Слово Блаженнішого Святослава під час Молебню за медичних працівників з нагоди вручення Ордена святого Пантелеймона
Молимося сьогодні за тисячі лікарів, які рятують людське життя і є носіями людяності, милосердя там, де ворог сіє смерть. Молимося за них і за вас, щоб ваші руки врятували ще багато-багато людських життів, щоб ваше серце ніколи не зачерствіло, а ваш розум, ваше лікарське мистецтво відточувалося, ставало сильне, мудре, гостре, як криця, зцілюючи, даючи надію. Дякуємо вам за працю, за відданість.
Преосвященні владики!
Достойний пане генерале!
Достойні наші гості — медичні працівники!
Панове офіцери!
Пані і панове — гості сьогоднішнього торжества!
Члени і лауреати Ордена святого Пантелеймона!
Вважаємо за великий привілей вітати вас у день пам’яті Святого цілителя великомученика Пантелеймона. Сьогодні не тільки наша Церква, Патріарший собор і Патріарший дім тут, у Києві, відкриває двері перед вами, а й усе українське суспільство відкриває двері свого серця до вас — медичних працівників, які своєю професійністю, своїм героїзмом і милосердям рятуєте людське життя в часи цієї жорстокої, нелюдяної війни.
Ми шануємо мученика Пантелеймона як того, хто зцілює. Властиво, християнське розуміння здоров’я є синонімом гармонії, цілісності тіла, душі й духу. Цю цілісність ми бачимо в Божому задумі як дівственність людини, яку щойно створив Господь Бог і вдихнув у неї подих життя. Усе, що потім сталося, гріх і хвороба, порушує цілісність, нищить гармонію. Єдиним цілителем душ і тіл наших є Він, наш Господь, Творець і Спаситель.
Але Він покликає вас, щоб ви були Його руками зцілення в сучасному світі. Ми сьогодні за вас молимося. Ця молитва є нічим іншим, як помазанням вас Духом Святим, щоб ви, вчені, мудрі, віддані люди, лікували недужих не тільки за допомогою лікарського мистецтва, а щоб ви були рукою Божою, яка торкається ран України.
Сьогодні — особливий день вдячності всім вам. Бо ви справді демонструєте вершини професійного героїзму. Нині на медиків України із захопленням дивиться весь світ. Мабуть, тепер лікарі з різних країн перейматимуть ваш досвід. Бо, можливо, таких трагедій, як у сучасній Україні, не було ніде у світі. Ця трагедія, з одного боку, є викликом, а з іншого — нагодою навчитися, здобути досвід, а потім ним поділитися. Тому вам сьогодні дякує Україна.
У цій молитві хочемо згадати про ваших колег, які незаконно перебувають у російському ув’язненні. Медичний працівник під час війни не є комбатантом, тож його не мають права утримувати в полоні.
Цього року, у день Пасхи, ми разом із нашими православними братами закликали до обміну «всіх на всіх», конкретизувавши: усіх жінок, усіх медичних працівників і усіх священнослужителів. Торік, коли Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій здійснила візит до Ватикану, ми вручили список полонених медичних працівників, зокрема героїв Маріуполя, Святішому Отцю. Цей список із 500 осіб сьогодні становить для нас не тільки предмет перемовин, а й наш намір поіменно молитися за цих медиків, щоб усі вони одного дня повернулися до своїх рідних, близьких, — повернулися до виконання своїх професійних обов’язків. Я вірю, що настане цей день, можливо в день Пантелеймона, що ми всіх їх вітатимемо серед нас, дякуватимемо їм, вшановуватимемо їх.
Бажаю сьогодні згадати про тих наших медичних працівників, які перебувають на фронті і зараз там рятують людське життя. Буквально вчора до моїх рук потрапила книжечка. Це — щоденник війни військового лікаря, Олександра Гоменюка, парафіянина Патріаршого собору, члена братерського товариства «Лицарі Колумба». Він був київським лікарем-травматологом, а тепер є капітаном медичної служби 110-ї механізованої бригади, яка воює біля Авдіївки. Цей щоденник називається «Уламки з-під Авдіївки. Замість казок сину».
Зачитаю одне його свідчення, яке, гадаю, має почути Україна і світ. Торік, 23 березня, він написав: «Смерть — химерна штука. У хлопчика одна невелика ранка в ділянці ключиці. Але, повернувши його тіло, бачу, як звідти потужним струменем ллється кров. За мить під ним вже ціла калюжа, а кров далі ллється, виблискуючи у світлі ліхтарів… Мені кажуть: не пропускай усе крізь себе. Та якщо я почну абстрагуватися, боюся, що стану черствим і щось пропущу, бо мене не хвилюватиме робота. А якщо пропускатиму через себе все, боюся, потраплю на власні хребти безумства».
Я думаю, що це слова про кожного з вас. Бо, з одного боку, неможливо рятувати життя і не співчувати, — неможливо абстрагуватися. Проте, з іншого боку, як розділити всі глибини тієї крові, яка хлинула з-під ключичної артерії чи вени?
Молимося сьогодні за тисячі лікарів, які рятують людське життя і є носіями людяності, милосердя там, де ворог сіє смерть. Молимося за них і за вас, щоб ваші руки врятували ще багато-багато людських життів, щоб ваше серце ніколи не зачерствіло, а ваш розум, ваше лікарське мистецтво відточувалося, ставало сильне, мудре, гостре, як криця, зцілюючи, даючи надію. Дякуємо вам за працю, за відданість.
Хай Господь Бог усіх вас благословить, бо з такими, як ви, ми можемо сказати: ми разом ідемо до перемоги. Дякуємо вам, молимося за вас, вітаємо вас із професійним святом!
† СВЯТОСЛАВ
