Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 25-річчя Стрийської єпархії
«І ввесь народ, що його слухав, навіть і митарі, визнали справедливість Божу» (Лк. 7, 29)
Високопреосвященні владики-митрополити!
Дорогі співбрати у єпископстві!
Дорогі владики, які так численно прибули на цю урочистість!
Достойні представники органів місцевої влади, місцевого самоврядування м. Стрий та Стрийщини!
Всечесні, преподобні й всесвітліші отці!
Преподобні сестри в монашестві!
Дорогий мій, рідний, улюблений Стрию!
Слава Ісусу Христу!
Народна мудрість каже, що всюди добре, але вдома найкраще. За дивним Божим провидінням так склалося, що з Королівського дому в Норвегії, з Осло, я приїхав до «королівського дому» у Стрию, яким є цей катедральний храм — дім, де царює наш Господь Ісус Христос, Господар неба і землі, у руках якого доля цього Всесвіту, України, нашої Церкви і нашого народу. Ми сьогодні сюди з’їхалися, щоб разом радіти, святкуючи ювілей перших 25 років нашої Стрийської єпархії. Ми щойно чули проголошене слово Святого Євангелія (Лк. 7, 17–30), яке нам передає відчуття ранньої Церкви — сили Божого слова, Божої дії, яка виливалася на всіх присутніх через дію Ісуса Христа і Його учнів.
Сила Божа, яка через Христа торкала всіх, хто до Нього приходив слухати Його слово, долала всі перешкоди, навіть тюремні мури. Ми чуємо, що ув’язнений Іван Хреститель почув про це і послав своїх учнів до Ісуса. Цікаво, що коли вони приходять до Ісуса, то ми двічі чуємо одну фразу. Вона нині стає ключем до розуміння Божого слова, скерованого до нас, тут присутніх. Посланці запитують: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?» (Лк. 7, 19). Можливо, український переклад не до кінця передає нам силу цього запитання, бо тут Христа називають ὁ ἐρχόμενος — це дієприкметник, який потім чуємо з уст самого Ісуса Христа у книзі Одкровення, Апокаліпсису (Од 1, 4, 8; 4, 8). ὁ ἐρχόμενος означає «грядущий», вирішальний Посланець Божий, той, який не тільки має колись прийти, а який уже приходить. І цей прихід є приходом Спасителя — Того, що дарує людині перемогу над смертю й відчиняє їй двері до життя вічного. Цікаво, що Ісус не виявляє ніяких ознак власної влади, не каже, чи Він той, чи не той, а відповідає мовою пророків Старого Заповіту, серед яких Іван Хреститель був останнім. Він перераховує вияви Божої сили, які всі бачили. Всі присутні були свідками всього цього. Христос перераховує шість «месіанських знаків»: « … сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина» (Лк. 7, 22). По цих ознаках учні Івана розуміють, що ось Він і є саме цим божественним Грядущим, ось Бог, який приходить, щоб торкнути свій народ, його зцілити, дати йому дар спасіння і життя вічного.
Сьогодні, коли святкуємо цей перший ювілей нашої єпархії, ми зібралися саме для того, щоб подякувати за те, що вияв тої самої Божої сили, про який чуємо в Євангелії, об’являється тут, між нами. Ми святкуємо не людський ювілей чи успіхи, а присутність Грядущого між нами, про якого чуємо навіть у Символі віри, що його уклали Нікейські Отці, якому цьогоріч виповняється 1700 років. У ньому ми ісповідуємо віру в Того, «хто приходить у славі судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця». Усі ми, духовенство і монашество, щодня співаємо на утрені: «Бог Господь явився нам — благословенний, хто йде в ім’я Господнє». Ми дякуємо нашому Господу Спасителеві за те, що Він щодня йде, гряде, приходить до свого народу. Я дуже добре пригадую, як 25 років тому мій попередник, патріарх Любомир, пояснював, чому потрібно створювати нову єпархію у Стрию. Тоді він сказав, що це для того, щоб мати-Церква була близько до свого народу, щоб єпископ не був далеким, віртуальним, казковим персонажем, якого отці інколи запрошують як прикрасу для свята, а щоб він був батьком, який є поруч, який щодня спішить до своїх вірних із Божим словом і Святими Таїнствами Христової Церкви, особисто діяльно присутній у їхньому житті.
Бути поруч сьогодні — головне гасло нашого військового капеланства. Єпископ — це батько, який є наслідником апостолів, носієм тієї самої сили, про яку чуємо в Євангелії, яка виявлялася у браті Господньому, першому єпископу Єрусалиму, апостолові Якові, пам’ять якого ми нині вшановуємо, який є покровителем цієї єпархії. Ми бачимо, як усе те, про що молився і просив у Бога блаженніший Любомир, ставало дійсністю впродовж 25 років. Пам’ятаю, як владика Тарас Сеньків, ще як помічник першого єпископа цієї єпархії, блаженної пам’яті Юліана Ґбура, служив йому, а відтак був призначений апостольським адміністратором цієї єпархії. Багато хто тоді запитував: «Він є той, що має прийти, чи іншого нам чекати?» (пор. Лк. 7, 19). Але Синод Єпископів побачив, що це саме той муж, через якого апостольська сила ранньої Церкви хоче торкнути свій народ уже сьогодні.
Дякую, владико Тарасе, що Ви є тим «грядущим» у теперішньому житті, в історії нашого народу. Ви є тим батьком, який огортає священників, монахів, монахинь, мирян у цей непростий час. Владико, завжди будуть ті, які нарікатимуть, що у Вашій єпархії ще не всі прокажені очистилися, не всі криві ходять, не всі глухі Вас чують, не всі сліпі прозріли, що не всі мертві воскресли. Але ми знаємо, що тут, у цій єпархії, саме вбогим звіщається Добра Новина, щедро засівається Боже слово Божественного Євангелія (пор. Лк. 7, 22). Ви любите тих, хто найбільше потребує Вашої присутності, уваги, тих, які найбільше потребують батька в обставинах, коли сучасний світ перетворюється на світ безбатченків. Дякую, владико, що тут, у Вашій єпархії, є Інститут подружнього життя і родини святих Йоакима й Анни, про який ми так багато чули цього року на нашому Синоді Єпископів у Римі. Ми дякуємо, що Ви зберігаєте пам’ять наших великих попередників, зокрема отця Остапа Нижанківського. Ба більше, тут діє цілий інститут просвітництва, названий його іменем. Вірю, що ще постане пам’ятник тому великому синові українського народу й української Церкви тут, у Стрию, наріжний камінь якого ми вже свого часу освятили.
Дякую, владико, що Ви так щедро ділитеся своїм помічником, владикою Богданом Манишином, із нами в Києві, який в умовах війни є військовим єпископом. Він очолює наш Департамент військового капеланства, опікується нашими священниками, які є там, де ворог сіє смерть, а вони творять простір життя і проповідують Царство Боже.
Ми бачимо, що всі ті знаки, про які чуємо у Євангелії, виявилися за 25 років у житті цієї єпархії. Особливо її любить Богородиця. Дванадцять чудотворних ікон Пречистої Діви Марії перебувають на території Стрийської єпархії, а Ліська Богородиця продовжує зціляти, вислуховувати болі всіх, хто приходить перед Її ясні очі. Сьогодні маємо за що дякувати. Найперше — Богові, за те, що так щедро виявляє свою силу, свою любов до України і нашого народу через нашу матір-Церкву. Наша Стрийська єпархія була заснована в Ювілейний 2000 рік і святкує свій ювілей теж у ювілейний рік, який папа Франциск назвав Роком надії. Запрошую усіх вас, присутніх тут, побачити знак надії для нашого народу саме в тих подіях ювілейних святкувань цієї молодої єпархії. Мудрість каже: не так важливо, скільки років твого життя, як те, скільки життя є у твоїх роках. За тих 25 років маємо багато виявів саме Божого, Божественного життя, благодаті Святого Духа, який вилився на свій народ через служіння спільноти цієї єпархії. Дякую Вам, владико Тарасе, владико Богдане, вам, дорогі отці, дорогі преподобні сестри-монахині і брати у монашестві, за те, що ви стали джерелом приходу сили Божої до того народу, який чекає на свого Бога.
Нехай на нас сьогодні сповняться ті слова, які Ісус Христос говорив щодо Івана Хрестителя: «Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана; а найменший у Царстві Божім — більший від нього» (Лк. 7, 28). Кожен, хто слухає слово Боже, сприймає ту силу, яку нині через Церкву передає Господь Бог. На вас сповняються ці слова: «І ввесь народ, що його слухав, навіть і митарі, визнали справедливість (тобто святість) Божу» (Лк. 7, 29). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
