«Семінарія — це серце єпархії. Якщо воно б’ється, то живе вся Церква», — ректор Семінарії блаженного Омеляна Ковча в Буенос-Айресі
У серці Буенос-Айреса, за тисячі кілометрів від України, бʼється особливе серце Української Греко-Католицької Церкви — Семінарія імені блаженного Омеляна Ковча. Заснована в 70-х роках минулого століття та відновлена в розпал пандемії 2021 року, вона стала унікальним місцем формування священників на мультикультурному Латиноамериканському контексті, не втрачаючи при цьому глибокого коріння української духовності.
Отець Назарій Кащак, ректор семінарії та протосинкел єпархії Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ в Аргентині, розповів про те, як молоді аргентинці українського походження вчаться служити Літургію українською мовою, чому покровителем є блаженний Омелян Ковч і як східна духовність відчиняє двері всім, хто шукає Бога в космополітичному Буенос-Айресі. Це розповідь про духовну формацію, українську ідентичність в Аргентині, виклики священничого покликання в багатокультурному середовищі та про серце, яке б’ється для всіх, хто шукає Бога.
Ми дали семінарії нове імʼя — блаженного Омеляна Ковча — і новий подих із дещо іншим підходом
— Отче, розкажіть, будь ласка, історію семінарії УГКЦ в Аргентині. Коли вона заснована?
— Історію семінарії треба розглядати в контексті першого єпископа УГКЦ в Аргентині — владики Андрія Сапеляка, який приїхав сюди в 60-х роках і мав мрію заснувати семінарію для українських студентів в Аргентині. Він створював її з наміром, щоб семінаристи продовжували служіння в салезіанському згромадженні, оскільки сам був салезіанином.
Семінарія була заснована на початку 70-х років і названа в честь Андрея Первозваного. Владика Андрій, який походив із Надсяння — території, яку пізніше окупувала Польща, — мав ностальгію за Україною, постійно згадував історію і традиції Батьківщини та нашої Церкви. Саме він захотів, щоб ця семінарія носила імʼя святого Андрія Первозваного.
Деякий час вона виховала дуже мало священників — двох—трьох. У 90-х роках, коли приїхали студенти з України, зокрема Блаженніший Святослав, вона функціонувала ще 2 роки, а потім закрилася.
У розпал пандемії коронавірусу, 14 червня 2021 року, владика Данило Козлинський, теперішній єпарх, проконсультувавшись із Радою єпархіальних радників і пресвітерською радою, вирішив відновити діяльність семінарії. Ми дали їй нове імʼя — блаженного Омеляна Ковча — і новий подих із дещо іншим підходом. Це — свідомий вибір, бо Омелян Ковч — близький нашому часу священник, мученик, постать жертовності й відваги. Його слова: «Тут я бачу Бога, який однаковий для всіх» — стали гаслом нашої семінарії.
Одне з наших завдань — нести цінності блаженного Омеляна Ковча — служити для всіх
— Чому не залишили попередню назву?
— Для нас було важливо, щоб це був вихідець з України і не був постаттю з далекого минулого. Імʼя блаженного Омеляна Ковча — не просто честь для нас, це передовсім дороговказ. Ця людина жила між нами, це один із мучеників нашої Української Греко-Католицької Церкви, і в ньому тече та сама кров, що і в наших жилах.
Наш покровитель Омелян Ковч уособлює тип священника, якого ми прагнемо формувати: жертовного, відважного, відкритого до всіх, без страху перед владою чи політичною конʼюнктурою, навіть смертю, але з глибокою любовʼю до Бога і ближнього.
Аргентина — надзвичайно велика країна з різною культурною спадщиною, і одне з наших завдань — служити в цьому мультикультурному, часто поляризованому світі, нести цінності блаженного Омеляна Ковча — служити для всіх.
— Ви згадували, що гаслом семінарії є слова блаженного Омеляна Ковча. Розкажіть ще про семінарійний герб і символіку навчального закладу.
— Наше гасло — «Тут я бачу Бога, який однаковий для всіх». Це слова, що окреслюють місію Української Греко-Католицької Церкви в Аргентині — бути Церквою для всіх: для українців у діаспорі, інших нащадків, неукраїнців, які за покликанням або з любовʼю до візантійської традиції приєднуються і тягнуться до нашого обряду.
Герб розділений на дві частини. У центрі та верхній частині — рука Бога Отця, яка благословляє всіх і все. Розділяє герб навпіл єпитрахиль червоного кольору, — кольору мучеництва, що символізує жертву заради Христа. Сім золотих хрестів на ній уособлюють сім Святих Таїн.
Праве поле — хрест як символ мучеництва нашого покровителя на синьо-жовтому тлі, що символізує спадщину українського народу. Колючий дріт на жовтому тлі вказує на мучеництво Омеляна Ковча в концтаборі.
Ліве поле на білому та жовтому тлі — кольорах папського прапора — означає нашу єдність із православною вірою та наступником святого Петра. Зображене сонце, присутнє на гербі Аргентини, поєднується з половиною тризуба — гербом України. Цей союз символізує нашу подвійну місію.
Герб опирається на синє горностаєве поле, яке нагадує про Пресвяту Богородицю — покровительку нашої єпархії.
Українська мова — важливий чинник, щоб могти єднатися з матір’ю-Церквою
— Розкажіть про особливості навчального процесу в семінарії.
— У нас навчальний рік починається з лютого, тому вступну кампанію розпочинаємо в листопаді. Трохи інакше, ніж в Україні. Грудень — це кінець навчання, екзамени, потім січень—лютий семінаристи мають канікули, а в кінці лютого — на початку березня починається новий семестр.
Наша формаційна програма відповідає нормам Католицької Церкви і Апостольської столиці з урахуванням особливостей нашого контексту. Семінарія охоплює дві головні академічні частини — філософію і богословʼя, розраховані на повний цикл формації з 7 років.
Наші семінаристи навчаються в Католицькому університеті Аргентини й отримують ступінь магістра, або ліцензіата. Програма класична, але з акцентом на східне богословʼя. Ми викладаємо літургійний спів, літургіку, канонічне східне право, східне богословʼя, історію Української Греко-Католицької Церкви.
Також є пасторальні дисципліни: катехизація, гомілетика, психологія, соціальні вчення Церкви. Хочемо, щоб наші семінаристи були не тільки добрими богословами, а й душпастирями, здатними говорити до людини сучасною мовою. Сучасний світ не тільки багатогранний, а й дуже багатополярний, його переповнюють ідеології, у яких треба добре орієнтуватися і давати відповідь на виклики в цьому соціальному аспекті та служінні.
Семінаристи мають щотижневі практичні заняття в парафіях, безпосередньо контактуючи з майбутніми парафіянами. Також є мовна підготовка — курс україністики та щотижневі лекції з української мови. Дуже важливо, щоб наші семінаристи могли читати і бодай на побутовому рівні порозумітися українською. Ба більше, хочемо пізніше це зробити більш професійним, на академічному рівні. Це — важливий чинник, щоб могти єднатися з матір’ю-Церквою, на загальних зустрічах чи то в межах різних комісій нашої Церкви, чи просто в обміні священничним досвідом.
— Навчання відбувається іспанською мовою?
— Так, але акцент робимо на українськість. Більшість наших семінаристів народжені в Аргентині, але з українським корінням. Один брат — корінний аргентинець, але вихований у нашій Церкві. Тому їм простіше опановувати навчальний матеріал іспанською. Молимося також іспанською, але обов’язково раз на тиждень — українською. Божественну Літургію чергуємо: тиждень українською, тиждень — іспанською.
— Хто викладає в семінарії?
— Основну академічну програму наші семінаристи вивчають у Католицькому університеті Аргентини. А ми доповнюємо її предметами, які рекомендує наша Церква. Ми — це священники, які живуть в єпархіальному управлінні. Також запрошуємо спеціалістів із Латинської Церкви, які орієнтуються в тій чи тій дисципліні для інтелектуального, академічного й пасторального формування майбутніх священників. Тобто відбувається співпраця.
Наше завдання — бути джерелом інформації щодо пізнання нашої Церкви, східного обряду, традицій
— Яку роль відіграє ваша семінарія серед інших в Аргентині та Латинській Америці?
— Ми не єдина Східна Церква в Латинській Америці, тож і не єдиний формаційний заклад. У Бразилії, до речі, також є єпархіальна семінарія УГКЦ у Куритибі. Але саме наша семінарія в Буенос-Айресі вийшла на значну інформаційну присутність, зокрема через соціальні мережі. Маємо багато трансляцій богослужінь і катехетичної інформації, яку готують наші семінаристи. Навіть брати з Бразилії багато черпають із нашої семінарії. Важливо підкреслити й те, що семінаристи щороку організовують місію для конкретної спільноти у наших парафіях, відвідуючи сім’ї, проводячи катехизацію і проповідуючи Слово Боже.
Наше завдання — бути джерелом інформації щодо пізнання нашої Церкви, східного обряду, традицій. Маємо тісну співпрацю з римо-католицькими семінаріями. Я беру участь у регіональних зустрічах ректорів семінарій Буенос-Айреса для обміну досвідом. Нам важливо бути відкритими для співпраці та діалогу, адже це — запорука збагачення та ефективного функціонування семінарії.
Це — спільнота, яка виховує в любові та свободі
— Чим живе семінарійна спільнота поза навчанням?
— Священник сьогодні не може формуватися в ізоляції. Життя Церкви — це сопричастя, і ми практикуємо це на етапі формації. Семінарист повинен бути всебічно розвинутим.
Життя семінарії — це не лише пари й іспити, це передусім спільнота. Кожен семінарист має свою конкретну службу: відповідальність за Літургію, хоровий спів, харитативні проєкти, організацію семінарії.
Наші стосунки ґрунтуються на відкритості, щирості, відповідальності та свободі. Кожен семінарист повинен мати ініціативи, креативні проєкти. Це як сімʼя: я стараюся бути для семінаристів батьком, а вони для мене — дітьми. Насправді ми вчимося один в одного, спілкуємося в неформальній атмосфері, відзначаємо свята разом. Мені було надзвичайно приємно, що семінаристи також привітали мене із Днем батька. Це велика приємність, але водночас і відповідальність.
Маємо рекреаційні заходи: ходимо в кіно, театр, оперу. Буенос-Айрес — культурне серце Латинської Америки, і важливо формувати семінаристів багатогранно, щоби вони мали відчуття культури та мистецтва. Це формує особистість. Бо добрий священник має бути не лише богословом, а й людиною культури, чутливою, відкритою, здатною до діалогу зі сучасним світом. Священник повинен вміти відкривати для себе велич та Божу красу у всьому.
Ми вчимося довіряти, розпізнавати, ініціювати. Це — спільнота, яка виховує в любові та свободі. Важливо, щоб кожен семінарист почував себе не як у системі, не в закритому середовищі або гетто, але щоб виявляв ініціативу.
Ми повинні проповідувати Євангеліє не тільки українською і не тільки для українців, а для всіх, хто спраглий і шукає Бога
— Які труднощі виникають у формуванні священника в Аргентині?
— Формація в багатокультурному середовищі — це виклик, але водночас величезна нагода. Одна з проблем — не втратити ідентичність як Церкви, залишаючись водночас близькими для людей цього культурного контексту.
Ми повинні проповідувати Євангеліє не тільки українською і не тільки для українців, а для всіх, хто спраглий і шукає Бога. У нашій парафії сформувалася спільнота аргентинців латинського обряду, які приходять збагатитися східною духовністю. Для них Літургія, наша молитва — щось нове і глибоке. Це теж місія — відкривати Христа для всіх, хто шукає.
Робимо акценти на міжкультурній комунікації, душпастирстві в сучасному суспільстві. Маємо сторінку на YouTube, стараємося не втратити ідентичності, працюючи і будучи відкритими для всіх.
І хоч живемо в Аргентині, ми частина великої родини УГКЦ
— Яке місце займає українська культура у формації?
— Це — осердя нашої семінарії. Я завжди наголошую братам, що ми є українською греко-католицькою семінарією. І хоч живемо в Аргентині, ми частина великої родини УГКЦ. Українська мова, культура та традиції — це не щось додаткове, це серце нашої Церкви.
Незважаючи на те, що служимо для всіх і відкриті для інших націй, головним моментом служіння має бути українськість. Наша Церква має свою історію, голос і духовну спадщину.
Проводимо курс україністики при Інституті патріарха Йосифа Сліпого кожного січня протягом 5 років навчання. Два тижні вивчаємо українську мову, культуру, історію, географію, літературу, прикладне мистецтво. Це — не фольклор, а спосіб залишитися собою, навіть коли живеш за тисячі кілометрів від рідної землі.
Я хочу, щоб це серце семінарії постійно билося і мало нову кров, тобто нові покликання
— Отче, Ви є ректором семінарії з 2021 року, відколи заклад реструктуризовано. Які її досягнення за 4 роки Ви вважаєте найважливішими?
— Для мене особистим досягненням є те, що ми щодня молимося правило нашої Церкви. Раніше я бачив, що семінаристи, які закінчують латинську семінарію, не молитися згідно з Часословом УГКЦ, не знали, як служити Літургію Напередосвячених дарів чи святого Василія Великого. І тому вони десь, скажімо, не до кінця розуміли саму Церкву. У нашій семінарії брати вчаться розумінню всієї нашої глобальної УГКЦ. Єднання з матірʼю-Церквою — це насамперед молитва.
Семінарія — це не просто навчальний заклад, а жива спільнота віри. Важливо мати особисті, відкриті стосунки зі семінаристами. І ми це маємо, чим я дуже пишаюся. У багатьох таких аспектах я відштовхуюся від того, як би вчинив мій батько чи батьки наших семінаристів. Я відштовхуюся від людських цінностей, які є основою для будь-яких стосунків: чи то на професійному полі, чи то в сімейному.
Ну і те, що семінарія функціонує належно 4 роки — вже велике досягнення. Молитва, що лунає щодня в наших стінах, — це стержень, навколо якого обертається весь ритм життя семінарії.
Семінарія — це серце єпархії. Якщо воно бʼється, то активно, динамічно і правильно функціонує організм всієї єпархії, тобто всієї нашої Церкви тут, в Аргентині. Я хочу, щоб це серце семінарії постійно билося і мало нову кров, тобто нові покликання.
До семінарії ніхто не приходить святим чи ідеальним. Головне — бути щирим
— Яка ваша особиста мрія щодо семінарії?
— Мрію, щоб вона не тільки розвивалася, але мала імпульс у майбутнє, постійно була живою, референцією для інших семінарій, щоб інші Східні Церкви могли формувати своїх кандидатів у нашій семінарії, щоб вона була центром духовної формації в Латинській Америці.
Хочу, щоби священники не формувалися шаблоном, а були справжніми, глибокими, мужніми; щоб наші вихованці не просто знали богословʼя, а жили ним, мали здатність бачити кожну людину як образ Божий.
Прагну, щоб семінарія була спільнотою братів, де панує довіра, де можна бути собою й водночас рости; і щоб наші священники могли служити не тільки українській громаді, а всім, хто потребує Бога, бо Церква — це дім для всіх.
Закликаю не боятися стукати у двері семінарії, не боятися ставати на шлях семінарійного процесу. Священство — це не професія, це життя, віддане повністю Богові та людям.
До семінарії ніхто не приходить святим чи ідеальним. Головне — бути щирим. Якщо є бажання служити, готовність вчитися, молитися, терпіти, сміятися разом із братами, доповнювати нашу сімейну спільноту, — ти вже на півдорозі.
Розмовляла Віра ВальчукДепартамент інформації УГКЦ
