радію успіхам, плодами наших отців, їхнім розвитком, ростом. Надіюся, що ми всі будемо справді любити один одного. В апостола Йоана ми читаємо, якщо хтось каже, що любить Бога, а ненавидить брата свого — той неправдомовець. Я хотів би заохотити кожного з вас зробити такий іспит совісті на цьому форумі й запитати себе, наскільки я радію успіхам інших.
Також окремо хотів би наголосити на важливості місії нашої Церкви, без якої ми задихаємося як християни у своїй бульбашці. Я радію, що наше богословʼя має ширші контакти, але над цим варто більше працювати. В академічному контексті лакмусовим папірцем буде спроможність нашого богословʼя промовляти і переконувати поза українським контекстом, публікації на різних мовах, у різних країнах, ангажування до богословських асоціацій. Тому наше завдання — плекати та поставити на порядок денний ці питання.
Наша місія — вихід із себе і вихід із травми, з почуття меншовартості, страху. Треба не боятися йти до бізнесу, бути на майдані, говорити в політичній сфері Божим словом та поставою Йоана Богослова, передаючи стукіт Христового серця на площі, в усіх місцях праці, публічного дискурсу. Дуже важливо, щоб наше богословʼя мало також і жіноче обличчя, обличчя мирян та мирянок. Коли біоетичні питання, ідентичності чоловіка і жінки стають найгострішими, ми знайдемо відповідь, якщо наша антропологія буде позначена жіночністю Богородиці, коли ми дамо голос нашим жінкам, які в особливий спосіб несуть хрест у час війни.
Ми, які зараз перебуваємо за межами України, гордимося вами, черпаємо від вас наснагу, вчимося від вас, як протиставитися злу, як жити у складних обставинах, зберігати радість, думати і діяти пасхально. Несучи хрест, ви живете воскресінням. Будучи в обставинах, які в очах світу є практично неможливими, ви живете і даєте життя. Тому користаймо з цих невідрадних обставин для того, щоби братися за великі теми. Нехай кілька спільних проєктів наших семінарій, навчальних закладів, які ви визначите тут, відчуваючи Божий поклик, стануть такими, які обʼєднують і відповідатимуть на найбільші питання ХХІ століття.
Богословʼя УГКЦ — не тільки для УГКЦ, а й для усієї України і для ширшого світу, увага якого прикута до України. Світ потребує українського богословʼя, вашої праці, постави, книжок, ікон, вашого світу та святості. Нехай постава Йоана Богослова, наперсника Христового, дає вам наснагу і надію.
Пресцентр УКУ
