«Щоб когось пригорнути до себе, треба мати вільні руки», — владика Богдан Дзюрах у Мюнхені (Німеччина)
Любов — це спілкування і відкритість до іншого. Щоб любити, треба мати іншого. Протилежністю до любові Отці Церкви називали "самолюбство" — зосередженість на самому собі, егоїзм, самозакоханість, бажання шукати тільки власної приємності та власного задоволення. І коли любов провадить до життя та є синонімом життя, то егоїзм і самолюбство неминуче веде до замкненості та смерті. Такими словами звернувся до вірних у катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці та святого апостола Андрія Первозваного м. Мюнхен 11 грудня владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
Єпископ звернув увагу присутніх на те, що будь-яка система чи людина, яка замкнена в собі, приречена на завмирання, стагнацію і смерть. «Тільки відкритість, спілкування, сприйняття іншого роблять нас живими, наповнюють життям. Це як і з джерелом: коли з нього не черпати води, воно завмирає і починає псуватися», — сказав проповідник.
Роздумуючи над текстом Євангелія від Луки 12,16–21, владика Богдан крізь призму постаті багача, який є прикладом зосередженої лиш на собі людини, представив проблему вартості матеріальних благ і вартості любові, яку особа звершує, маючи ці блага.
«Любов починається з уважності до іншого. Ми маємо бути відкритими до іншої особи, яку нам Господь дарує на дорозі життя. Самотній людині важко вижити», — сказав апостольський екзарх і закликав вчитися зауважувати іншу людину, яка потребує допомоги.
Другим моментом вияву любові, за словами проповідника, є відкритість рук. «Коли серце зауважує іншу людину, воно готове огорнути її і поділитися добром, яке ми маємо в собі. Але, щоб когось пригорнути до себе, треба мати вільні руки. Якщо наші руки будуть зайняті якимись благами, то ми не зможемо нікого пригорнути. Ми мусимо поставити на перше місце не багатство, а людину», — мовив архиєрей.
Наступним кроком у стосунках, побудованих на любові, владика Богдан назвав спілкування, яке є важливим навіть тоді, коли ми переживаємо біль та образу. «Є небезпека, що нас ранять, тому ми готові замкнутися в собі. І знов себе показує наше самолюбство й егоїзм. Бо любов каже: „Прости!“. Любов означає прощати і просити прощення», — наголосив єпископ.
Підсумовуючи, владика Богдан зазначив, що ці три моменти християнин має в собі виховувати, як виховує своїх дітей. Проповідник зауважив, що коли людина дорослішає, то інколи не може себе опанувати в самолюбстві — протилежності любові. І в таких випадках думає спершу лише про себе, а найважчим стає момент прощення і прохання про нього. «Тоді наше життя втрачає радість та мир. Життя завмирає», — підсумував архиєрей.
«Господь зібрав нас тут, як добрий батько, щоб нагадати ці відвічні істини любові — не думай про себе, думай про ближнього. Ти — багач, і я постійно додаю до твого багатства, — багатства серця, талантів, а також до твого матеріального статку, — поділися з ближнім. Ти маєш чим поділитися. Відкрий своє серце, очі та руки до іншої людини і відчуєш, як життя Божественної любові пливе через твоє серце», — мовив єпископ.
На закінчення проповіді владика Богдан звернувся до людей такими словами: «Ми зараз переживаємо Різдвяний піст. Він нам даний, щоб ми відновилися в любові, щоб у нас плило Боже життя. Подумаймо, що перешкоджає Божому життю в нас розвиватися, від чого потрібно відмовитися, що потрібно утвердити. Просімо в Господа цієї постави щирої і відкритої любові. Тоді з кожним днем нашого життя ми будемо наближатися не до смерті, а до повноти життя в любові та Бозі».
Департамент інформації УГКЦза матеріалами Апостольського екзархату в Німеччині та країнах Скандинавії
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
