EN

«Віра під бомбами»: інтервʼю Глави та Отця УГКЦ для щоденного італійського видання «Il Foglio»

9 січня 2024, 12:00 859

Напередодні празника Різдва Христового Блаженніший Святослав поспілкувався з італійським журналістом Маттео Мацуцці. Італійське видання «Il Foglio» присвятило різдвяний номер темі України, а його головною частиною стало широке інтерв’ю із Главою УГКЦ.

«Віра під бомбами»: інтервʼю Глави та Отця УГКЦ для щоденного італійського видання «Il Foglio»

— За два місяці виповниться два роки від початку війни, від вторгнення росії в Україну. У медіа дедалі менше говорять про цю війну і все частіше зосереджуються на проблемах влади, на внутрішньому протистоянні київського істеблішменту. Дедалі менше говорять про страждання людей. Але вони тривають, чи не так?

— Вже два роки український народ мужньо протистоїть широкомасштабній російській агресії. Цивільне населення нашої країни постійно піддається російським ракетним обстрілам, і майже через два роки після початку війни ми переживаємо найгіршу надзвичайну гуманітарну ситуацію в Європі з часів Другої світової війни. В Україні немає жодної родини, яка б не пережила втрату. Ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і, думаю, також за демократичне майбутнє всього Європейського континенту. Сьогоднішня Україна — це синонім несправедливих страждань.

Однак ми бачимо, що війна в Україні стає мовчазною; ба більше, серед європейців зʼявляється певна втома та міцніють антиамериканські настрої, які допомагають російській пропаганді продовжувати знищення нашого народу та вести війну проти Заходу. Звичайно, набагато легше привертати увагу до проблем української влади і висвітлювати корупційні скандали, які, безумовно, є ще одним злом, із яким нам потрібно боротися. Але в цій ситуації потрібно насамперед бачити неймовірні страждання народу, який жертвує собою, захищаючи європейські цінності, і принаймні бути поруч з Україною стільки, скільки потрібно. Коли ви чуєте слово «Україна», уявіть собі людські обличчя: дітей, жінок, людей похилого віку, молодих людей із країни, яка є відкритою раною в серці Європи. Людські страждання не можуть стати просто предметом геополітичних, економічних, військових тощо ігор.

—  Ви писали, що Голодомор 90 років тому і сьогоднішня агресивна війна мають той самий мотив — ненаситний російський імперіалізм. Як відомо, поняття «геноцид» проблематичне, фахівці та юристи використовують строгі категорії, перш ніж застосовувати до якось конфлікту таке визначення. Що Ви хочете сказати з цього приводу?

Ми — народ, який досі переживає наслідки травми Голодомору — справжнього геноциду голодом мільйонів невинно убієнних людей, вчиненого радянським режимом 90 років тому. Ми несемо цю травму в нашій історичній памʼяті. Теперішня війна характеризується низкою фактів, які можна окреслити як злочини проти людяності. Щоденні атаки на цивільне населення та інфраструктуру, закатовані військовополонені й цивільні люди, сексуальне насильство над жінками, чоловіками та дітьми, депортація дітей, масові поховання — все це на очах у міжнародної спільноти… Українцям не потрібно чекати рішень міжнародних судів чи підручників, написаних науковцями (хоча я впевнений, що вони зʼявляться), щоби зрозуміти, що відбувається в нашій країні, і зрозуміти причини російської агресії проти нашого народу. До речі, одна з причин цієї війни, проголошеної росією, — «денацифікація України», що для росіян означає Україну без українців.

Однак мушу сказати, що вже сьогодні багато аналітиків розглядають війну в Україні як геноцид українського народу. Хотілося би згадати доповідь Інституту «New lines» та Центру Рауля Валленберга — незалежне дослідження міжнародних юристів-правозахисників, акредитованих при провідних університетах і міжнародних організаціях. Їхнє понад 40-сторінкове досьє зосереджене на наративі офіційних органів російської федерації щодо понять «денацифікація» та «дегуманізація». Висновок експертів дуже чіткий і попереджає нас про серйозний ризик геноциду в Україні.

Крім того, не можемо оминути увагою документ, опублікований за кілька тижнів після початку війни на офіційному російському сайті «РІА Новости», у якому викладені причини і пояснені накази, віддані російським солдатам для цієї місії. Коментар під назвою «Що Росія повинна зробити з Україною» написав Тимофій Серґєйцев, який пояснює, що саме москва має на увазі під денацифікацією, яка, як я вже сказав, є однією з цілей війни в Україні, проголошеної путіним. Тімоті Снайдер, відомий дослідник Голокосту на території колишнього радянського союзу, назвав цей текст російським посібником з українського геноциду. Щоразу цей науковець не втомлюється повторювати, що вже «саме визначення російської окупації як геноциду було б більш ніж достатньою підставою».

—  Це ще одне Різдво під час війни. Немає особливого бажання святкувати, але ніколи ще слово «надія» не лунало так часто в цей період року. Чи спостерігаєте Ви цю надію у своєму народі, а чи після двох років виснажливої війни бачите лише багато зневіри?

Власне подія Різдва Христового є надією українського народу. У цей час «темної години», як назвав його Папа Франциск, ми потребуємо надії, яка дає усвідомлення того, що Бог із нами. Святкування ще одного Різдва у вільній і незалежній Україні є для нас відчутним знаком того, що Бог із нами. Український народ сьогодні дивиться на вертеп іншими очима, і в кожній деталі народження Господа бачить Його присутність серед нас. Господь приходить, щоб народитися у стражденному тілі українського народу, щоб утішити нас у наших стражданнях.

Звичайно, святкування Різдва в Україні — це не те саме, що в Італії, але російські бомби не зупиняють нашої віри і надії на прихід Господа миру. Різдво для нас сьогодні — це не лише запрошення бути разом із нашими родинами, це також заклик до єдності міжнародної спільноти. Тому міжнародна солідарність і підтримка України — це спосіб святкувати Різдво в темні часи «фрагментарної Третьої світової війни».

— Як складаються стосунки між різними християнськими конфесіями в Україні? Обговорюються заходи, які мають на меті оголосити поза законом Православну Церкву, залежну від Московського патріархату. Чи не вважаєте Ви, що перенесення площини конфлікту на релігійну основу — додатковий елемент ризику, що може загнати цю війну в ще темнішу пітьму?

Біль війни обʼєднав багатьох християн в Україні. Християнська солідарність перед лицем воєнного лиха виходить за межі конфесій та розбіжностей. Саме тому Церкви й релігійні організації в Україні прагнуть співпрацювати, щоби відповісти на виклики, які щодня ставить перед нами війна. Що стосується Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом, то мушу зазначити, що ця Церква відчуває великий дискомфорт в українському суспільстві. Будь-яку форму звʼязку не тільки де-юре, а й де-факто, з росією і «русскім міром» рішуче відкидає українське суспільство. Тому певні заходи української влади щодо Православної Церкви Московського патріархату відображають запит українського громадянського суспільства. А проте Українська держава в умовах війни відчуває нагальний обовʼязок гарантувати свою національну безпеку на різних фронтах, зокрема й на релігійному. І коли Патріарх Московський виправдовує і закликає російський народ до війни проти України, українська влада вважає за необхідне переглянути діяльність Православної Церкви, повʼязаної з цим Патріархом, у нашій країні.

Водночас представники Церков і релігійних організацій дуже уважно стежать за українським законодавством, що стосується відносин із релігійним світом. Під час численних зустрічей із нашою владою я неодноразово наголошував на фундаментальних засадах стосунків між Церквами й державою. Тому будь-яка спроба заборонити будь-яку релігійну конфесію в Україні, допоки це не стосується загрози для національної безпеки та спільного блага, викликає в нас тривогу. Ба більше, я намагався пояснити нашим можновладцям, що заборона Церкви Московського патріархату в Україні не означає припинення її існування, адже Церква — це не просто юридична організація зі своєю структурою, статутом і центром управління в Москві. Церква — це насамперед люди. Тому Українська держава має право й обовʼязок гарантувати свою національну безпеку, але повинна з великою делікатністю підходити до питань релігійної свободи.

Проте є й інша проблема — Українська Православна Церква Московського патріархату сама ізолювала себе від суспільства. Наприклад, цього року Україна вперше святкує Різдво 25 грудня, а не 7 січня, як це досі відбувається в росії. Це рішення поділяють цивільна влада та церковні спільноти, за винятком Православної Церкви Московського патріархату. «Нарешті разом», — сказано в повідомленні Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій.

—  Ви, мабуть, знаєте, що в Католицькій Церкві також є ті, хто вважає, що так званий український «націоналізм» — і в самій Греко-Католицькій Церкві також — не йде на користь спробам знайти вирішення, вихід із війни. Як Ви, як Глава і Отець Греко-Католицької Церкви, відповідаєте на ці закиди?

Протягом десятиліть тему українського націоналізму російська пропаганда просувала з метою знищення України. Роками російські телеканали поширювали меседжі про фашистський режим в Україні, щоб потім мати законний привід для вторгнення. Щоб денацифікувати Україну, росія сьогодні знищує її. Умберто Еко в есеї «Вічний фашизм» визначив 14 пунктів, за якими можна розпізнати фашистську ідеологію. Ці пункти можемо застосувати до російського режиму й війни, яку він веде в Україні. Скажу вам щиро, мене дивує, що в Католицькій Церкві є ті, хто ретранслює цю пропаганду.

В Україні немає при владі жодної націоналістичної партії. Навпаки, існує закон, що забороняє будь-які форми фашизму. Жодна міжнародна організація не зафіксувала наявності неонацистського руху в нашій країні. Тому все це залишається пропагандою, позбавленою будь-якого сенсу й реальних доказів.

Історично український народ був позбавлений права мати власну державу і бути вільним. Любов до своєї землі, культури, мови, Церкви часто сприймається як крайній націоналізм. Наше почуття християнського патріотизму вільне від будь-яких ідеологічних конотацій. Ми ніколи не претендували й не намагалися бути вищими за інших чи знищувати інші народи. Натомість російський імперіалізм будь-яку спробу українського народу бути незалежним і стати частиною європейської спільноти визначає як крайній націоналізм.

Українська Греко-Католицька Церква завжди поділяла біль свого народу та його прагнення до свободи й незалежності від різних імперіалізмів. Саме тому нам доводиться розділяти з нашим народом і кліше націоналізму. Зрештою, в українському контексті слово «націоналізм» сьогодні має значення патріотизму. Але хочу ще раз наголосити, що Українська Греко-Католицька Церква навіть на офіційному рівні засудила крайній націоналізм як ідеологію, що інспірує ненависть до інших народів. Мої попередники — митрополит Андрей Шептицький та блаженніший кардинал Любомир Гузар — також неодноразово виступали проти цієї ідеології.

— Чи відчуваєте ви, українці, себе самотніми? Чи відчуваєте все ще велику підтримку світу, яку мали два роки тому (українські прапори на вікнах, публічні акції солідарності тощо), чи щось змінилося?

Ми дуже вдячні міжнародній спільноті за підтримку нашої країни від початку повномасштабної російської агресії. Європа була єдиною і сильною у своїй рішучості протистояти порушенню росією міжнародного права та боротися за відновлення тривалого та справедливого миру для України. Але сьогодні часто ставиться питання: якого миру? Це, мабуть, головне запитання під час обговорення війни в Україні. Дехто допускає замороження війни чи прийняття територіальних компромісів для її припинення. Але я хочу відповісти як пастир цього стражденного народу. Чи можна жертвувати заради уявного миру мільйонами українців, які страждають від звірств російських окупантів? Чи можу я віддавати в жертву свої спільноти й бути спокійним, коли наша Церква заборонена на окупованих територіях? Чи можу я жертвувати нашими священниками, яких викрали росіяни, і про яких ми вже рік нічого не знаємо?

Я переконаний, що заморозити війну в Україні, у самому серці Європи, означає дати злочинному режиму в росії можливість реорганізуватися, щоби знову напасти з ще амбітнішими цілями. Тому питання не в тому, чи почуваємося ми, українці, самотніми, а в тому, яке майбутнє чекає на Європу, якщо прийняти «мирні плани», що влаштовують путіна.

—  Провідний британський тижневик «The Economist» замислився над тим, чи виграє путін війну: зрештою, він, схоже, знову опинився в центрі багатьох дипломатичних інтриг. Його дедалі частіше бачать на людях, він бере участь у міжурядових зустрічах на найвищому рівні. Чи не боїтеся Ви, що це запитання дедалі частіше лунатиме в європейських суспільствах?

Не забуваймо, що Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента російської федерації. Він є воєнним злочинцем. Якщо на рівні міжнародних відносин переважає право сили, а не сила закону, то я дуже переживаю за майбутнє людства.

— І останнє запитання: як довго шрами від цієї війни залишатимуться на тілі та у свідомості українського народу? «Наслідки війни» вже відчутні, але що можна зробити для того, щоб після її закінчення можна було з довірою почати все спочатку?

Насамперед потрібно припинити цю абсурдну війну. Ми — народ, тяжко поранений душею і тілом. Кожен із нас несе відбиток цієї жахливої війни у своїй душі, а багато хто має її сліди на тілі внаслідок важких поранень і травм. Наша Церква на найближчі роки визначила своєю душпастирською метою турботу про рани війни. Я дуже вдячний тим нашим душпастирям, які не покинули свою паству, а розділили зі своїм народом його страждання і біль, тривоги і страхи, і в обставинах смертельної небезпеки були знаком люблячої і непереможної присутності Бога посеред свого народу.

Треба сказати, що рани цієї війни дуже глибокі й болючі. Рубці, які вона залишила на стражденному тілі українського народу, залишаться надовго, і тільки Господь зможе вилити на них святий єлей своєї милосердної любові, здатної їх зцілити. Але вже сьогодні ми не хочемо бути рабами ненависті. Хоча ненависть певною мірою може бути нормальною реакцією на зло, від якого ми страждаємо, нам не можна піддаватися їй, не можна дозволити їй перемогти в наших серцях.

Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ у Римі

Персони

Дивіться також