EN

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Блудного сина

13 лютого 2023, 21:02 915

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Блудного сина

Дитино, і все моє — твоє (Лк. 15, 31).

Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні браття-семінаристи!
Дорогі брати і сестри, діти нашої Церкви в усіх куточках країни і світу,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Любі наші київські парафіяни!
Дорогі діти!
Дорога молоде!

Христос народився!

Цієї неділі в усіх наших храмах лунає Боже слово про люблячого батька. Розповідь, відома нам як притча про блудного сина, є вершиною євангельської благовісті про Бога Отця, для якого всі люди є улюбленими дітьми. Ба більше, Він сьогодні каже до кожного з нас: «Дитино, все моє — твоє» (Лк. 15, 31).

Ця євангельська історія представляє нам трагедію, яка сталася в домі батька. Цікаво, що євангелист Лука — найкращий співець любові й милосердя Бога, пояснює кризу стосунків між Ним і людиною на прикладі кризи, яку переживає, мабуть, кожна родина. Автор заторкує глибокі струни в душі кожного з нас, а особливо струни тих, що самі є батьками, татом чи мамою. Ці глибокі людські стосунки роблять нас тим, ким ми є як люди, як християни, як діти Божі.

Що за кризу сьогодні нам описує Лука? Якщо говорити сучасною мовою, це криза цінностей. Євангелист говорить про глибокі речі дуже просто.

Одного дня молодший син приходить до тата і каже: «Дай мені ту частину маєтку, що мені припадає» (Лк. 15, 12). Що син хотів сказати татові, вживаючи слово «дай»? Відповідно до тогочасних правил сімейних стосунків на Близькому Сході, син мав право претендувати на спадщину лише після смерті батька. Тому те, що сказав хлопець живому татові, означало заперечити своє синівство і батькове батьківство. Іншими словами, син заявив: «Тату, ти задовго живеш. Як добре було б, якби ти нарешті вмер, а я забрав своє».

Криза цінностей полягала в тому, що син більше любив батькове майно, аніж самого батька. Як часто трапляється, що ми більше цінуємо речі, аніж людину! А має бути навпаки: треба любити людину, а речима користуватися.

Ця криза цінностей зачепила не тільки молодшого сина, а й старшого. Проте вони переживають її по-різному. І той, і той проходить етап дозрівання, переоцінки цінностей. Для молодих людей природно переживати кризи, пізнавати, що в житті найважливіше, а що — другорядне.

Єдиний, хто в цій притчі не змінюється, — батько. Він завжди один і той самий. Батькові обійми — це найкращий образ люблячого тата, який сьогодні малює Лука. Тато ніколи не закриває їх стосовно свого сина, хоч би яким лобурякою той був. Водночас чоловік, віддавши синові те, що він просить, дозволяє йому заперечити своє [батьківське] існування.

Проте згодом син здобуває болючий досвід на далекій землі. Він починає розуміти, що всі його товариші, яких він знайшов на чужині, любили те, що він має, і використовували те, ким він є. Врешті чоловік збагнув, що сенс його життя і майбутнього полягає не в тому, що лежить у його руках, а в тому, що він є сином свого батька.

Усвідомлення власного синівства кличе його назад додому. При цьому чоловік розуміє, що не має з чим до прийти до тата. Але батько чекає не свого маєтку, а сина, того, «хто помер був і ожив, пропав був і найшовся» (Лк. 15, 32). Батькові обійми чекають на найцінніше — на рідного сина.

Цікаво, що такі самі обійми батько відкриває і до старшого сина, проте той, хоч дому не покидав, — відчужився від свого тата і брата. Втрачаючи відчуття власного синівства, він начебто перетворюється на наймита. Каже: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні одної заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись» (Лк. 15, 29).

Мабуть, старший син радів, що молодший брат покинув дім, і чекав, коли позбудеться тата і все буде його. А тут чує, що в домі батька святкують без нього! Як гостро і претензійно звучить питання, яке він ставить слугам: «Що це таке?» (пор. Лк. 15, 26). Іншими словами: хтось бенкетує за мій кошт? Як посмів тато, не питаючи мене, влаштувати бенкет для того зайди, який розтратив увесь свій спадок. Старший син також більше любить речі, ніж людину. Однак тато виходить і до нього, та й починає його просити. На цьому закінчується сьогоднішнє Євангеліє. А ми так і не дізналися, пішов старший син на гостину чи ні. Чи зрозумів він, що є найціннішим у його житті? Чи позбувся він духа рабства, у яке потрапляє кожен, коли любить речі, а не людей, батькове, а не батька. Лише той, хто вміє позитивно пережити кризу цінностей і зрозуміє, кого насамперед потрібно любити, зможе ожити, навіть якщо є мертвим, знайдеться, навіть якщо почувається пропащим. Бо батькові обійми відкриті до нього впродовж усієї вічності.

Сьогодні Христова Церква святкує свято Трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Вони проголосили в грецькій культурі, що Бог, у якого вірять християни, не є безликим абсолютом, далеким, холодним і абстрактним стосовно людського життя, не є карателем. Бог, у якого ми віримо, є Отцем, тому в «Символі віри» ми співаємо: «Вірую в єдиного Бога Отця». Ці святителі були співцями єдиної за своєю природою Святої Тройці, яка має три особи. Вони навчили нас, що обійми Бога Отця в найвищий спосіб можна побачити в розкритих обіймах розп’ятого Христа-Спасителя, що Духом синівства є Дух Святий, який через Таїнство Хрещення робить кожну людину Божою дитиною, і що ми, хто вірить в Отця, і Сина, і Святого Духа, маємо найбільший скарб, який тільки може існувати. Ми маємо можливість почути від нашого Бога, що Він звертається до кожного з нас: дитино! Такого немає в інших релігіях, які придумала людина. А християнство є не людською, а об’явленою Богом релігією. І тільки ми, що віримо в Бога Отця, можемо почути сказане до нас слово: люба дитино моя, ба більше, все Моє — твоє (пор. Лк. 15, 31).

Як по-особливому сьогодні звучать слова про люблячого Небесного Отця, про відкриті до нас обійми в Його Сині, про силу Божої любові, даровану нам Духом Святим у час цієї жорстокої війни. Ми знаємо, що війна почалася не тоді, коли почали стріляти гармати і падати на нас російські ракети й бомби, а коли російський агресор взявся за дегуманізацію України, кажучи, що немає такого народу, а є тільки територія, немає таких людей, а є наш ресурс. Війна почалася із кризи цінностей. Ті, хто вважає, що вершать долю народів, люблять речі та використовують людину, роблять безликим навіть власний народ для осягнення своєї низької, хтивої, злочинної мети. Ми це бачимо сьогодні.

Весь світ дивується з того, що діється на Донбасі. Політологи кажуть, що росіяни ставлять абсурдні політичні цілі, які намагаються осягнути за допомогою військової сили. Насправді відбувається заперечення існування кожного з нас. Багато хто у світі дивується, чому українці вважають, що перемогою України буде звільнення всієї нашої землі. Дивуються, бо не розуміють, що для нас важливі не ресурси, які вже знищені, а люди, які там живуть, сини і доньки України, які вдень і вночі благають у Господа порятунку. Чи може серце батька бути спокійним, коли його дитина на чужині в рабстві?

Тому цього недільного дня молімося за те, щоб кожен із нас міг спочити в обіймах Небесного Отця. Коли чуємо слово «Бог», уявляймо собі Батька з розпростертими обіймами, який чуває над своєю дитиною, над тим найдорожчим, що в Нього є. Согрішивши, відчуймо, що Він на нас чекає і нас любить, навіть якщо ми розтратили все, що Він нам дав. Хай сьогодні гаслом перемоги України будуть слова батька: «Мій син помер був і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 32).

Хай благословенним буде отцівство нашого Бога Отця, синівство Його єдинородного Сина і благодать, відкрита нам Божими обіймами в Дусі Святому. Амінь.

Христос народився!

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Дивіться також