«Сім’я — це світло, що вказує шлях до неба», — отець Руслан Бабій з Мельбурнської єпархії
Християнська сім’я — основа, на якій будується міцна та згуртована церковна спільнота, це також домашня церква, де родина може спільно практикувати свою віру, зростати духовно й підтримувати один одного на шляху до Бога. Пропонуємо вам інтерв’ю пресслужби Мельбурнської єпархії з о. Русланом Бабієм, адміністратором храму Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі, Австралія. У цій розмові отець ділиться думками про значення християнської сім’ї як домашньої церкви та допоможе зрозуміти нам, як зробити сімейне життя міцним фундаментом для духовного зростання, любові та єдності у Христі.
— Отче, нещодавно на Соборчику для духовенства під гаслом «Надія, до якої нас кличе Господь», який відбувався у червні цього року, однією із тем, над якою працювали отці, була «Християнська сім’я — домашня церква». А ви, крім того, що брали участь в обговоренні, мали доповідь на цю важливу тему. Тож розкажіть нашим читачам про те, що саме про християнську сім’ю вдалося обговорити на Соборчику.
— Найперше, душпастирський план, який запропонувала Патріарша курія до 2030 року, охоплює кілька тем, згідно з якими наша Церква могла б на різних рівнях планувати свою подальшу діяльність. Звичайно, шляхи реалізації цих тем на кожній парафії будуть іншими, тому кожна єпархія мала свій Соборчик. Мельбурнська єпархія також мала свій Соборчик під гаслом «Надія, до якої нас кличе Господь». Цього року ми опрацювали три теми: близькість до вбогих, маргіналізованих, біженців і постраждалих від війни, зцілення ран і християнська сім’я — домашня церква. Власне, я мав висвітлити тему про сім’ю. Основна моя думка полягала в межах документа Патріаршої курії, де гарно розписано всі виклики та загрози, з якими стикається зараз сім’я. Основне завдання, яке ми поставили собі на Соборчику, — це сприяти тому, щоб у нашій єпархії сім’я виконувала свою роль та своє покликання, зростаючи у вірі, святості, любові, а також служінні ближньому і, звичайно, переданні віри.
— Отче, поділіться з нашими читачами, як ви визначаєте поняття «християнська сім’я — домашня церква»?
— Особисто для мене християнська сім’я — початок виховання у Христі, місце, де представлена любов, яка віддзеркалює стосунки між Особами Пресвятої Тройці. Власне, у сім’ї дитина має відчувати любов і близькість із Богом. Звичайно, що для цього батьки мають мати добру віру, плекати цінності, передавати традиції, давати добрий приклад для наслідування, провадити спільну молитву, мати справжні християнські погляди на життя.
Нам, як Церкві, важливо донести в кожну сім’ю ресурси для правдивого християнського життя, яке вони могли б передавати своїм дітям. Цими ресурсами є Святі Тайни, користаючи з яких, сім’я стає справді домашньою церквою. І цього батьки мають навчити своїх дітей. Бо дитині найлегше почути те, що їй каже мама чи тато. Це — основа віри. Дитина пізнає світ і батьки формують їй цей світ. Тому також важливо, щоб цей світ був християнським: щоб дитина не бачила свого життя поза Церквою, щоб не тільки було навчання і дозвілля, а також розвиток духовної особистості.
Усе починається в Церкві: насамперед дитина отримує Тайну Хрещення. Відтак починає свої кроки в Церкві, а потім продовжує їх зі своєю сім’єю. Тому так важливо, щоб батьки розуміли свою місію і відповідальність за свою дитину. Церква покладає велику надію на правдиве батьківське виховання.
— Це справді дуже глибоке розуміння сім’ї як домашньої церкви. Чому вважаєте, що такий підхід важливий для сучасного світу?
— Сучасна сім’я підлягає численним випробуванням. Теперішній світ має свої цінності та погляди і він всіляко пропагує їх. Звісно, кожна сім’я керується тим, що хоче добра для своїх дітей, для себе самих. І часто стається так, що йдучи за цим бажанням добра для себе, людина не бачить правди, правдивого добра, справжніх цінностей, але перекладає їх на якісь інші речі, які просто несуть тимчасову радість і полегшення.
Мені, як священикові, часто доводиться чути, що молодим людям важко ходити до церкви, що батьки не хочуть змушувати дітей і так далі. Тобто церква сприймається як трудність для батьків, для сім’ї. Але насправді, мені здається, все залежить від погляду, бо не може бути трудністю те, що кличе і спонукає, ба більше, є любов’ю, яку Бог дарує нам.
Однак сучасним сім’ям легше не прильнувати за своїм духовним життям, а просто проводити час так, як їм до вподоби, і робити зі своїм життям те, що їм подобається. Звісно, тут світ вносить мільйон пропозицій, і тоді сім’я відчуває спустошення.
Тому так важливо, щоб сім’я була основою для вивчення та практики християнських цінностей, щоб батьки створювали міцні стосунки між собою та допомагали дітям зрозуміти своє призначення у Божому плані. Особливо важливо передати цінності та ключі до Царства Небесного в сім’ї. Відкрити дитині серце для розуміння, свідомості й любові до Бога — це основа для її духовного зростання. Якщо ми не передамо дітям цю спадщину та не прищепимо любові до Бога, то вони можуть не розуміти, як взаємодіяти з Церквою і який шлях обрати у своєму духовному житті. Саме життя з Богом додає сім’ї потужного духовного фундаменту, що допомагає їй подолати виклики сучасного життя та будувати гармонійне, здорове та благословенне життя разом.
— А як саме Церква, як духовна інституція, зокрема тут, на теренах Австралії, допомагає сім’ям будувати свою домашню церкву?
— Одна з місій Церкви — підтримка та супровід сімей. Вплив сімейного середовища на духовне формування і розвиток її членів не може бути недооцінений. Саме від родин залежить те, якими християнами будуть наступні покоління та яку спадщину ми їм залишимо.
Цей взаємозв’язок між домашньою церквою та загальною Церквою допомагає нам розуміти, що духовність — необхідна складова для побудови сильного й гармонійного суспільства. Варто пам’ятати, що християнська сім’я — це не лише спільнота індивідуальних вірних, а й домашня церква, що діє в єдності зі своєю парафією, єпархією та Церквою загалом. Разом ми можемо сприяти духовному зростанню, злагоді й любові, які необхідні для нашого світу.
Власне, на Соборчику одним із завдань для нас було знайти шляхи зміцнення зв’язку між сім’ями і Церквою на кожній із парафій. Ще одне завдання — запалити серця молодих людей до Бога та допомогти їм у свій спосіб сприйняти духовність. Це важко передати в сучасному світі, де люди багато-чим зайняті, особливо у школах, де соціальні аспекти мають пріоритет. Але ми повинні наголосити, що Церква — це не просто місце, де людина є одиницею, але місія Церкви — спасіння душ.
Тому ми акцентуємо увагу на тому, що християнська родина може зробити для своїх дітей. Ми не маємо зупинятися лише на формальних релігійних активностях, як молитва або Літургія раз у тиждень. Віра — це спосіб життя, і ми повинні жити не лише словами, а й діями. Тільки тоді наша віра зробить нас справжніми християнами.
Ми мусимо бути уважні до знаків часу та зрозуміти, що люди сьогодні потребують більше, ніж просто формального виконання релігійних обрядів. Наше покликання — підтримувати й надихати молоде покоління на зустріч із Богом і розвивати його духовність. Христос наголошував, що по плодах можна впізнати, хто насправді добрий християнин.
— Отче, а які це плоди в контексті християнської сім’ї?
— Наші сімейні молитви за обідом чи вечерею, спільні подяки, дотримання традицій — це деталі, які свідчать про нашу віру.
На жаль, ми часто не приділяємо цьому достатньо уваги. Можливо, маємо більше спрямовувати свої дії на спілкування з рідними, близькими, дітьми та внуками, щоб показати їм, як християнство може збагатити їхнє життя. Ми повинні шукати цікаві підходи, щоб залучити їх у наші духовні практики, а не змушувати. Знайомство з Богом має бути мотивоване любов’ю та цікавістю.
Ми також спостерігаємо, що деякі з наших сімей не передали віри своїм дітям, а вони не передають її своїм онукам. Це може бути через недостатнє розуміння християнства та його ролі в нашому житті. Можливо, ми не змогли знайти ефективних способів передання нашої віри. Але це неправильне уявлення, що віра обмежує свободу людини. Справжня віра надає нам спрямованість, мир і любов, які можуть розквітнути в нашому житті.
Так ми повинні знайти спосіб донести це розуміння нашим дітям та онукам. Якщо будемо більше зосереджуватися на практичних діях, які демонструють нашу віру, і шукатимемо підходів, що стануть для них цікавими та спонукатимуть зберегти і розвивати цю дорогу у своєму житті, тільки тоді наші сім’ї стануть справжніми свідками Божої любові та її присутності у світі.
— Отче, розкажіть, будь ласка, детальніше про практичні кроки, які сприятимуть духовному розвитку в сім’ях?
— Передовсім варто розуміти, що ми живемо в суспільстві, де великий акцент робиться на матеріальному благополуччі, успіху та збагаченні. Але наша духовність і спілкування з Богом не менш важливі, ніж земні справи. Тому ми маємо зосередитися на тому, щоби Бог був на першому місці в нашому житті.
Ми, як батьки, повинні передавати духовні цінності своїм дітям, виховуючи їх у любові та повазі до Бога. Наша дитина — це Божий дар, і ми повинні навчити її шукати спілкування з Богом, щоб духовний розвиток став основою її життя.
Спілкування з Богом має різні вияви, починаючи від читання Святого Письма чи іншої релігійної літератури, молитви, християнських ігор або кросвордів і думок, які ми звертаємо до Нього. Це — направду важлива складова нашого духовного росту й розуміння Божої любові. Бог хоче, щоб ми мали близьке спілкування з Ним, і тому ми маємо ставити Його на перше місце в нашому серці та думках.
Ми маємо розуміти, що все, що маємо — сім’ю, дітей, добру роботу, благополуччя — Божий дар. Тому найперше ісі наші думки мають бути скеровані до нашого Творця. Задумаймось: скільки часу ми думаємо про дружину і дітей, а скільки — про Бога? Чи це співвідношення буде рівним? Чи все ж якась сторона переважає?
Великою проблемою сьогодення є також відсутність спілкування у сім’ях. До прикладу, за спільною трапезою діти присвячують час ґаджетам, батьки — у своїх думках заклопотані про ті чи ті справи — спілкування відсутнє. Тому важливо розбудовувати живу комунікацію у сім’ї. Моя порада — бути відкритими один до одного та висловлювати свої думки й почуття. Будьте активними учасниками в житті один одного, діліться радощами і труднощами. Разом моліться і прагніть вчитися й розвиватися як християнська сім’я. Не бійтеся підтримати один одного в певних кризах віри, і разом із цим будуйте міцні основи для взаємного росту. Віра, любов і злагода — ось ключі до щасливої та гармонійної християнської сім’ї. Коли дитина зростатиме в сім’ї, де кожен уміє чути і є почутим, де моляться, розуміють і підтримують, зрештою, просто люблять, тоді зможе мати добру основу для християнського життя і в майбутньому зможе передати це наступним поколінням.
— Отче Руслане, на вашу думку, що може бути причиною дисфункції сімей?
— Є одна важлива причина, про яку говорив Христос, — гріх. Чи ми хочемо це визнавати, чи ні, але гріх все одно присутній у нашому житті. Світ зачасту заплющує очі на гріх і робить його прийнятним або виправдовує його. Але це мислення ігнорує важливість духовного життя. Якщо немає духовної основи, людина може шукати втіхи й розваги в різних компаніях. Такі дії можуть тимчасово полегшити страждання, але не вирішують проблеми.
Церква проповідує про любов до Бога та ближнього і надає нам спрямованість та підтримку в цьому. Ми, як християни, маємо розуміти, що в Церкві знаходимо розраду й підтримку від нашого ближнього. Інші люди можуть допомагати нам, але Церква дарує цю підтримку вже з Божої благодаті. Людина повинна свідомо відкрити своє серце Христові та дати Йому перше місце у своєму житті. Христос лікує і в Його любові знаходимо справжню свободу та сенс життя. Його присутність дає нам нову перспективу, але ми повинні відкрити своє серце для Його дії. Тільки так можуть бути зцілені рани в сім’ях, молоді й суспільстві. Крім цього, взаємодія із Христом дає нам змогу бути дієвими та здатними допомагати іншим.
— Цілком згідна! З вами спілкуватися дуже цікаво, отче Руслане. А тепер поговорімо про молитву у християнській сім’ї: як вона може стати особливим засобом зміцнення зв’язку між членами сім’ї та допомогти вирішувати проблеми?
— Молитва — дуже потужний інструмент у християнському житті, особливо в сім’ї. Вона зближує людей, допомагає ділитися своїми найглибшими думками та почуттями з Богом і один з одним. Молитва створює спільноту духовного зв’язку, де члени сім’ї можуть спільно просити в Бога те, чого потребують, і дякувати за Його благословення.
Крім того, молитва допомагає зосередитися на важливих аспектах життя, наприклад, на взаємному прощенні, розвитку чесності та взаємоповазі. Коли члени сім’ї разом моляться, то це створює атмосферу взаємної підтримки та збільшує їхню здатність допомагати один одному у вирішенні проблем.
— Це справді дуже важливо. Але, можливо, деякі читачі мають сумніви або стурбованість щодо своєї здатності молитися разом із родиною, особливо якщо відсутнє духовне життя. Як би ви їм пояснили, що молитва може бути актуальною і важливою для кожної сім’ї, незалежно від рівня духовності?
— Дуже добре запитання. Важливо розуміти, що молитва не обмежується формальними релігійними звичаями. Молитва — це діалог із Богом і може мати різні форми в різних родинах. Навіть проста подяка за їжу, побажання добра й безпеки для близьких — це теж молитва. Вона може бути простою та спрощеною, але все одно важливою і цінною.
Також важливо пам’ятати, що родина - навколишнє середовище для взаємного розвитку духовності. Сім’я може разом досліджувати духовні теми, читати духовну літературу, обговорювати моральні аспекти життя, а це сприяє росту віри і ближчому зв’язку з Богом.
— Дуже вдячна за таке роз’яснення, отче Руслане. Та перед тим, як завершити це інтерв’ю, чи хотіли б ви поділитися якою-небудь ще корисною порадою для наших читачів?
— Звичайно, радо поділюся. Моя остання порада полягає в тому, щоби бути відкритими до навчання та змін у своїй родині. Життя — це постійний рух та зміни, і це стосується й сімейного життя. Не бійтеся вдосконалювати як свою особистість, так і свою сім’ю. Шукайте пізнання правди, бо кожен, «хто шукає, — знаходить».
Пам’ятайте, що сім’я — це світло, яке вказує шлях до неба, і разом із навчанням Ісуса Христа ви зможете пройти цей шлях впевнено та щасливо.
Я бажаю, щоб кожна сім’я знаходила радість у близьких стосунках між собою та Богом, а також прагнула разом знайти своє місце в Божому задумі. Христос в особливий спосіб дбає про сім’ї, які будують свої основи на Його слові, і відкриває перед ними дивовижні можливості для зростання, щастя та духовного вдосконалення.
— Дуже дякую вам, отче Руслане, за цікаву та змістовну розмову. Думаю ваші поради справді допоможуть багатьом сім’ям збудувати правдиву домашню церкву, головою якої буде Христос!
— Дякую вам за спілкування! Бажаю всім благословення у духовному розвитку і зростанні!
Пресслужба Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла
