Проповідь Блаженнішого Святослава в дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа та в день прощі медичних капеланів і працівників до Патріаршого собору Воскресіння Христового
Не бійся, бо Я з тобою! Не тривожся,
бо Я — Бог твій! (Іс. 41, 10).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Наші достойні медичні капелани!
Преподобна сестро Севастіяно!
Дорогі наші київські парафіяни!
Наша молоде! Наші діти!
Достойні паломники, прочани, гості нашого собору, які прибули
сьогодні до нас в особливому медичному духовному паломництві!
Дорогі брати і сестри з України та різних куточків світу, які щонеділі синхронізують биття свого серця, свою молитву з нашим Патріаршим собором у Києві
завдяки живій трансляції!
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (Мт. 14, 22–34), яке ми щойно чули, описує нам Богоявлення серед темряви ночі й морської глибини. Ця подія є, власне, продовженням розповіді Євангелія минулого тижня, коли ми бачили Ісуса Христа в пустелі, який п’ятьма хлібами і двома рибами нагодував п’ять тисяч народу, і ніхто не залишився голодним.
Після тієї події багато хто з людей хотів, щоб Христос став їхнім земним царем, який би безплатно годував їх хлібом. Тому Він покидає натовп і, як каже нам євангелист, змушує учнів сісти в човен і серед ночі плисти на другий бік Галилейського моря, а сам іде на самоту — на гору молитися. Учні залишаються без свого Вчителя: Христос — на горі, а вони — серед безодні розбурханого моря.
Ось над ранок, о четвертій сторожі ночі, Христос повертається, наближається до своїх учнів. Цікаво, що, мабуть, у той час вони були сильно налякані, виснажені, мокрі й змерзлі, бо всю ніч мусили боротися за власне життя з хвилями розбурханого моря. Євангелист Матей навіть передає відстань, яка відділяла їх від берега. Для ізраїльтян, що не були добрими мореплавцями, розбурхане нічне море було явним образом смерті.
Можна сказати, що Христос навмисно посилає своїх учнів у лабети смерті. Відбувається щось таке, чого вони не очікувати, — те, що ламає шаблони релігійного мислення того часу.
Зазвичай усі Богоявлення Старого Заповіту відбуваються на горі. Цього тижня ми святкували свято Преображення: бачили сяйво Божества саме на горі. Але ось сьогодні Христос об’являє себе, своє Божество, свою силу серед обставин, у яких учні думали, що Бога нема. Саме тоді, коли вони вважали, що Господь їх покинув, об’являється Божа рука.
Пригляньмося до кількох деталей цієї розповіді. Вони дуже важливі для нас, українців, бо ми переживаємо подібні обставини. Ця війна, темрява — наче розбурхане нічне море, яке чекає, щоб поглинути кожного, хто потрапляє йому в руки.
Христос іде по воді. Коли учні побачили Його постать, не повірили: думали, що це якийсь привид, інша загроза смерті або їхня фантазія. Ми б сьогодні сказали — проєкція власних фобій. Але серед тих обставин Христос об’являє себе і говорить їм: «Заспокойтесь, — це Я, не страхайтеся!» (Мт. 14, 27). Цікаво, що перше слово фрази «заспокойтесь» (у грецькій — «θαρσεĩτε») не означає «перестаньте діяти» чи «зупиніть активність». Деякі перекладачі передають його як «бадьоріться». Іншими словами: ваша дія, ваші зусилля нарешті увінчаються успіхом. Христос начебто доповнює втому й безсилля учнів своєю Божою силою. Друга частина цієї фрази — «це Я». Ці два слова не означають просто людське «привіт, це я», а передають найважливіше з Богоявлень Старого Заповіту. Коли Мойсей уперше зустрічає Бога в пустелі біля палаючої неопалимої купини, то питає: «Ким Ти є, Боже? Яким є Твоє Ім’я? Як я вернуся до свого народу, що я йому скажу? Хто Ти є?». І Господь каже: «Я той, хто є» (пор. Вих. 3, 13–14).
Це ім’я юдеї й досі зображають у вигляді таємничої тетраграми Ягве. Після написання тих чотирьох літер вони ламають олівець, щоб не писати їх вдруге. Не можна вживати Божого імені надаремно — це одна з Божих заповідей. У грецькому перекладі Септуагінти фразу «Я той, хто є» передають двома словами: «Ἐγώ εἰμι» — «Я є», тобто Я є тут, Я є з тобою, Я є біля тебе. Оскільки Я є, ти не маєш чого чи кого боятися. Тут Христос здійснює слова, сказані пророкові Ісаї: «Не бійся, бо Я з тобою! Не тривожся, бо Я — Бог твій! Я додам тобі сили, Я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею Моєю» (Іс. 41, 10).
Сила Богоявлення завжди динамічна. Коли Бог об’являється людині, Він не лишає її сторонньою, пасивною спостерігачкою. Господь наче захоплює, втягує людину в динаміку власної дії: Він простягає руку й кличе — простягни тепер свою руку до Мене.
Петро, начебто відповідаючи на це Боже запрошення, теж іде по воді. Але в певний момент, побачивши обставини, у яких усе відбувається, — вітер супротивний, — він починає сумніватися й потопати. Тут Петро, який у Матея є скелею, каменем віри, стає каменем, що швидко тоне. Він поєднує в собі віру й невірство, страх і певність.
Це — образ кожного учня, який, за словами святого Івана Золотоустого, часто в обставинах небезпеки не бачить Бога, що є присутній, а зосереджується на тих обставинах, у яких опинився: «Вийшовши з човна, Петро пішов до Ісуса, щасливий не від того, що йде по воді, а від того, що йде до Нього… Коли, ще приголомшений бурею, має сміливість стрибнути у воду, то невдовзі не може встояти перед натиском сильного вітру. Нічого не варте бути близько до Спасителя, якщо ми не близькі до Нього вірою» (Бесіди на Євангеліє від Матея, 50, 1).
Тому слова Христові: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31) — звернені сьогодні до кожного з нас. Вони кличуть побачити Бога, який є з нами навіть серед найнебезпечніших обставин життя. Бо саме Його рука — запорука нашої сили, успіху наших зусиль, джерело миру, що стишує бурю й веде нас до повноти віри. Про це співає псалмоспівець: «І показалося дно моря. Відкрилися основи всесвіту на Твоє, Господи, грізне слово, на дужий подув Твого гніву. Він простер руку з високости, взяв мене, витяг мене з вод глибоких» (Пс. 18, 16–17).
Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні ми вітаємо в нашому Патріаршому соборі медичних працівників. У ювілейній прощі разом із медичними капеланами прибули лікарі, парамедики, медсестри. Вони прагнуть відчути Божу руку, протягнену до них. Саме ця рятівна рука — знак і зміст християнської надії, яку ми цього року святкуємо і переживаємо.
Дорогі медичні працівники, дозвольте сердечно подякувати вам за служіння і працю. Бо часто саме ваша рука є рукою Бога, яку Він простягає до свого переляканого, змученого, зраненого народу.
Відомий лікар, наш колега, який жив наприкінці першого тисячоліття, славний Авіценна (Ібн Сіна, 980–1037) пояснював зміст лікарського мистецтва за допомогою образу двох простягнутих рук: якщо лікар простягає руку до хворого в обставинах його хвороби, а той не відповідає — лікар безсилий. У такому разі хвороба і невірство недужого стають причиною лікарської поразки. Коли ж хворий довіряє лікареві, простягає свою руку і ці дві руки зустрічаються, — тоді навіть серед розбурханої, небезпечної хвороби його можна врятувати, повернути до життя.
Ми дякуємо вам, лікарі, що ви сьогодні — джерело надії для своїх пацієнтів. Молимося за успіх вашого лікарського мистецтва. Ми знаємо, що ворог полює на медичних працівників, порушуючи всі закони, гуманітарні правила ведення війни, і медичні заклади стають першою мішенню. А скільки медиків, які не є комбатантами, досі перебувають у полоні та російських катівнях! За них — особлива молитва.
Дякуємо, що в умовах цієї війни ви не покинули України, не поїхали в комфортніші умови за кордон, на більш оплачувані місця праці в Європі, а залишилися з нами і сьогодні мали відвагу приїхати до нашого зраненого Києва. Ми називаємо вас «зраненими цілителями»: ви носите в серці й душі, а часом і на тілі, рани війни, перебираючи страждання своїх пацієнтів, яких рятуєте і яким служите.
До вас сьогодні Господь хоче сказати: «Бадьоріться, Я є з вами, у вас і через вас — з Моїм народом. Разом ми не маємо чого боятися».
Молімося: Господи, покажи нам Твою присутність серед обставин війни як Бог, який рятує. Навіть коли ми не вміємо Тебе побачити — яви свою силу. Даруй нам витривалість і міць вистояти, бо ми знаємо, що коли Ти з нами, коли Ти в нашому човні, — мир і перемога близько. Нехай Ім’я Господнє буде благословенне. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
