Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 25-річчя історичного візиту святого папи Івана Павла ІІ до України на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці у Львові
… Але скажи лише слово… (Мт. 8, 8).
Високопреосвященний владико-архиєпископе Вісвальдасе ‒
Апостольський нунцію в Україні!
Преосвященніші владики-митрополити!
Дорогі владики, які так чисельно зібралися на цій історичній урочистості!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Любі сини і доньки нашої Церкви, які зараз так мужньо зносять літню спеку!
Брати і сестри в різних куточках України і світу, які моляться з нами
за допомогою цієї прямої трансляції!
Достойні представники органів державної влади області, міста Львова,
цього славного Сихова!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (Мт. 8, 5–13), яке ми щойно чули, описує нам унікальну, непересічну подію — зустріч у Капернаумі. До Ісуса приходить римський сотник, який, правдоподібно, керував сотнею римського війська, що була на службі у четверовласника Ірода Антипи. Він приходить з особливою метою й каже: «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко» (Мт. 8, 6). Цікаво, що, почувши це, Ісус відповідає: «Я прийду й оздоровлю його» (Мт. 8, 7).
Матей начебто згущує фарби, описуючи драматичність цього, здавалося б, простого діалогу. Адже між домом римського сотника і домом благочестивого юдея не могло бути жодної точки зустрічі й дотику. Таку зустріч прямо забороняв закон Мойсея. Але вона стає можливою завдяки вірі поганина — цього римського воєначальника.
Подумаймо і спитаймо себе: якою була ця віра, що її так прославив у віках Господь наш Ісус Христос? Насамперед звертання, яке сотник скеровує до Христа, є дуже глибоким і особливим. Він двічі каже «Господи». У тогочасній римській військовій номенклатурі це був військовий термін. «Kyrios» (господь) був головнокомандувачем війська, сотником якого він є. Для римського воїна господом був імператор, а він називає так нашого Спасителя Ісуса Христа. Іншими словами, віра сотника відкриває двері, крізь які Христос може увійти. Бо дім сотника ‒ це не лише його приватна оселя, а весь світ греко-римської культури з її звичаями (військовими, цивільними, релігійними), куди цей сотник впускає спасенне Боже слово. Святий Августин каже, що завдяки вірі цього воїна Христос уже увійшов у його серце ще перед тим, як той просив про оздоровлення слуги (пор. «Господь тілесно не ввійшов до його дому, але вже ввійшов у його серце. Адже такої великої віри не могло б бути в сотника, якби Христос уже не перебував у його серці», Проповідь 62, 1; PL 38, 420).
Сотник визнає свою негідність і каже: «Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю…» (Мт. 8, 8). Він говорить подібними словами до тих, які промовляє апостол Петро до Христа в човні, коли бачить чудесну ловитву. Це — стан людини, що переживає Богоявлення, коли перед нею відкривається всемогутність Божа, перед якою вона відчуває власне безсилля. Сотник просить про слово: «… Але скажи лише слово і слуга мій видужає…» (Мт. 8, 8).
Цікаво, що над цим висловом ламають собі голову богослови й лінгвісти вже понад дві тисячі років, бо він є незвичним. Сотник каже: «ἀλλὰ μόνον εἰπὲ λόγῳ» (Скажи тільки словом), тобто — скомандуй. Далі він пояснює своє прохання: «Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, — і йде, а тому: Ходи, — і приходить; і слузі моєму: Зроби це, — і він робить» (Мт. 8, 9). Йдеться про особливу граматичну конструкцію, у якій слово має інструментальне значення. Сотник просить про слово. Власне, він повірив не в магію звуку, а в силу, що походить від Бога, від Ісуса Христа, якого щойно назвав Господом!
Святий Григорій Ніський стверджує, що в Бога немає відмінності між волею, словом і ділом. Коли Боже слово знаходить відкриті двері віри, через які може ввійти до людини, воно стає подією. Григорій навчає, що слово творить природу, саму сутність усіх речей: «Хіба не одна й та сама дія повеління того, хто одним лише хотінням створив увесь світ і все, що в ньому? Бо Він сказав — і вони сталися; Він повелів — і вони були створені. Хіба не в усьому однаково повеління стало дійсністю (букв. „набуло буття“), і чи не було достатньо самої лише волі, щоб те, чого не існувало, прийшло до буття?». Григорій тут уживає надзвичайний вислів «οὐσιώθη τὸ πρόσταγμα», що в буквальному перекладі означає «повеління стало буттям» (Проти Євномія, PG 45, 401).
«Бо Він сказав, і сталося» (Пс. 33, 9). Це животворче слово входить у дім, у серце, у світ — і творить чудо на відстані. Христос не бачить слуги і не торкається його рукою, але через двері віри сотника посилає оздоровлювальну силу. Далі Він каже: «Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім» (Мт. 8, 11). Та віра, яка відкриває двері для Божого слова, творить простір для його дії. Саме про це чуємо в сьогоднішньому Євангелії.
«Але скажи лише слово…» (Мт. 8, 8). Нам Господь Бог посилає сьогодні своє Боже слово з нагоди унікальної події. Ми зібралися тут з усієї нашої Батьківщини. Ба більше, разом із нами є владики з усього світу, щоб ми ще раз почули й пережили Боже слово, яке двадцять п’ять років тому скерував до нас святий папа Іван Павло ІІ. Він промовив його до нас українською мовою! Прибувши як наступник апостола Петра, привіз нам силу цього слова. Пригадаймо, що гаслом його візиту були слова Христа: «Я — путь, істина і життя!» (Ів. 14, 6).
Нинішнє святкування — це нагода ще раз прислухатися до Божого слова, яке приніс нам святий Іван Павло ІІ. Якщо поглянемо не тільки на програму цього візиту, а й на те, що відбулося протягом наступних двадцяти п’яти років, побачимо: слово Івана Павла ІІ стало подією, яка назавжди змінила Україну. Хто пам’ятає Україну 2001 року, той знає, наскільки вона змінилася. Своїми зустрічами, промовами до діячів культури й науки, державних мужів, представників різних Церков і релігійних організацій, а також глибоким співпереживанням болю, яке виявилося у відвідинах Биківні, де папа вшанував жертв комуністичних репресій, і Бабиного Яру — жертв Голокосту, він передав нам слово, яке назавжди нас змінило.
Боже слово, яке українською мовою прозвучало з уст святого Івана Павла ІІ, сформувало нову християнську культуру побудови стосунків: між людьми, між владою і громадянським суспільством, між Церквами, між народами. Ми вже звикли думати, що по-іншому й бути не може. Україна стала іншою.
Тут, на Сихові, ми маємо особливу нагоду знову почути звернення папи до української молоді. Молодь не просто слухала — вона почула. Боже слово, виголошене через уста Івана Павла ІІ, через відчинені двері віри увійшло в її серце й назавжди змінило всіх нас. Тоді він сказав: бережіться, бо свобода може бути вимогливішою, ніж рабство. Вона має свої правила, закони, свій дороговказ, який веде до справжньої свободи. А цією дорогою є Десять Божих заповідей. Далі він звернувся до молоді словами: «Не задовольняйтеся посередністю. Україна буде такою, якою ви її зробите». Ми бачимо, що ці слова стали подією. Наша молодь змінила Україну. А сьогодні ми запрошуємо ще раз почути їх тих, хто тоді не був учасником цієї історичної зустрічі, щоб і вони могли пережити й досвідчити її силу.
І нині Господь промовляє до нас, стукаючи до наших домівок і сердець, щоб наповнити нас силою, яка перемінює, може воскресити мертвого, оздоровити хворого, повернути безнадійному сенс життя і наповнити нас Божим миром.
«Але скажи лише слово…» (Мт. 8, 8). Ми сьогодні просимо: Святіший Отче, ти присутній на цій Літургії, як і двадцять п’ять років тому. Проте спосіб твоєї присутності змінився. Тоді ти був серед нас особисто, у людському тілі, а нині перебуваєш у соборі святих, які разом із ангелами стоять довкола цього престолу.
За молитвами святого папи Івана Павла ІІ благаємо: Господи, промов сьогодні Твоє слово до України. Наша держава нині захищає те, про що тоді говорив Іван Павло ІІ. Пригадайте, як він відлітав зі львівського летовища. Він подякував Україні пророчими словами: «Дякую тобі, Україно, що ти захистила Європу від загарбницьких орд». Тоді, мабуть, ні він, ні ми не усвідомлювали, що це пророцтво про майбутнє. Сьогодні Україна знову захищає Європу і світ від загарбницької орди вже в третьому тисячолітті.
Навчені прикладом віруючого сотника, укріплені словом папи Івана Павла ІІ, молімося: Господи, скажи тільки слово. Зціли наші рани, підійми руки всіх, у кого вони вже опустилися. Наповни Твоєю всепереможною силою наше військо, наших дівчат і хлопців на фронті. Як тоді Твоє слово стало подією, так учини, щоб воно стало нею і сьогодні серед нас.
Господи, скажи тільки слово, і нехай ця річниця не лише відновить наші спогади та емоції двадцятип’ятирічної давнини, а стане живою подією спасіння для кожного, хто вірує. Святий Іване Павле ІІ, моли Бога за нас. Молися за Україну та її дітей. Молися за справедливий мир для нашої Батьківщини. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
