Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Православ’я
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Ця перша неділя Великого посту є кульмінацією, підсумком його початкового тижня, який за своєю духовною інтенсивністю і навіть строгістю можна порівняти зі Страсним тижнем. І так само, як Страсний тиждень вінчає найбільше християнське свято ‒ Пасху Господню, ця неділя, що завершує перший великопісний тиждень, має надзвичайно глибоке й важливе духовне значення, яке сьогодні нам належить відкрити. Вона окреслює орієнтири й розкриває зміст того, що ми називаємо великопісним подвигом, ‒ молитви, посту та діл милосердя.
Недаремно Церква візантійської традиції називає цю неділю торжеством православ’я. Саме поняття «торжество православ’я», особливо в другому тисячолітті, зазнало низки змін, трансформацій і навіть маніпуляцій як наслідок розколів і поділів у світовому християнстві. Його часто вживають у вузькоконфесійному значенні ‒ як утвердження певної ідеології, що подекуди перетворюється на зброю проти України.
Насправді ж сьогодні ми покликані святкувати щось значно глибше. Щоб зрозуміти, що хотіли передати нам Святі Отці, зокрема Другого Нікейського Собору 787 року, який урочисто проголосив перемогу Церкви над іконоборством, заглибмося в духовний і богословський зміст ікони Пречистої Діви Марії, що стала плодом, а радше підсумком торжества православ’я, перемоги істинної віри над єрессю іконоборства. Ця ікона має назву «Нікопея».
До речі, вона була зображена в апсиді собору в Нікеї близько 843 року як символ, знак і водночас вічне послання Христової Церкви людству. На цій мозаїці бачимо Пречисту Діву Марію, яка двома руками тримає на своїх грудях свого Сина Ісуса. Іконографічний мотив побудований так, що Богородиця, зображена на повний зріст, несе перед собою Ісуса Христа, який вписаний у коло і тримає в руці сувій Закону. Ця композиція має надзвичайно глибоке значення. Вона нагадує образ тріумфу, з яким імператорські війська поверталися до столиці: на щиті, який несли воїни, була зображена постать імператора-переможця. Тут же Пречиста Діва Марія ‒ Нікопея, Переможниця ‒ постає як образ Церкви, що виходить із перемогою в непростій боротьбі з єрессю, яку насаджувала світська влада. І в колі-щиті, яке вона несе і показує всім, ‒ ікона Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа. Згодом Богородицю-Нікопею назвали «Паладій Константинополя», а в пізніших формах тронної Кіріотісси її було зображено в апсиді собору Святої Софії в Константинополі.
Ікона "Нікопея", зображена в апсиді собору в Нікеї. Фото: Н. К. Клюге (1912 р.)
Що ж хоче нам сказати ця Богородиця Нікопея, яка тріумфально постає переможницею? Передусім, показуючи свого Сина як істинного Володаря, Пантократора, Вона вказує, що головне завдання Церкви ‒ нести світові Христа, бути простором живого богоспілкування людини з Богом. Саме тому в сьогоднішньому Євангелії (Ів. 1, 43 ‒51), яке отці подають нам як духовну поживу цієї неділі, ми чуємо про радість першої зустрічі учнів із Христом.
Христос знаходить Филипа, який поспішає поділитися радістю цієї зустрічі з Натанаїлом. І, щоб той пережив її особисто, Филип каже: «Прийди та подивися» (Ів. 1, 46). Ці слова ‒ це вічний заклик Церкви Христової до всіх людей, який вона сьогодні нам передає, вказуючи на Його святу ікону. Зустрінь того, у кого, як навчає Послання до Євреїв, ми повинні вдивлятися і діяти: «… Біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри…» (12, 2).
Отож Церква не є ідеологічним носієм якоїсь людської доктрини чи імперської ідеології. У цьому торжестві вона вийшла переможницею з протистояння з державою, яка намагалася накинути їй єресь іконоборства. У тій боротьбі важливу роль відіграло монашество, що відкидало будь-який компроміс із владою, яка не розуміла до кінця змісту місії Церкви Христової. А Церква покликана євангелізувати, а не бути носієм земного, людського вчення чи сліпо освячувати вчинки світської влади. Церква покликана передавати нам Христа, якого являє сьогодні Богородиця Нікопея, і відкривати можливість особистої живої зустрічі з Ним ‒ простір живого богоспілкування. Саме в цьому полягає зміст євангелізаційної місії Христової Церкви.
Ось наступна істина, що відкривається всім, хто шукає справжнього духовного подвигу. Спільнота Церкви з її таїнственною природою ‒ це простір, де силою і діянням Святого Духа передається можливість зустрічі з Христом. У цьому ‒ зміст слова «передання» (грецькою «παραδοσις», латинською «traditio»). Саме тому православ’я як істинна віра Церкви торжествує, бо ми приймаємо її від апостолів через Церкву і в наших сучасних обставинах. Сьогодні людині важливо не просто пізнати в Церкві зібрання певних доктрин, які завжди є плодом осмисленої досвіду зустрічі поколінь віруючих людей із Богом. Ось чому Богородиця Нікопея не лише показує нам на іконі свого Сина Ісуса, а й передає Його як живо присутнього в лоні Христової Церкви. Сьогодні ми покликані передати світові не людські вчення чи доктрини, а Особу ‒ живого Спасителя, присутнього між нами.
А тепер ‒ ще один важливий крок. Того, на кого вказує нам Богородиця-Нікопея на святій іконі й кого Вона передає нам у Святих Таїнствах Церкви, ‒ Христа-Переможця, ‒ ми повинні прийняти. Ця істина, що лине до нас крізь віки як торжество правдивої віри і Церкви, закликає переосмислити свої духовні орієнтири в час Великого посту. Серед нашого умертвлення і духовної дисципліни ми покликані насамперед навчитися прагнути Бога, увійти в спілкування з Ним і прийняти Його в особисте життя. Святий Іван Золотоустий каже, що справжня молитва ‒ це ніщо інше, як прагнення Бога (Гомілія 6 «Про молитву»). Навіть піст, стримання від речей чи обставин, хай навіть добрих і приємних, має єдину мету ‒ допомогти нам зрозуміти, чого ми насправді прагнемо у своєму житті, і віднайти прагнення Бога як головний мотив нашого духовного, релігійного життя. Повернутися до Нього, шукати передусім Його, знаходити для Нього час і відсунути на другий план усе інше — ось зміст навернення та оновлення духовного життя, до якого кожен із нас покликаний у цей великопісний період. Лише тоді, коли ми досвідчимо живого Спасителя, присутнього серед нас, і в ім’я стосунків із Ним будуватимемо своє духовне життя в час Великого посту, цей період, наш піст і наша молитва стануть плодоносними. Лише тоді, дивлячись на нас, Христос скаже: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Ів. 1, 47). Тоді й кожному з нас Господь промовить: «Тому, що Я повідав тобі: Бачив Я тебе під смоковницею, ‒ то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те» (Ів. 1, 50).
Христос говорить про здатність бачити невидиме. Невидиме може побачити лише той, хто серед видимого світу відкрив вічне. Невидиме відкривається тому, хто в житті спільноти Церкви знайшов Господа, прийшов до Нього і споглянув на Нього.
Істинна віра свідчить, що це можливо, бо у своєму воплоченні Христос, який є неописанним у своєму Божестві, стає видимим і доступним нам у своїй людській природі. Це таїнство воплочення продовжується в тілі Його Церкви й сьогодні. Тому Господь урочисто проголошує кожному, хто шукає Його: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
