В Івано-Франківській семінарії завершилися великопісні реколекції під проводом владики Максима Рябухи
З 14 по 16 квітня для семінаристів Івано-Франківської духовної семінарії імені священномученика Йосафата провели великопісні реколекції. Духовні науки провадив владика Максим Рябуха, екзарх Донецький.
Про це повідомляє інформаційний центр ІФДС.
У програмі реколекцій були науки на різні теми від владики Максима, духовні розмови, сповідь, великопісні богослужіння добового кола, Літургія Напередосвячених Дарів та молитовні розважання.
У другій науці, яка відбулася 14 квітня, владика Максим звернув увагу на Бога як люблячого Батька: «Любити понад усе — це неймовірна велич. Бог усвідомлює, що наше життя є відблиском життя Ісуса Христа, коли ми любимо… Тому потрібно усвідомити, як багато зусиль необхідно для того, щоб дійсно відчувати цю всеохопну любов і ділитися цим Божим даром з іншими», — сказав Владика Максим.
Увечері першого дня духовної віднови архиєрей виголосив третю науку, у якій глибоко заторкнув сенс покликання до священства та монашества. «Ми з вами тут, у семінарії, тому що Хтось [Бог] „вкрав“ наше серце», — цими словами владика Максим відзначив те, що покликання не просто так виникають у серцях братів-семінаристів, адже їх кличе сам Господь.
Наступного дня, реколектант у четвертій науці продовжив роздуми щодо стосунків людини з Христом: «Досвід дотику Бога до твого життя завжди переображує тебе. Кожен із нас, пригадуючи події свого життя, пам’ятає про світлі моменти, у яких відчуває, що Бог є поруч із ним. Господь насправді нас огорнув своїм теплом, любовʼю, і в той момент щось почало змінюватися і наповнювати наше життя сенсом».
У пʼятій науці владика Максим розглянув тему «Мої стосунки з ближнім». Зачитуючи Архиєрейську молитву Ісуса Христа, реколектант закцентував на цінності єдності: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів. 17, 21).
Розповідаючи про цінність стосунків із ближніми, яких ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху, єпископ мовив: «Часом у житті ми зустрічаємо добрих людей, природно хочеться сказати, що це Божа людина. Добрі люди — це ті, що вміють побачити, зауважити, прийняти, вміють бути поруч, вміють поділитися не тільки часом, а й думками, теплом, любов’ю».
У шостій науці владика Максим роздумував над темою жертовності. На основі уривку Ів. 10, 7–11 єпископ зазначив: «Покласти життя за овець означає стати дверима, крізь які вівці зможуть заходити, знаходити пасовисько і спасатися». Так священник як добрий пастир повинен постійно жертвувати собою заради людей і розбудови Церкви, адже він є вмістилищем Бога для людей.
У сьомій науці, яка відбулася 16 квітня, реколектант роздумував про витривалість у служінні: «Двоє учнів Христа, дорогою до Емауса відчували шалений біль — вони втратили Того, хто був сенсом їхнього життя. Проте Ісус зустрічає їх і вони діляться повнотою свого життя, а також тим, із чим не дають собі ради. Вони не знають, що з ними говорить сам Христос, але починають відчувати спокій та мир у своєму серці. Уже згодом зрозуміють, що Вони спілкувалися зі своїм Спасителем і без страху йдуть проповідувати Його Воскресіння».
У завершальній, восьмій, науці владика Максим роздумував над уривком (Ів. 2:1–12) про весілля в Кані Галілейській. Проповідник звернув увагу на постать Богородиці як тієї, що любить служити і бути поруч: «Коли дивимося на Богородицю, ми відчуваємо, наскільки сильно людина може довіряти Богові».
«Бути доброю духовною особою означає не робити нічого іншого, як ділитися Богом, якого ми з вами зустріли, — це найбільша підтримка, найбільше служіння і найбільша сила тяжіння до Церкви», — зауважив єпископ.
Департамент інформації УГКЦ
