Синод Єпископів УГКЦ: «Ще Омелян Ковч писав: якщо священник хоче утримати вірних при церкві, мусить вийти із захристії»

Ми не повинні обмежуватися проповіддю Божого слова тільки серед «своїх», а йти проповідувати різним народам зрозумілою їм мовою. Такий заклик звучить у цьогорічному посланні Синоду єпископів УГКЦ до духовенства, монашества і мирян «Надія, до якої нас кличе Господь».

«Кожен із нас — єпископ, священник, диякон, семінарист, монах, монахиня, хлопець, дівчина, батько, мати — хай відгукнеться на заклик наступника апостола Петра до „виходу на місію“ там, де живе, працює, відпочиває!», — мовиться у тексті.

Єпископи переконують, що місія Церкви проявляється через служіння слова і зцілення, через буття поруч із людиною в її радощах і стражданнях, успіхах і викликах, через слухання голосу ближнього та проповідування Євангелія милосердя знедоленій людині всіх часів. Церква виходить, щоб проголошувати Євангеліє, хрестити всі народи, долаючи бар’єри — мовні, етнічні, культурні, расові, соціальні.

Читайте повний текст Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2021 року до духовенства, монашества і мирян

«Кожний християнин, — мовиться у посланні, — і кожна спільнота повинні розпізнавати дороги, які їм вказує Господь, але всіх нас Він запрошує прийняти цей заклик: вийти з власного вигідного життя і відважитися йти в усі закутки, де необхідне світло Євангелія».

Святі душпастирі свого часу, пригадують синодальні отці, уміли відчувати цей заклик Святого Духа та виходити поза звичні сфери душпастирства, щоб поширювати світло Христового Євангелія в сучасних їм суспільствах.

«На десятиліття, — читаємо в посланні, — випереджує наш блаженний священномученик Омелян Ковч місійний рух сучасної „Церкви у виході“, коли у своїй славній книжечці „Чому наші від нас втікають?“, написаній під час ув’язнення в бережанській тюрмі наприкінці 30-х років минулого століття, твердить: „Вже великий папа Лев XIII висказав глибоку думку: „Fuori di sacristia!“ (Поза захристію!). Так, у наш час священник дійсно мусить розвинути свою діяльність поза захристією. Отже, коли священник хоче задержати своє стадо при вірі, церкві й обряді, то він мусить „вийти з захристії“ і мусить брати живу участь у громадянському житті своєї парохії… Не буде цего робити, то стратить ґрунт під ногами, як це вже не одному й трапилося“».

Цей «вихід», вважають владики, буде плідним і благословенним лише тоді, коли кожен із нас буде його робити з Христом і в єдності з Церквою.