Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю про Закхея
… Я сьогодні маю бути в твоїм домі (Лк. 19, 5).
Преосвященний владико!
Всесвітліші та всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Дорогі діти нашої Церкви в Україні і в усьому світі,
які зараз моляться з нами завдяки живій трансляції!
Наші любі київські парафіяни!
Наші діти! Наші гості!
Христос народився!
Сьогодні слово Святого Євангелія (Лк. 19, 1–10) переносить нас у дуже цікаве, дивне місто, яке існує й нині в Ізраїлі. Це місто називається Єрихон. Минулої неділі ми бачили Ісуса Христа, який оздоровлював сліпця, що сидів перед єрихонськими мурами. А зараз бачимо, як Він входить у це місто.
Єрихон у книгах Священного Писання має особливий зміст й особливе значення. Слухаючи оповідання від моменту завоювання обітованої землі Ісусом Навином і далі в історії, дізнаємося, що це було місто проклятих, простір смерті. «Проклятий хай буде перед Господом той, хто зважиться відбудувати це місто», — читаємо в книзі Ісуса Навина (6, 26).
Навіть у часи Римської імперії, коли Христос прибуває туди, це місто мало особливе значення в системі функціонування окупаційної влади. Воно було прикордонним центром митників, містом сотні пальм, як описували історики того часу. Це місце, де люди за всяку ціну намагалися догодити чужинцям, їхнім уподобанням і служили тій владі та її релігійним звичаям.
Тому не дивно, що сьогодні Боже слово зосереджує увагу саме на такій особі. Ми чуємо розповідь про митаря Закхея. Цей чоловік не був просто рядовим чиновником, який збирав податки. Ні, він був начальником над митарями, головою податкової інспекції. Навіть більше, Закхей збагатився, оббираючи інших людей на догоду чужинецькій владі.
Лука, із властивою йому іронією, описує, що робить цей митар. Насамперед автор зазначає, що той був малого зросту. І коли почув, що Ісус приходить, цікавість поставила його в дуже незручну позицію. Уявіть собі начальника податкової інспекції, який привселюдно виліз на дерево. Тепер це викликало б у нас сміх і розчарування. Але у Священному Писанні ми чуємо слово, яке каже: «Проклят усякий, хто висить на дереві» (Гал. 3, 13; пор. Втор. 21, 23).
Отож митар не просто так виліз туди. У присутності Ісуса виявився весь його грішний стан, усе його прокляте нутро. Усі, хто був там присутній, очікували, що згідно з приписами закону Мойсея Господь ставитиметься до такої людини дуже жорстоко. Усі сподівалися на осуд, відвернення і мовчання Бога щодо цієї особи. Насамперед очікувався засуд, бо так приписує закон. Закхей був вигнанцем тогочасного юдейського суспільства: з митарями і блудницями не хотіли спілкуватися, вітатися, а тим більше — споживати їжу. Закхей мав бути тим, від кого Господь відвернеться; ба більше — до нього Бог не мав говорити. У відповідь на крик, мольби і цікавість цього митаря всі сподівалися на мовчання Бога.
Але Ісус усіх дивує, як завжди. Він приходить у Єрихон, щоб місто проклятих перетворити на місто спасенних. Особливо вражає те, що Христос, який підходить до цього дерева, не засуджує, а зауважує цього митаря, цього духовного пігмея. Навіть більше — Він знає його ім’я. І першим до нього звертається. Не відвертається, а звертається. Не мовчить, а говорить. Вимовляє його ім’я — тобто влучає в саме серце його особи. Каже: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5).
Ці слова «злізай» — не просто наказ змінити місце в місті. Вони мають значно глибший сенс. Щоб зрозуміти, що саме мав на увазі Христос, звернімося до іншої сторінки Священного Писання, бо воно саме пояснює себе. У книзі пророка Даниїла є так званий Апокаліпсис Даниїла (10, 4–12), який повністю розкриває зміст того, що ми сьогодні чуємо в Євангелії від Луки. Даниїл стоїть на березі річки Тигр і бачить видіння.
Це видіння розкриває йому сенс історії, дає пояснення сучасного періоду і водночас містить пророцтво про майбутнє. Слово, яке Бог звертає до Даниїла, є словом милосердя. Але цікаво, що коли Син Людський, одягнений у біле, починає до нього говорити, той падає на землю знесилений. І саме це передається в словах «злізай». Слово Божого милосердя передусім скидає людину на землю — із гріха, грішного стану, навіть із власної ілюзії про себе. Але це скидання має на меті не засудити і проклясти, а піднести і спасти. «Ходіть, до Господа повернімся, — каже пророк Осія, — бо Він розірвав, Він і загоїть; Він ударив, Він і рани перев’яже» (Ос. 6, 1). Тому далі ми чуємо, що той Божий Посланець піднімає Даниїла і відкриває йому план любові Бога до свого народу.
Сьогодні ми бачимо те саме: Христос діє подібно щодо Закхея — спочатку скидає, а потім піднімає. Він входить у його дім. Це нагадує подію, як розвідники Ісуса Навина знайшли притулок у домі блудниці Рахав. Через те що вона прийняла ізраїльських посланців, спаслася вся її родина — увесь дім знайшов спасіння (Іс. Нав. 2, 6, 22–25). Так і тут: Христос іде до цього загубленого, а Закхей в об’явленні Божої любові усвідомлює свою істинну природу. Господнє милосердя відкриває його справжню ідентичність і показує, ким він є у світлі Божого ставлення до нього. Христос входить у дім митаря, і той з радості починає виголошувати слова покаяння та навернення — подібно до Даниїла на початку цього одкровення. Закхей каже: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8). І тоді Ісус урочисто проголошує момент спасіння: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9–10).
Дорогі в Христі брати і сестри, це історія про падіння і піднесення, це історія про Бога, який відкриває людині її саму у світлі Його любові й милосердя, історія про кожного і кожну з нас. Сьогодні Христос каже мені й вам: дитино моя, злізай. Притьмом злізай з усього того, що є фальшивим, грішним, неправедним у твоєму житті. Бо Я сьогодні хочу прийти до тебе, — особисто до тебе. Господь знає кожного з нас на ім’я і бачить нас навіть там, де ми лежимо в нашій немочі. Там Його сила хоче подарувати нам віднайдену гідність синів і дочок Божих. Це тобі, сину і доню, у твоєму домі каже нині Господь: на твій дім зійшло спасіння, бо ти в Христі Ісусі отримав дар усиновлення. Ти вже не просто син Авраама, а син Всевишнього. І на ваш дім сьогодні зійшло спасіння (пор. Лк. 19, 5).
»… Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5). Ці рятівні слова Ісуса Христа сьогодні глибоко відгукуються в серцях киян. Ворог намагається перетворити наше місто на простір смерті. Зокрема, ми бачили це в останні дні тут, на Лівому березі Києва: над нашим собором небо перетворилося на поле бою. Але саме сьогодні Христос хоче прийти до нас. Він прагне бути в домі киян, які замерзають, яким бракує тепла і світла, а інколи навіть води. Це до нас нині спішить Господь. Цікаво, що ці осатанілі удари по Києву мають на меті, дорогі в Христі, поставити нас на коліна, деморалізувати й знеохотити. Проте їхній ефект — цілком протилежний. Ми стаємо сильнішими, ще більше гуртуємося і дедалі активніше допомагаємо одне одному.
Нині на мешканців Києва, на їхню віру дивиться цілий світ. У дім Закхея Ісус прийшов не сам — Він ішов разом зі своїми апостолами, які потім передали нам свідчення про все, що сталося. І сьогодні очі Христових учнів з усього світу спрямовані до Києва. Отримуючи новини про страждання киян, хвиля солідарності піднялася по всьому світу. Віруючі люди духовними очима бачать, куди йде Господь. Їхня увага й молитва йдуть не за тим, куди рухаються президенти й могутні світу цього, а за тим, куди рухається в любові та милосерді до людини наш Бог і Вчитель Христос.
І ось кілька свідчень. Італійські парафії — українські й неукраїнські — розпочали збір солідарності, щоб допомогти Києву. Варшава вже зібрала п’ять мільйонів польських злотих, щоб зігріти киян. А сьогодні, у той момент, коли ми слухаємо Боже слово, у парафіях Краківської дієцезії читають заклик кардинала Ґжеґожа Рися зробити збір коштів, щоб допомогти киянам вистояти взимку. Хвиля любові й солідарності піднімається до кожного з нас. І ми так виразно чуємо в цих духовних рухах Вселенської Церкви слова, звернені вже особисто до нас: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» (Лк. 19, 9).
Сьогодні ми хочемо подякувати Ісусові за те, що Він особисто хоче мерзнути з нами. Він приходить до тих, хто найбільше страждає. Він присутній навіть в обличчях діточок, які граються в храмі, а потім першими прибігають до Святого Причастя. Увесь світ дивиться на вашу стійкість і мужність, дорогі брати й сестри. Ми дякуємо всім учням Ісуса, християнам усіх Церков і різних країн, які кажуть киянам: «Ми з вами!».
Ми також дякуємо Богові й стійкому українському народові, який у таких обставинах показує всю свою духовну красу. Боже милосердя виявляє нашу християнську і європейську ідентичність. Просимо: Ісусе, прийди до нас. Як Ти колись підняв Даниїла, як наповнив радістю серце Закхея, — підніми сьогодні нас, потіш нас, рятуй нас. Твори простір миру і любові Твоєю силою в Україні. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
