Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю після Різдва
… Щоб збулося сказане пророками,
що Назорей назветься (Мт. 2, 23).
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі наші київські парафіяни!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі діти!
Христос народився!
Святкуючи Різдво Христове, ми святкуємо не тільки подію, яка сталася колись давно, — хтось би міг сказати, подію, замкнену в минулому. Але це не так. Ми святкуємо присутність сили Божої, яка діє в історії сьогодні. Властиво, історія Різдва — це історія про кожного з нас: про наше особисте, внутрішнє, духовне життя; про наші сім’ї, наш народ і сучасне людство в наш час.
Коли ми чуємо, що в Різдві Бог став людиною, воплотився, це означає, що Він став одним із нас, раз і назавжди ввійшов у все те, що називають людським досвідом. Він присутній у нашій радості й у нашому смутку. Навіть більше, весь людський досвід через присутність у ньому живого, вічного Бога набирає нового значення, нового виміру.
Цікаво, що у Священному Писанні слово «тіло» означає не лише людську фізіологію, а ширше — людську спільноту. Пам’ятаємо, як сказав Бог до Адама: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 24). «Тіло» означає спадкоємство, династію, — «тіло» означає народ. Отже, «тіло» — це присутність людини у видимому, матеріальному світі. Саме тому Бог став людиною: щоб торкнутися серця Вселенної, усього видимого й невидимого свого створіння.
Цікаво також, що в сьогоднішньому Євангелії ми чуємо історію, яка одночасно сповнює минуле і відкриває майбутнє — навіть наше сьогодення. Ми постійно чуємо: усе це сталося, щоб збулося сказане пророками. І водночас бачимо історію, яка триває.
Ми чуємо, що Ісус, ще як маленьке Дитятко, відразу стає віч-на-віч із жахливим досвідом людства — смертю. Відразу з’являється той, хто бажає Його смерті: цар Ірод шукає, як убити Дитя. Усі події, про які розповідає сьогоднішнє Євангеліє: втеча Святої родини до Єгипту, убивство вифлеємських дітей, повернення з далекої чужини до Юдеї, — уся ця історія Христа та ізраїльського народу поділяє людей і події на дві групи: одні несуть у собі життя, інші — смерть.
Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 2, 13–23) є нічим іншим, як запрошенням для кожного з нас стати на правильний бік історії, — на бік життя, яке Господь Бог захищає, дарує і веде до повноти в особі втіленого Сина Божого Ісуса Христа. Прислухаймося до цієї історії життя.
У нинішньому євангельському читанні ми бачимо чотири дійові особи: ангела Господнього, Матір з Дитятком та Йосифа. Ангела Божий уночі будить Йосифа — подібно до звуку повітряної тривоги, що зриває зі сну і попереджає: «Вставай, небезпека наближається». Ангел каже: «Устань, візьми Дитятко і Його Матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13).
Ми чуємо про Марію, яка чотири рази в цьому Євангелії названа Матір’ю і становить наче одне ціле з Ісусом, якого євангелист послідовно називає Її Дитятком. Чуємо про Йосифа, який виконує все, що Бог йому наказує: зберігає, хоронить, опікується — плекає те життя, яке Господь довірив людині.
Усе це сталося, щоб збулося сказане пророком. І тут євангелист Матей нагадує одне з найдавніших пророцтв — слово пророка Осії: «… І з Єгипту покликав Я Мого сина» (11, 1). Слово «син» у пророка означає стосунок Бога не тільки до конкретної особи, а й до цілого народу.
Отож сьогодні, коли ми чуємо про Матір і її Сина, а також про Бога, який вводить у Божественне синівство свого Сина цілий народ, перед нами постає народ — спадкоємець Божественного усиновлення. Цей народ, який нам приніс у собі єдинородний Син Божий, стає новим Ізраїлем, новим народом Божим, що сповнює всю старозавітну історію. І цей народ — це ми з вами, Церква Христова.
Кожен, хто занурюється в Христову Церкву, стає спадкоємцем духа синівства, Божественного усиновлення, про який згадує апостол Павло, взиваючи: «Авва, Отче!» (Гал. 4, 6). У Таїнстві Хрещення ми входимо в стосунки Божого синівства з Господом, стаємо Його синами і доньками, стаємо Містичним тілом Христа, тобто Його святою Церквою.
І так ця історія життя — історія Божого народу, над яким чуває зі своїми ангелами сам Господь, Творець і Отець, — триває між нами, через нас і в нас до сьогодні.
А все те сталося, «щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт. 2, 23). Ім’я Назорей є загадковим і багатозначним. Воно означає не тільки мешканця Назарета, але й посвячену Богові особу, а також паросток, що проростає з коріння зрубаного дерева.
Сьогодні, цієї неділі після Різдва, ми святкуємо пам’ять трьох осіб: пророка Давида, Йосифа Обручника — однієї з головних дійових осіб сьогоднішньої євангельської історії, а також першого єпископа Єрусалима — апостола Якова, брата Господнього. І ця історія Церкви, і ці три особи, пам’ять яких ми святкуємо, начебто розкривають зміст «назорейства». Цікаво, що і український переклад Святого Писання, і візантійська традиція пояснюють, що «назорей» — це не тільки мешканець міста Назарет, куди переселилася Свята родина. Українською правильно було б сказати «назаретянин». А «назорей» — це той, у кому проростає паросток нового Божого життя.
Отож насамперед це пророцтво про паросток — слово, звернене до царя Давида в момент Божої обітниці утверджувати його потомство повіки (пор. ІІ Сам. 7, 11–12). І ось у Різдві Христовому проростає паросток із пня Єссея, тобто нащадок Давида, як провіщає пророк Ісая: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння» (11, 1). Образ цікавий: дерево зрубали, коріння наче вмерло, пень всох, але ось цей «назорей» проростає. Паросток віщує відродження, нове життя. Сьогодні ми згадуємо пророка Давида і його спадкоємців.
Ми бачимо також Йосифа як того, хто опікується й чуває, але не бере участі безпосередньо: ангел виразно говорить про Дитятко і Його Матір, підкреслюючи певну дистанцію між Йосифом і народженим від Діви Сином Божим. Але Йосиф — той, кому доручений цей паросток, щоб його не зламали і щоб він дав плід. А апостол Яків, брат Господній, показує, що сьогодні в Церкві цей паросток перетворюється на новий Божий народ через Таїнства Христової Церкви.
Єпископ Єрусалима передає все нове життя, яке людство отримало в Христі через таїнство Різдва. Про це говорить апостол Павло, описуючи два види людства, дві генеалогії: «Перший чоловік із землі — земний, другий чоловік — з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (І Кор. 15, 47–49). Кожен, хто приймає Таїнство Хрещення, народжується від нового Адама, яким є Христос. І «назорейство» стає змістом християнського життя. Бути християнином — це від Бога народитися, а не лише мати певне релігійне переконання. Саме це сьогодні нам кажуть три євангельські мужі, пам’ять яких святкуємо.
А все те сталося, «щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт. 2, 23). Сьогоднішнє Святе Євангеліє відкриває зміст цієї неділі. Ми завершуємо Ювілейний рік надії, який розпочали минулого Різдва. Протягом року ми рухалися в паломництвах, брали участь у різних подіях, святкуючи зміст християнської надії, якою є присутність між нами цього життя — паростка Єссеєвого.
Ми маємо надію навіть у безнадійних обставинах, бо в нас присутній воплочений Господь, який веде історію людства до свого повного звершення в Бозі. Ми носимо в собі того самого Духа, який приніс у собі цього Давидового паростка — Христа, що творить історію і сьогодні. Про силу Його в наших історичних обставинах пророк Ісая каже: «Дух Господній спочине на Ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього. Він дихатиме страхом Господнім; Він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме. Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні. Гнобителя вдарить палицею — своїм словом, безбожного погубить духом своїх уст. Справедливість буде поясом у Нього на крижах, а правда підпереже Його боки» (Іс. 11, 2–5).
Тому ми маємо надію, і ця надія є силою нашого народу. Дякуємо Господу Богу за все, що отримали цього року. Але сьогодні це звернення до кожного з вас: як спадкоємці паростка пня Єссея і посвяти людства Богові, живіть, християни третього тисячоліття, згідно з даром спадкоємства, яке ви отримали в Христі Ісусі!
Ми просимо: Ісусе, прояви свою силу в тілі українського народу сьогодні. Ми знаємо, що за кілька годин на іншому кінці земної кулі відбудеться зустріч президентів, які говоритимуть про завершення війни в Україні. Нехай сучасні творці історії стануть на правильний бік і захищатимуть життя від сучасних Іродів! Молімося за них, щоб Дух Святий, який є Духом Князя миру, надихнув серця сучасного людства, і воно могло не починати, а зупиняти війни, «щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься» (Мт. 2, 23). Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
