Проповідь владики Ярослава Приріза з нагоди вшанування пам’яті 77-ої річниці переставлення митрополита Андрея Шептицького
1 листопада 2021 року, в 77-му річницю переставлення до вічності Праведного митрополита Андрея Шептицького, проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії в архикатедральному соборі св. Юра, яку звершив Блаженніший Святослав у співслужінні єпископів УГКЦ з України і з-за кордону, виголосив владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький.
Слава Ісусу Христу!
Високопреосвященний владико Ігорю!
Преосвященні владики!
Всесвітліші та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри, любі молільники!
Святий апостол Павло у 2-му Посланні до Тимотея так підсумував своє життя: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (4, 7–8). Цими словами апостола народів можна узагальнити життя, невтомну працю і жертву наступника апостольського служіння — слуги Божого праведного митрополита Андрея Шептицького, який посвятив себе спасінню людських душ, єдності Христової Церкви на помісному і вселенському рівнях та прославі Божого імені серед нашого народу.
Сьогодні виповнюється 77 років з дня переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького. Ми відзначаємо цю дату в незалежній Україні й у вільній УГКЦ. Проте ми повинні бути свідомі, що життя великого митрополита було сповнене тією борнею, завдяки якій ми маємо незалежну Україну, вільну Церкву й український народ як націю. Ревною молитвою, важкою працею і наполегливим служінням він заклав фундаменти, на яких через кілька десятків років відновилася Українська Держава і воскресла катакомбна Церква.
Це на його проповідях і посланнях виховувався окупований різними режимами український народ, це завдяки створеним ним структурам жила національна ідентичність нашого народу, це завдяки його прямій підтримці поставала ціла плеяда українських інтелігентів та церковних діячів і Церква змогла пройти крізь терні катакомб та наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. ХХ ст. сягнути світла воскресіння. Це він засіяв зерна правди, які проросли пагінцями на духовній і національній ниві. Але підливати, плекати та оберігати їх тепер маємо ми.
Митрополит Андрей був одночасно відважним провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником із пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-наставником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт. Український народ мав у величній особі митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника — князя української Церкви, провідника і етнарха, Мойсея і далекоглядного пророка.
Пастирська дбайливість митрополита Андрея не обмежувалася ані часом, ані простором. Діяльний дух Шептицького не стримували межі Галичини чи помісна УГКЦ. Його погляд сягав і на географічний Захід, і на Схід. Митрополит Шептицький дбав про долю українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старався про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку та власну церковну ієрархію. Можемо сказати, що саме завдяки його крокам УГКЦ є сьогодні Церквою не тільки українською чи європейською, а світовою, глобальною, бо через свої структури присутня в Північній і Південній Америці, Азії, Австралії та Африці. Пам’ятаючи про Христову заповідь-молитву «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), митрополит Андрей стає натхненником та гарячим поборником існування екзархату Російської Греко-Католицької Церкви… Він виношував і втілював ідею єднання православного Сходу й католицького Заходу, зокрема організовував і успішно проводив Велеградські з’їзди.
Однак передусім Шептицький вболівав за роз’єднаних українців, дбав, щоб УГКЦ не втратила власного обличчя в непростих обставинах та зберегла свою східну ідентичність. Наслідком цієї турботи стало заснування східного монашества, місійних чинів і згромаджень, наукових інституцій, товариств і часописів, заходи для збереження духовно-культурної і національної спадщини народу.
Аналізуючи життєвий шлях митрополита Андрея, бачимо, що він — особа багатогранна. Митрополит звертає свою увагу на такі речі, як творення нації, державне будівництво, культура, освіта, економіка, соціальна сфера тощо. Він робить це не тому, що мав намір стати політиком, економістом чи державним діячем, але тому, що цього вимагало його розуміння завдань як Христового пастиря. Ще в 1899 р. в одному зі своїх послань він сказав: «Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я — ваш Батько».
І вся ця різностороння діяльність митрополита Андрея припала на часи, коли наш народ не мав своєї держави, а на українській землі панувала то австрійська, то російська, то польська, то німецька, то більшовицька влада! Пам’ятаймо, що Він жив і творив не в період щасливого національного відродження, а у міжвоєнні та воєнні часи, коли політична ситуація і міжнаціональні взаємовідносини в Галичині були далеко не прості.
Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея — це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. В архипастирському служінні та праці цей муж Церкви керувався насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова, які він пише в одному зі своїх послань: «Ціль моєї праці — зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий… більше з власного переконання, а не з уряду — це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і не дивно, що дух святості, який променів від цього великого архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його вуст.
Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи — духовності і святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але й тим чинником, який визначав усе інше в його житті. Був він людиною не тільки незвичайних людських якостей, а й надзвичайних християнських чеснот. Тому сьогодні ми всі з великим нетерпіння очікуємо на логічне завершення його беатифікаційного процесу, розпочатого ще 1955 року Божого. «А тепер вже мене не почуєте, аж у день Суду Божого» — з цими словами на вустах відійшов у вічність слуга Божий Андрей Шептицький. Його тілесний голос затих, але праведний митрополит і далі промовляє до нас через свої богословські трактати, твори на тему церковної дисципліни, аскези, духовності, через посвяту й жертву, терпіння і любов, щоб ми наслідувати його приклад і наполегливо працювали для добра нашої Церкви і народу.
Чого можемо навчитися від нашого великого батька Андрея Шептицького ми, що живемо у ХХІ ст.? Наш світ має свої виклики і проблеми, які колишуть човен Христової Церкви. Як вистояти в цих умовах? На що маємо звернути увагу?
Соціальна активність — це добре, але нею не вичерпується наше життя. Просвітництво — це потрібно, але не найголовніше. Душпастирство — дуже важливе, але за умови, що воно має надійний двовимірний компас діяння: вертикальний — Божий і споглядальний та горизонтальний — людський, у служінні про об’явлене спасіння у Христі Господі.
Тож уважаю, що основне для нас — глибоке духовне життя і правдиве свідчення вірності Богові у всіх вимірах нашого життя. Це стосується і кожного вірного зокрема, і кожної нашої парафіяльної спільноти, і нашої Церкви загалом.
У своєму творі «Божа мудрість» митрополит Андрей глибоко роздумує над важливістю молитви в житті людини та завершує ці роздуми такими словами одного святого: «У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса».
Якщо будемо жити богослужбовою молитвою і глибоким духовним життя, то зі спілкування з Богом знайдемо правильні відповіді і розв’язки тих проблем та викликів, які посилає нам цей світ. Тому молімося за прославу праведного митрополита Андрея славою святих, але вже тепер, споглядаючи його праведне і святе життя, наслідуймо його і самі прямуймо до святості.
Нехай велична постать праведного слуги Божого митрополита Андрея Шептицького і сьогодні буде нам прикладом та натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
