Проповідь Блаженнішого Святослава в Хрестопоклонну неділю
Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх,
що не зазнають смерти, аж поки не вздріють
Царства Божого, що прийде у могутності (Мр. 9, 1).
Всечесні отці!
Преподобні брати!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми переживаємо третю неділю Великого посту, яку, відповідно до традиції духовного ритму посту, називаємо Хрестопоклонною. У цю неділю ми поклоняємося чесному і животворному Хресту Господньому.
Чому середина посту знаменується хресним знаменням? Якщо уважно вслухаємося в те, що нині каже нам літургія Церкви і заглибимося в Боже слово (Мр. 8, 34–9, 1), скероване до нас сьогодні, то побачимо, що мова йде не лише про хрест як предмет, інструмент чи знамено перемоги Христа над смертю, а й про певний феномен, про таїнство Хреста Господнього в житті кожного, хто змагається, бореться зі злом, хто постить і прямує до Пасхи.
Сьогодні євангелист Марко розкриває нам зміст цього таїнства, впроваджує нас у нього словами, які промовляє Христос: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (8, 34). Ці слова неможливо вповні зрозуміти без відкриття їхнього пасхального сенсу. Вони, фактично, були гаслом життя перших християн. Двічі в цій фразі звучить слово «йти».
Пасхальна сутність цих слів спонукає нас поставити таїнство Хреста і великопісний час у контекст подій визволення Божого народу з єгипетського рабства. Великий піст ми часто порівнюємо з моментом подорожі Божого народу в пустелі (піст як своєрідна пустеля або, навпаки, пустеля як зміст справжнього посту).
У книгах пророків Старого Завіту пустеля є часом і простором особливих взаємин між Богом і людиною, переживанням Господньої сили тоді, коли «висихають» людські можливості. Пророк Осія порівнює пустелю із первинним досвідом любові, коли Бог захоплює собою людину і говорить до її серця так, як наречений до своєї коханої: «Ось чому Я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти» (2, 16). Господь робить це для того, щоб звільнити людину від гріха.
Коли Бог визволяє свій народ із єгипетської неволі, то покликає його за собою в пасхальну ходу. Він дає йому чіткі вказівки, як саме треба рушити в цю пустелю, як їсти пасху Господню. Мойсей подає приписи цим мандрівникам, у який спосіб споживати пасхального Агнця: «А їстимете його ось так: стегна ваші попідперізувані, обув’я ваше на ногах ваших, і костури ваші в руках у вас; і їстимете похапки: пасха то Господня» (Вих. 12, 11). Поспіх, з яким вони мали вирушати в дорогу, не випадковий. Вони мусять бути готові, бо це Господь іде! Бог проходить через Єгипет, щоб уразити первенців єгипетських, а свій народ визволити (пор. Вих. 12, 12).
Отже, взяти на себе свій хрест і йти за Христом означає вирушити разом із Ним, нашим Спасителем, у мандрівку до справжньої свободи, до перемоги над смертю, і ввійти за Ним через хрест у воскресіння! У час Великого посту ми прямуємо до Пасхи Господньої, крокуючи щодня під знаменом Хреста Господнього. Він є для нас тим древом, яке в руках Мойсея набуло цілком іншого значення — знака Божої сили, що визволяє, захищає і провадить свій народ.
«Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35). Ці слова ще глибше розкривають пасхальний зміст таїнства Хреста. Щоб краще зрозуміти їх значення, згідно із традицією слухання Божого слова Отців Церкви, шукаймо прообразів цього дійства у Священному Писанні. Поставмо їх у контекст іншої біблійної події — мандрівки Ізраїлю пустелею, де Господь нагодував свій народ манною, напоїв водою зі скелі, яку Мойсей видобув за допомогою свого жезла.
Після переходу через Червоне море та перебування під хмарою синайського Богоявлення Божий народ зазнає нападу з боку амалекитян (пор. Вих. 17, 8–16). Можливо, якби ізраїльтяни знали, що йдуть на війну, багато з них не хотіли б вирушати. Починається боротьба, яка є одним із найважливішим прообразів таїнства Хреста Господнього в Старому Завіті.
Чому амалекитяни нападають на Божий народ? Що спричинило цю війну в пустелі? Відповідь банально проста. В очах носіїв духу рабства вільні люди є «нічийними». Князь світу цього вказує на ізраїльтян як на нічийну, легку здобич, яку можна безкарно вбивати, грабувати, мародери і, врешті, поневолити. Той, хто вільний від рабовласника, одразу стає суб’єктом колонізації. Блукаючі племена бедуїнів побачили в Божому народові свою здобич.
Що робить Мойсей? Наказує Ісусові Навину: «Вибери собі людей та вийди вранці в бій з Амалеком; я ж стану на вершині горбка з жезлом Божим у руці» (Вих. 17, 9), тобто доручає йому стати до боротьби. Сам Мойсей піднімається на гору з Аароном і Хуром і починає молитися, підносячи до Бога руки, тримаючи жезл. Як довго його руки були підняті, Ізраїль перемагав, коли ж вони обважніли, почав перемагати Амалек.
Тоді помічники посадили Мойсея на камінь, а самі підтримували його руки, щоб вони не опустилися, не впали в його борні. Отці Церкви вбачають в образі війни Ізраїлю з амалекитянами духовну боротьбу християн із гріхом і смертю. Ключем перемоги в цій боротьбі є неустанно підняті руки в молитві, у яких — Хрест Господній! Вдивляючись на розп’ятого Спасителя, ми, Божий народ, маємо сьогодні вже не Мойсея, який молиться на горі, а, як нагадує нам нинішнє апостольське читання, самого Ісуса Христа, нашого вічного Архиєрея, який перед Божим престолом заступається за свій народ (пор. Євр. 4, 14–16). На Хресті Господньому ми бачимо відкриті, прибиті, начебто піднесені у вічності, руки самого Спасителя, які визволяють своїх людей від неволі, гріха і смерті: «Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр. 4, 15–16).
Ми — Божий народ, не «нічийний». Ми є Господньою власністю, тому що відкуплені Кров’ю нашого Спасителя. І Він сьогодні нам каже: «… хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35). Ми перейшли через хрещальні води, як ізраїльтяни через Червоне море, у Таїнстві Хрещення. Ми прийняли дар Святого Духа, як ізраїльтяни бачили над Синаєм Господню хмару і вогонь, який був знаком, що Бог промовляє до свого народу, у Таїнстві Миропомазання. Ми кормимося Таїнством Євхаристії: Тілом і Кров’ю Спасителя. Ми живемо Таїнствами Церкви, які випливають із проколеного боку Розп’ятого і наповнюють собою все наше сьогодення, нашу боротьбу і наше змагання із сучасними амалекитянами в цій святотатській війні.
Таїнство Хреста Господнього показує нам джерело нашої сили і свободи, зміст нашого християнського життя. Коментуючи духовну боротьбу, Оріген каже: «І ви теж, коли почнете споживати манну, хліб небесний Божого слова, і пити воду зі скелі (що є нею Христос), коли осягнете серцевину духовного вчення, підготуйтеся до боротьби, зодягніться в броню для війни» (Гомілії на книгу Виходу, 11, 3). Іншими словами, маємо готуватися до війни, бо на нас одразу нападатиме рабовласник, князь світу цього. Проте запорукою нашої перемоги є сила, що з випливає із Хреста Господнього. «Цим знаком переможеш», — сказав Бог імператору Костянтинові при Мільвійському мості.
«Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр. 9, 1). Дехто із сучасних біблістів вважає, що це твердження стосується тільки минулого часу. Так, мабуть, думали ранні християни, які очікували швидкого приходу Ісуса Христа. Але насправді ці слова стосуються кожного з нас. Бо ми, українці, тепер не тільки переживаємо час Великого посту, пустелі, готуючись до Пасхи, а й ведемо невидиму духовну боротьбу з Амалеком наших часів. Російський колонізатор вбачає в нас вільних людей, тобто «нічийних», тому прагне нас завоювати чи підкорити, а територію України взяти під своє панування.
Кожен із нас, хто бере на себе свій хрест і йде за Христом, є тим із отут присутніх, які не зазнають смерті, аж поки не побачать Царства Божого, що прийде в могутності. Бо саме від Хреста Господнього на нас спливає Божа могутність Царства Небесного так само, як від молитви Мойсея зійшла здатність Ізраїлю перемогти Амалека. Божий народ переміг не завдяки кращій зброї, сильнішим воїнам чи вмінню боротися, а завдяки Божій силі та всемогутності.
Переживаючи щоночі ворожі атаки, ми по-своєму можемо розуміти слова про те, як треба готуватися до Пасхи. Почувши вибухи, повідомлення про чергову ракетну чи дронову атаку, ми, узявши тривожну валізу, маємо наш «стан підперезаний», «сандалі на ногах» і думаємо, куди прямувати за Христом у ту ніч, коли дивимося в обличчя смерті.
Людина пізнáє, що смерть переможена, і досвідчить, що Царство Боже ось гряде в силі, лише тоді, коли захоче йти за Христом до Його Пасхи, коли зречеться себе самої, візьме на себе хрест свій і піде слідом за Ним (пор. Мр. 8, 34). Тоді вона не зазнає вічної смерті в тому глибокому сенсі відчуження від дерева життя, бо вже сьогодні йому, Хресту Господньому, поклоняється і тримає його у своїх руках.
Ми, Божий народ, ознаменовані Його святим Хрестом, і «не зазнаємо смерти, аж поки не побачимо Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр. 9, 1). І співаємо сьогодні: Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
