Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Праотців
Ця неділя, яка безпосередньо впроваджує нас у таїнство Різдва Христового, називається неділею Праотців. І цією притчею про запрошених на бенкет і словом про найглибше бажання та стогін людини ми відкриваємо для себе історію очікування людства на прихід Спасителя.
О Господи, перед Тобою все моє бажання,
і стогін мій від Тебе не скритий (Пс. 38, 10).
Преосвященний владико Богдане!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри в різних куточках України та світу,
які моляться разом з нами за допомогою цієї живої трансляції в нашому Патріаршому соборі!
Любі парафіяни Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві!
Дорогі діти, молоде!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми чуємо Боже слово про бенкет (Лк. 14, 16–24). Господар приготував велику вечерю і запросив багатьох гостей. Очевидно, що ця притча із Євангелія від св. Луки говорить нам про Царство Небесне. Господар, який приготував нам бенкет, — це наш Господь, Творець і Спаситель, а запрошені гості — люди всіх часів і народів, усіх культур.
Євангелист змальовує образ Бога, який готує, запрошує і навіть наполягає. Коли перші запрошені відмовилися прибути на гостину, він посилає своїх слуг кликати усіх: багатих і бідних, тих, хто близько і хто далеко. Господар немовби силує людей прийти, щоб його світлиця наповнилася.
Слухаючи про це запрошення, спитаймо себе: чому ця вечеря названа великою (пор. Лк. 14, 16)? Чи тільки тому, що приготована для великої кількості людей? Адже навіть тоді, коли слуги зібрали всіх сліпих, кривих, убогих, залишилося ще багато місця.
Традиція духовного читання цього Божого слова каже нам, що цей бенкет є великим не через кількість запрошених, а через велич Того, хто і до чого кличе. Йдеться про найбільше благо, яке Господь Бог хоче розділити із людиною, — вічне Боже Царство. Пригадуєте, наприкінці історії, Господь скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34)?
Бог створив людину для великого. Однак, як ми чуємо, не всі усвідомлюють велич цього покликання. Запрошені відмовляються від нього, представляючи власну причину. Вони промінюють покликання на щось мале, обмежене і тимчасове. Хтось купив поле і хоче його побачити. Хтось купив воли і мусить їх випробувати. Хтось одружився… Проте Боже слово каже нам, що Господнє запрошення до участі у великому бенкеті Небесного Царства є найважливішим покликанням, яке людина не має права проміняти на дрібниці. Можливо, люди думали, що це господар запрошує до чогось незначного, що швидко мине. Мовляв, бенкет закінчиться, а поле залишиться, воли працюватимуть і родина буде до кінця земного життя.
Кожна людина має усвідомити: ми не можемо самоусунутися від запрошення до вічності, яке нам сьогодні відкриває Господь Бог. Бо коли ми його не приймемо, перед нами закриються двері і ми почуємо страшні слова: «Ніхто з тих запрошених не покуштує Моєї вечері» (Лк. 14, 24). Як важливо нам усім почути те запрошення і зрозуміти його велич, його місце і значення в особистому виборі життєвої дороги, а також відповісти на нього, прийняти його і ввійти у вічну радість великого Бога, ставши причасниками Його Царства!
«О Господи, перед Тобою все моє бажання, і стогін мій від Тебе не скритий» (Пс. 38, 10). Ці слова пророка Давида, якими у Псалмах молиться Церква, з одного боку, начебто підсумовують глибокий зміст цієї притчі, а з іншого — є ключем до розуміння нашого сьогодення, цієї хвилі, яку ми зараз переживаємо.
Ця неділя, яка безпосередньо впроваджує нас у таїнство Різдва Христового, називається неділею Праотців. І цією притчею про запрошених на бенкет і словом про найглибше бажання та стогін людини ми відкриваємо для себе історію очікування людства на прихід Спасителя.
Святий Августин говорить, що всі люди, які творили історію Старого Заповіту, відзначалися тим, що найбільше прагнули Бога. Це прагнення відкриває нам постать Адама, який плакав за втраченим раєм і стогнав не тільки від тяжкої праці, болю, хвороб і страждання, а й за Богом.
Сьогодні ми спогадуємо праотців, які бажали правди та справедливості — усього того, що хоче нам дати бенкет Небесного Царства, що є «не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14, 17). Зокрема, згадуємо Авраама, який прагнув родини, її плідності, але прийняв у вірі щось набагато більше, — прийняв на гостину самого Бога в трьох ангелах, котрі відвідав його. Прагнучи праведності та справедливості, він так молився за порятунок Содому і Гоморри: якщо там є хоча б десять праведників — не руйнуй цього міста (пор. Бт. 18, 32). Тому отримав все інше: і радість у потомстві, і обітовану землю, і життєву силу, і те, що в ньому будуть благословенними всі народи (пор. Гал. 3, 8).
Святий Августин заохочує нас спитати себе: яким є моє прагнення? кого я прагну у своєму житті? Яке наше бажання — така наша справжня молитва (Коментар на Псалми, 37, 13–14). Як важливо нам не проміняти на дрібниці того, за чим прагне, стогне людське серце! Як важливо не відкинути запрошення Того, до кого єдиного кличе, запрошує нас голос нашої душі, нашого сумління. Тому каже Христос: «Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться» (Мт. 5, 6). До участі в тому бенкеті Царства Божого, про який ми чуємо сьогодні, Господь кличе нас на кожній Божественній Літургії.
Готуючись у молитві й пості до Різдва Христового, ми маємо відчути в собі глибину прагнення та стогону всього людства, яке очікувало приходу на землю Спасителя, і приєднатися до молитви праотців, котрі цим прагненням і молитвою рухали історією, що здійснюється в події Господнього воплочення.
За чим сьогодні стогне Україна? Ми плачемо від болів, яких завдає нам ця несправедлива, жорстока війна. Проте ми перетворюємо наш стогін на молитву. Ми сьогодні прагнемо істини, справедливості та миру, усього того, що наш Господь хоче відкрити нам як бенкет Небесного Царства. Сьогодні в нашому прагненні ми мусимо найперше навчитися бажати Бога, тоді зможемо бажати підготуватися, наблизитися до Його народження в таїнстві Різдва Христового.
Ми цього тижня почули звістку про запрошення чи, точніше, повернення України до європейської сім’ї народів. Спитаймо себе: чому ми хочемо туди? Якщо наше бажання зумовлене лише задоволенням побутово-економічних потреб, то, мабуть, ми швидко розчаруємося. Якщо ж стогнемо за свободою, прагнемо справедливості та пошани до гідності людського життя, тоді обираємо добру дорогу. Але ми маємо усвідомити, що зможемо це все осягнути лише тоді, коли знайдемо в собі сили відповісти на запрошення нашого Бога і Спасителя на бенкет Небесного Царства, коли будемо причасниками Його Тіла та Крові у Святому Таїнстві Євхаристії та станемо великими в християнській праведності й досконалості. Бо без Бога немає миру, раю, радості, справедливості та істини!
Ми сьогодні просимо: Господи, усе наше прагнення, увесь наш стогін є сьогодні перед Тобою. Прийди до нас, народися в тілі та крові нашого народу у святі Твого Різдва. Навчи нас, за закликом патріарха Йосифа, великого бажати, не розмінюючись на дрібниці, на ницість, на те, що минає. Дай нам мудрість і силу ввійти на бенкет Твого Царства, якому не буде кінця. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
