Проповідь Блаженнішого Святослава в одинадцяту неділю по Зісланні Святого Духа та в день архиєрейської хіротонії владики Петра Голінея в Коломиї
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя (Мт. 5, 7).
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Дорогий наш співбрате в єпископстві (так ми можемо вас від сьогодні називати), дорогий владико Петре!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні представники органів державної влади Франківщини, Коломийщини різних рівнів!
Дорога, славна громадо цього любого Богові міста Колимиї!
Вірні нашої Коломийської єпархії!
Дорогі брати і сестри, які зараз моляться разом із нами в різних куточках України і світу за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі діти! Дорога молоде!
Слава Ісусу Христу!
Боже слово, яке ми чули в читанні Євангелія (Мт. 18, 23–35), що його посилає нам Господь Бог цього історичного дня, малює ікону милосердного обличчя Бога Отця, який прощає людину. Тим Словом прощення Бога до людини є Його єдинородний Син Ісус Христос, — вічне Боже Слово, яке стало людиною і за наші гріхи та провини на хресті заплатило найвищу ціну власної крові. А даром Божої любові та прощення, який торкає кожного з нас, є Дух Божої любові — Дух Святий. Цей дар не можна окреслити жодними матеріальними вимірами, грошовими одиницями і він не вміщається в людську уяву.
Сьогодні Церква звістує нам Бога, який є любов’ю, який спішить простити, буцімто навіть зі шкодою для себе. Церква відкриває нам Божу любов, яка готова аж до самопожертви, самопосвяти задля спасіння і життя людини.
Щоб дати нам хоч приблизно відчути велич і безмежність Божої любові, Євангеліє подає притчу про Царство Небесне, що є подібним до господаря, який приходить, щоб звести рахунки зі своїми слугами. Ця притча описує дві кардинально відмінні ситуації. Привели до пана чоловіка, який завинив десять тисяч талантів. Це фантастична сума, якої ніхто ніколи не мав, навіть римський імператор. Кажуть, що весь дохід Римської імперії від Юдеї за цілий рік був у десятки разів меншим від тої цифри, про яку сьогодні нам говорить Євангеліє. Яким мав бути цей боржник, щоб протринькати стільки грошей? Яким милосердним був господар, щоб йому не було шкода величезного, немислимого людині багатства задля порятунку не тільки того боржника, а і його жінки, дітей, сім’ї тощо. Пан знав, що навіть якщо б він продав усіх їх у рабство, навіть якщо б терпів і чекав до кінця життя цього боржника, то не дочекався б, бо слуга був не здатним повернути такої великої суми.
Ось образ спасіння людини! Бог спасає нас від наших перед Ним боргових зобов’язань. Бог прощає більше, ніж ми можемо Йому повернути, тому що Його любов перевершує нашу здатність завинити перед Ним.
Чуємо також про іншу ситуацію. Той, хто щойно отримав прощення і звільнення від власного боргу, бачить співслугу, який завинив йому сто динаріїв. Як відомо, заробітна плата за один день цього працівника становила один динарій, тобто за сто днів він заробив би цю суму і повернув борг. Однак позикодавець вимагає від боржника негайно повернути гроші. Співслуга просить: потерпи, я все віддам, але той не хоче і кидає його в темницю.
Цікаво, як цей ув’язнений мав би заробити тих сто динаріїв? Це безумство слуги, який не зрозумів власного гріха і отриманого від Бога прощення. Він засуджує свого боржника на кару і муку. В кінці цей слуга втрачає все, бо господар, дізнавшись, як він вчинив зі своїм співслугою-боржником, пригадав йому весь борг. Закінчується сьогоднішнє євангельське читання словом про прощення. «Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого».
Святий Іван Золотоустий у своєму славному коментарі до цього Євангелія каже, що з цієї притчі кожен із нас має взяти для себе дві науки. Перша — якщо ти визнаєш свій гріх і сам засудиш його, то Господь Бог тобі його простить, хоч би яким він був великим у твоїх очах. Друга — якщо хочеш, щоб Бог тобі простив, прощай своїм ближнім, бо ти не можеш сказати, що хтось із людей завинив перед тобою так, як ти сам завинив перед Богом. Іван Золотоустий каже: хто прощає, тому прощається (пор. Коментар на Євангеліє від Матея, LXI, 5 і далі).
Якщо ти вмієш визнати свій гріх, навіть твій ворог буде безсилим перед тобою. Ти будеш здатним ділитися з кожною людиною багатством, отриманим від Бога. Твоє прощення ближнього буде залежати не від зовнішніх обставин (від того, наскільки твій ближній перед тобою завинив), а від внутрішнього досвіду того, що першим прощеним перед Богом є ти сам. Божа любов є безмежною, але часом обмеженою є можливість людини її прийняти, а що більше — у ній зростати, нею ділитися. Тому каже нам Євангеліє блаженств: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7).
Слухаючи слово про Господнє милосердя, вдивляючись в обличчя нашого люблячого Бога Отця, ми отримуємо ще один незбагнений дар. Тут, на наших очах, народився новий наступник апостолів наших часів, новий єпископ, якого посилає нам Господь, можливо, у найтяжчий історичний період для нашої Церкви та українського народу, коли ми запитуємо: Боже, чи Ти нас ще любиш? Де Ти є? Покажися нам живим, дай нам відчути силу Твоєї непереможної любові до нас, щоб ми змогли вижити серед нелюдських життєвих обставин. Це — знак, який нам сьогодні подає Господь Бог.
Кожен віруючий християнин, зокрема наступник апостолів, має обов’язок: навчати Божий люд, тобтопроповідувати йому Боже слово; освячувати Божий люд, наповнюючи його Святим Духом; і керуватиспільнотою Церкви, спрямовуючи її до Бога, джерела життя і спасіння. Сьогоднішнє Євангеліє по-особливому відкриває нам зміст і місію цього потрійного служіння.
Бідний той єпископ, який не вміє прощати своїм ближнім і який не свідомий власного гріха. Проте блаженний той наступник апостолів, який, щодня стоячи перед євхаристійним Христом, промовляє до Нього словами пророка Давида: «Бо беззаконня моє я знаю і гріх мій є завжди передо мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив, то і правий Ти в словах Твоїх і переможеш, коли будеш судити» (Пс. 50, 5–6). Щасливий той єпископ, який відчуває на собі повноту Божої любові, скарб, що більший за сто чи десять тисяч талантів. Щасливий той єпископ, який почувається великим грішником, що отримав безмежне прощення.
Господь покликає до священства, до служіння перед Божим престолом у повноті Христового священства не досконалих, не безгрішних. Він покликає грішних людей, яким прощає їхній гріх і які, щоб прийняти Боже милосердя, самі повинні, як Господь, любити і милосердитися над Божим народом. Ця свідомість отриманого прощення і любові має бути завдатком, скарбом, який треба постійно роздавати, яким потрібно ділитися.
Божий народ так потребує нині батька, який би його любив! Українці не потребують суддів, які б картали, засуджували чи викривали немочі. Не потребують бухгалтерів, які б рахували борги і провини. Не потребують фараона, який бичує своїх людей як рабів. Тих, хто готовий бичувати в неволі наш народ, так багато довкола нас! Божий народ України потребує сьогодні того, хто готовий усе простити, забути і відпустити, — потребує батька, який любить свій народ серед болю, крові й поту і рятує його з неволі.
Дорогий владико Петре, сьогодні ми посилаємо вас на служіння як єпископа-помічника владики Василя, як того, хто буде проповідувати, об’являти Боже милосердя своєму народові. Насамперед просимо вас: будьте свідомим власної немочі. Будьте швидким до любові та прощення, але дуже повільним до осуду. Любіть свого правлячого архиєрея Василя. Через вашу любов він ще міцніше стоятиме на ногах, ніж це є сьогодні. Це — чудо Боже, що владика Василь сам висвятив свого помічника. Владико Василію, ми вас вимолили в Бога, витягнули з того світу. Сьогодні ви стоїте між нами як свідок Воскресіння. Ваша взаємна любов із вашим помічником, яка розквітає в милосерді та прощенні, має бути іконою, що рятуватиме, оздоровлюватиме вашу єпархію. Нехай так станеться тут між вами.
Дорогий владико Петре, ви сьогодні вливаєтеся в гроно Синоду Єпископів нашої Церкви. Бути єпископом означає бути членом родини, колегії наступників апостолів. Ви стаєте членом передусім родини, колегії наступників апостолів Івано-Франківської митрополії. Тут присутній ваш митрополит, який знає цю єпархію, який гуртує довкола себе команду мужніх єпископів Франківщини, Буковини. Творіть єдину команду, підтримуйте один одного. Тоді наша Церква-мучениця буде тут справді непереможною, сяятиме як світильник істини та надії на перемогу українського народу.
Вітаємо вас у лоні всього нашого єпископату! Серед нас є також владики зі США, із Закарпаття, наші брати латинського обряду — вітаємо вас у колегії наступників апостолів Вселенської Католицької Церкви. Перед очима Святішого Отця ви станете буквально за два тижні в Римі.
Знаю владику Петра дуже довго. Пам’ятаю його худеньким дияконом (він став ним у 19 років), який у підпільній Церкві мав особливу назву — «Соловейко». Не забудьте, владико, що ви назавжди залишаєтеся «дияконом» — служителем Божої любові та Його милосердя до свого народу.
Це свято є особливим днем молитви за наше військо, за наших дівчат і хлопців на фронті, за весь український народ, який сьогодні питає: Боже, як нам не втомитися, щоб вистояти у цій борні, яка є сьогодні нерівним двобоєм Давида з Голіафом, що нападає на наше право на життя?
Відомий письменник ХХ століття Антуан де Сент-Екзюпері сказав так: тільки справжня любов не втомлюється. Бо коли ти любиш по-справжньому, любов помножується. Коли ти нею ділишся, вона не зменшується, а навпаки — зростає. Живімо в Божій любові! Ділімся нею з тими, хто її потребує, — і ми ніколи не втомимося в нерівній борні, не вичерпаємо сил нашої стійкості як Церква і як народ!
Владико Петре, коли почуватиметеся вичерпаним (а такий момент настане, бо наші ресурси можуть швидко закінчитися; ми часом працюємо, як кажуть психологи, на межі вигорання), коли настане найтяжчий момент темряви, випробовування, коли ви спитаєте, що далі робити, щоб звершити місію єпископського служіння, — пригадайте собі ось ці Божі слова: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
