Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Закхея
Господи, як Ти колись увійшов до Єрихона, прийди до нашого українського дому, віднайди нас, порятуй і приведи нас до Себе. Відроди нас як Бог батьків наших у покаянні перед Тобою! Бо якщо стоятиме наш український дім, наша родина, громада, Церква — Твій дім і Твої люди на цій землі, то ми все відбудуємо, відновимо.
Коли Господь та не будує дому, —
дарма працюють його будівничі.
Коли Господь не зберігає міста, —
дарма пильнує сторож (Пс. 127, 1).
Преосвященний владико!
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні у слові Святого Євангелія (Лк. 19, 1–10) євангелист Лука малює особливу ікону нашого Бога, — Бога, який шукає за людиною, першим бачить загубленого і спішить до того, хто загинув. Розповідаючи про такий Господній рух до людини, автор говорить про Єрихон, місто сотень пальм, як його описують тогочасні історики, великий прикордонний населений пункт, а отже, осередок комерції, легальних і нелегальних фінансових справ.
І ось у цьому місті живе митар Закхей, який, можливо, перебуває на вершині піраміди цього «бізнесу». Лука кепкує з цього чоловіка, кажучи, що той був малого зросту і не міг бачити всього того, що бачили інші люди. Уявіть собі: людина, яка належить до вершків суспільства, вилізає на дерево, щоб побачити Христа, що мав проходити повз це місце. Мабуть, Закхей не сподівався, що Він, як прийде, то погляне саме на нього. Цікаво, що євангелист говорить про місце, на яке став Христос, щоб подивився на чоловіка, котрий сидить на сикоморі й хоче Його бачити.
Зустріч двох поглядів: чоловіка, який думав, що має все на цьому світі, а насправді був загублений, і Бога, який хоче його знайти, який спасає. Христове звертання — на ім’я — перелякало митаря, бо він, найімовірніше, знав, що до нього говорить не людина, не мандрівний учитель, а сам Господь. Той поклик зворушливий: «Закхею, притьмом злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5). Господь прямує до дому Закхея. Про «дім» ми двічі чуємо в Христових словах: у вищевказаному звертанні до Закхея, яким Він виявив мету своєї подорожі до Єрихона, і наприкінці нинішнього євангельського читання: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама» (Лк. 19, 9).
Що означає слово «дім» в устах Ісуса Христа? У нашому уявленні це розкішний будинок, який збудував багатий чоловік. Проте Христос говорить про щось набагато глибше. Господні слова нагадують нам пророцтво пророка Натана, звернене до царя Давида (пор. II Сам. 7, 4–11). Цар хоче збудувати Богові храм, дім. Проте Бог посилає до нього свого пророка, який каже: «І оце Господь звіщає тобі, що Він збудує тобі дім» (II Сам. 7, 11). Бог мав будувати Давидові дім, тому що це поняття вказує на династію, родину, пращурів і нащадків, синів і дочок.
Отож про який дім сьогодні каже Христос, що в ньому хоче бути? На який дім сьогодні приходить спасіння? Мабуть, Господь не так шукав гостини Закхея (багато людей нарікало, що Він до грішника зайшов у гостину), як прийшов його рятувати, вести його до покаяння. Про це каже апостол Павло так: «Бо шукаю не вашого, а вас» (II Кор. 12, 14). Шукаючи не того, що має Закхей, а того, ким він є, Христос допомагає йому віднайти самого себе. Чоловік збагнув, що є більшим від своєї грішної професії та зиску від неї!
До того, як Закхей зустрів Христа, він думав, що є кимось у цьому світі, бо має добру посаду в місті і, збираючи багатства, будує собі дім. Проте, як каже Давид, «коли Господь та не будує дому, — дарма працюють його будівничі» (Пс. 127, 1). Якщо ти збудуєш собі будинок, а Господь не дасть тобі потомства, родини, кому його залишиш, передаси? Дбаючи про земний достаток, Закхей губиться у власній гріховності, втрачає Боже благословення, відчужується від свого народу та прабатька Авраама. Проте Христос, зайшовши до помешкання митаря, входить в його особисту історію. Допомагає цьому загубленому чоловікові віднайти своє походження, пригадує йому, що він є потомком синів і дочок за обітницею, яку Бог як Спаситель залишив Авраамові, — допомагає йому віднайти Бога отців своїх, Авраама, Ісаака та Якова. Це прабатьківське багатство значно більше від земного достатку!
Віднайшовши найцінніше — присутнього Бога у своїй історії, Закхей віддає все, що назбирав своїм митарством. Він кається і каже: «… Коли [я] чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8). Він знайшов Бога-Спасителя, а в Ньому — самого себе. Хто має Бога, той має все. Хто кається, той нічого не втрачає, а навпаки, віднаходить Бога — життєдайне джерело, яке оживляло його предків і збудувало їхній родовий дім.
Сьогодні, у цей момент, у цьому місці Бог через це слово звертається до кожного з нас: до мене і до тебе, брате і сестро. Це тебе зараз бачить Христос — у твоєму розгубленні, на смоківниці твого земного життя, і каже тобі: злізай, бо Я хочу увійти до твого дому.
Лука наче запрошує нас зробити те, що зробив Закхей: прийняти Бога в домі свого серця. Це сьогодні до вас і до мене Господь хоче сказати: на тебе, на твою родину сьогодні зійшло спасіння. Бо ти вже не син чи донька Авраама, а Божа дитина, яка народилася від Нього в Таїнстві Святого Хрещення — найбільшому скарбі й джерелі сили нашого народу впродовж тисячоліття. Сьогодні Бог шукає тебе і мене, спасає тебе і мене своїм рухом до кожного з нас.
Дорогі в Христі брати і сестри, це слово про погляд Бога на людину, про те, що Він шукає за людиною, є животворним для кожного з нас, для зболеної і зраненої України. Ми щодня бачимо наші зруйновані будинки, міста і села. Бачимо, що війна уразила саме серце нашої Батьківщини — сім’ю. Плаче, почувається зраненою і загубленою та сім’я, яка втратила дорогу особу, у якій хтось із її членів перебуває в полоні чи пропав безвісти, яка стала чи не єдиним простором життя і порятунку в цьому світі для свого пораненого батька, сина чи брата. Ми тужимо, страждаємо і часом думаємо, що цього ніхто не бачить. Але Господь бачить усе!
Тому ми Його сьогодні просимо: Господи, як Ти колись увійшов до Єрихона, прийди до нашого українського дому, віднайди нас, порятуй і приведи нас до Себе. Відроди нас як Бог батьків наших у покаянні перед Тобою! Бо якщо стоятиме наш український дім, наша родина, громада, Церква — Твій дім і Твої люди на цій землі, то ми все відбудуємо, відновимо. Якщо вистоїть народ України, він відбудує міста і села, які ворог нищить на наших очах. Сьогодні ми хочемо, щоб Христос нам сказав: на цей дім, на цю родину, на цю Церкву, на цей народ зійшло спасіння. Бо це Він прийшов до нас шукати і спасти те, що загинуло.
Хай Боже благословення завітає нині до нас. Хай Господь покличе на ім’я кожного з нас до зустрічі з Ним. Хай наповнить силою життя всіх тих, хто дивиться в очі смерті. Боже, дай нам сьогодні зустрітися поглядом з Тобою, увійди до нашого дому і благослови Твоїм справедливим миром нашу багатостраждальну Україну!
† СВЯТОСЛАВ
