Проповідь у свято Пресвятої Євхаристії і в день освячення храму Благовіщення Пресвятої Богородиці в Обухові
Господь дарує себе, своє Тіло і свою Кров для того, щоб ми жили, і то жили життям вічним і щоб людина всіх часів і народів могла мати доступ до найбільшого Божого дару. Тому Він каже: «Якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Ів. 6, 53).
І хліб, що його Я дам, це тіло Моє за життя світу (Ів. 6, 51).
Преподобні, всесвітліші та всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Достойні прихожани Обухівського монастиря,
цієї унікальної святої обителі нашої Церкви!
Дорогі брати і сестри, які зараз у різних куточках земної кулі
є разом із нами за допомогою живої трансляції
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Бог, у якого ми віримо, якого проповідуємо, яким живемо, відрізняється від усіх інших божків, уявлень чи ідолів, що їх людина може витворити у своїй свідомості. Бо Він є Богом, який дає.
Ми говоримо, що наші можновладці приходять, щоб щось забрати. Пригадую одного чоловіка в Києві, який під час розмови про Бога сказав мені: «Скільки було всіх, хто приходив і казав: дай, дай, дай, а тут хтось приходить і каже — на». Це спочатку викликає велике здивування: виникає підозра, чи, бува, за тим «на» щось не приховується.
Сьогодні ми святкуємо Урочисте поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, свято Пресвятої Євхаристії. Ми святкуємо один із найбільших дарів, які Бог залишив людині. На Тайній вечері, перед своїми добровільними страстями, «Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: „Беріть, їжте: це Моє Тіло“. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: „Пийте з неї всі, бо це Кров Моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів“ (Мт. 26, 27–28). Господь Бог дарував нам не те, що має, а те, ким Він є. Він лишив себе для того, щоб спрагла, потребуюча чи втомлена людина мала доступ до джерела життя.
Наш Господь Бог став людиною, воплотився від Пречистої Діви Марії, тому що хотів не лише бути поруч із людиною, а й перебувати в ній. Він тому і зіслав Духа Святого на своїх апостолів, щоб не лишитися в минулому стосовно нас, наших сучасників. Саме це означають Христові слова про Його Тіло і Кров як Причастя Його життя: «І хліб, що його Я дам, це Тіло Моє за життя світу» (Ів. 6, 51).
Господь дарує себе, своє Тіло і свою Кров для того, щоб ми жили, і то жили життям вічним і щоб людина всіх часів і народів могла мати доступ до найбільшого Божого дару. Тому Він каже: «Якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Ів. 6, 53).
Сьогоднішнє свято звертає нашу увагу на дар Пресвятої Євхаристії, яка є центром і вершиною християнського життя. Перші християни дуже глибоко розуміли, що ми хрестимося і миропомазуємося, щоб мати можливість причащатися. Бо причастя — це антидот смерті. Причастя є метою всього християнського, духовного життя. Воно робить нас причасниками життя Бога тут, на землі. Тому хто причащається на відпущення гріхів, той причащається і на життя вічне. Ми це чуємо щоразу, коли отримуємо Святе Причастя: «Причащається слуга Божий (слуга Божа) на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь». Це найбільший дар, який Господь хоче з нами розділити, — дар Його вічного щастя, який стає доступний нам у Таїнстві Пресвятої Євхаристії.
Ми теж сьогодні пережили особливу історичну хвилю — освячення цього храму. Можливо, у того, хто вперше побував на такій події, виникло багато питань. Чому саме в такий спосіб здійснюється освячення храму? Я думаю, що цей обряд освячення є глибоко та інтимно пов’язаний із сьогоднішнім святом, навіть більше, він нам його краще пояснює і розкриває.
Христос через апостола Павла каже, що справжнім храмом чи простором, де живе Бог, є людина. Ми були створені і задумані Творцем так, щоб бути храмом Святого Духа. А інструментами, щоб ми ним ставали, зростаючи і формуючись, слугують видимі храми.
Пригадуєте, як на початку освячення єпископ на колінах стояв обличчям до вас? Чому? Бо коли престол ще не освячений, тоді єдиним храмом, де перебуває Бог, Дух Святий, є людина, тобто ви — віруючий і богоносний народ, Церква Христова. Тому ця велика молитва на освячення церкви читається обличчям до місця, де перебуває Господь Бог. Ми стаємо храмом Святого Духа, коли причащаємося, коли живемо духовним життям, коли не виганяємо нашого Бога зі свого серця особистими гріхами.
Потім ви бачили, що для того щоб престол став гідною трапезою, на якому звершуватиметься Таїнство Євхаристії, ми обмивали його та помазували миром. Після цього здійснювали процесію з мощами святих. Єпископ на дискосі три рази обносив довкола храму мощі. Цього разу це були мощі блаженного священномученика Миколая Чарнецького (мучеником є той, хто вповні виявив, що в ньому перебуває Бог). Лише тоді, коли мощі святого вкладені в престол, можна звершувати Таїнство Пресвятої Євхаристії. Бо цей видимий, матеріальний храм начебто набирає свого остаточного сенсу буття: престол перетворюється на вічне джерело, з якого випливає благодать Духа Святого. Ви бачите, що на престолі стоїть семисвічник. Це символ, що звідти для людей випливає сім Святих Таїнств Христової Церкви.
Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що Він дарував нам себе, свою присутність у нашому житті, можливість причастя Його Тіла і Крові. Дякуємо, що Він дарував нам святий храм в особливій студійській обителі тут, у Києві.
Цей храм присвячений святу Благовіщення Пречистої Діви Марії. Ви знаєте, що Благовіщення — це початок діла нашого спасіння і часу Нового Завіту. Це момент, коли Пречиста Діва Марія, прийнявши Бога у своє лоно, уповні відкрила нам правду про людину як про храм Святого Духа. Вона була першим відновленим таким храмом у Дусі Святому.
Освячуючи цей храм, ми бачимо, що в цій події, у цих таїнствах, які звершилися на наших очах, є великий знак надії для українського народу. Бо тоді, коли ворог вбиває, забирає життя, у цьому храмі сам Бог приходить, щоб оживляти, освячувати і давати життя вічне так, як це сталося в Назареті, у момент Доброї новини, коли почалося нове життя, Божественне і людське, силою та діянням Святого Духа в лоні Пречистої Діви Марії.
Сьогодні, коли ворог на нашій землі все руйнує, нищить, коли веде війну «випаленої землі», ми будуємо. Треба мати велику віру, щоб під час війни будувати храми. Треба мати погляд у майбутнє, який пробиває хмари, що над нами згустилися, і показує промінчик надії на відродження України після війни.
Щиро дякую отцю Олександрові [ієрм. Олександр Приліп, студит, настоятель храму Благовіщення Пресвятої Богородиці в Обухові. — Ред.]. Ворог постійно руйнує, а отець «сontra spem spero» (без надії сподівається) і постійно будує. Хтось може вважати його наївним, а я скажу, що це успішний будівничий не тільки видимих храмів, а й — не помилюся, якщо стверджу — людських душ, які дуже потребують місця, куди можна прийти і зцілитися від ран, отриманих у сучасних тяжких обставинах.
Ще тоді, коли я востаннє приїжджав сюди і ми шукали Божої волі щодо дати освячення храму, коли ще було чути звуки канонад, бо ворог стояв довкола Києва і не полишав намірів знищити все на своєму шляху, я бачив, як отець Олександр навіть в ті дні невтомно молився і працював, добудовуючи і доповнюючи цей храм Божественною красою. Ба більше, рідко коли в Київській архиєпархії ми освячуємо церкву разом з іконостасом, тому що на нього вже бракує часу і коштів. Сьогодні ж маємо повноту світла Божої краси.
Цього дня хочеться сказати: Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти є Богом, який нам дає, дарує себе, подає Причастя своїх Тіла і Крові. Дякуємо, Господи, за те, що ніколи не втомлюєшся нас обдаровувати, навіть тоді, коли ми, як ті нерозумні й нечемні діти, губимо те, що Ти нам даєш, коли часом не вміємо оцінити, берегти і примножити Твоїх скарбів, коли знову приходимо до Тебе з порожніми руками і просимо ще і ще. Дякуємо Тобі, Господи, за дар цієї святої обителі і цього святого храму. Дякуємо Тобі за те, що Ти лишив себе між нами в Таїнстві Пресвятої Євхаристії, яка рятувала Церкву і будувала її в найтяжчих і найтемніших моментах її історії та народу. Дякуємо Тобі за промінчик надії, за те, що в Тобі і з Тобою ми перемагаємо зло вже сьогодні. Віримо, що ми здолаємо його. Ми будемо все будувати і відновлювати, тому це походить від Тебе: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від тебе, Отця світла, і Тобі славу, і благодарення, і поклонення возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і навіки вічні». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
