Проповідь Блаженнішого Святослава в день Собору архистратига Михаїла та інших безтілесних сил
Ти твориш духів ангелами своїми,
полум’я вогненне — слугами своїми
[Пс. 104 (103), 4, за перекладом LXX].
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Це Святе Євангеліє (Лк. 10, 16–21), яке ми щойно прочитали, є дуже глибоким і, можливо, трохи незвичним для нашого вуха. У ньому чітко проглядаються три частини. Перша — вступ. Христос каже до своїх учнів: «Хто слухає вас, Мене слухає; а хто гордує вами, Мною гордує; а хто гордує Мною, гордує тим, хто послав Мене» (Лк. 10, 16). У цих словах Церква завжди вбачала зміст апостольства — посланництва. Апостол — це той, хто несе Боже слово. Але це слово — не просто вістка. Апостол є не тільки носієм вісток, а й Божої сили. Бо Боже слово означає водночас і вістку, і дію, і силу, яку благовісник приносить із собою.
Друга, центральна частина сьогоднішнього євангельського читання описує досвід цієї сили — як те, що Бог каже, Він здійснює. У людини слова часто розходяться з ділами, а в Бога слово завжди має дію і чіткі наслідки. Саме цей досвід апостоли приносять Христові — досвід першого благовіщення, першої проповіді Євангелія. Сімдесят два учні розійшлися, проповідують, а потім повертаються до Вчителя і розповідають, що з ними сталося. Це перший, дівственний досвід апостольської проповіді. А Христос ділиться з ними своїм досвідом. Каже: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10, 18). Коли, у який момент історії спасіння, Він це бачив? Очевидно, мова йде про вічність, про невидимий ангельський Божий світ. Христос каже: «Я бачив як Бог, — бачив перемогу добра над злом» (пор. Лк. 10, 18).
Цей досвід перемоги, який стався на небесах, тепер проголошується на землі. Тому Христос каже своїм учням: «… Не радійте тому, що духи вам коряться [вони коряться саме тому, що апостоли є носіями слова про перемогу], але радійте тому, що ваші імена записані на небі» (Лк. 10, 20). Відбувається дивовижний обмін — досвіду сили проповідування Божого слова на землі й у небі.
Євангеліє завершується славослов’ям — молитвою прослави Ісуса, Сина, до Отця: «Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так Тобі подобалося». (Лк. 10, 21). Лише Лука передає ці слова в такій формі. Що означає «це»? [Ти втаїв «це» від мудрих та розумних і відкрив немовлятrам]. Про що йдеться? Йдеться про те, що сила Божого слова тепер живо присутня між людьми. Бо Ісус Христос є цим Словом.
Апостоли, які вийшли проповідувати, звіщали Ісуса — «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів. 1, 14), як сказав би євангелист Іван. Так само те таїнственне «це», яке виявляється немудрим, — тобто не як якась інтелектуальна ідея, що торкає лише розум і знання, — Бог втаїв від мудрих, а відкрив немовлятам як силу, здатну дати досвід живого богоспілкування.
Отож, оте «це» — слово про перемогу, яку досвідчили апостоли, яку приніс у собі Ісус, Син Божий, воплочений Бог, тут, на землі. Це перемога, сила якої дається найслабшим. Бо Божа сила відкривається немовлятам. Каже апостол Павло: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих» (І Кор. 1, 27). Оце і є Боже слово про перемогу — не просто інформація, а жива сила. І це слово ми сьогодні вшановуємо, коли Церква урочисто святкує Собор архистратига Михаїла і всіх небесних сил безтілесних.
Ми в Євангелії чуємо про посланництво апостолів, але сьогодні Церква святкує посланництво ще інших служителів. Ми звертаємо увагу на невидимих служебних духів, які є невід’ємною частиною Христової Церкви. Часом нам здається, що Церкву складають лише люди, зібрані в ім’я Боже. Однак таїнство воплочення — те саме таємниче «це», за яке сьогодні Христос дякує Отцеві — означає вселенську єдність усього створеного світу.
Тому наша Літургія навчає, що, прийшовши до людей у людському тілі, Бог створив одну спільноту — одну Церкву з ангелів і людей, видимого і невидимого світу. Усе це Він об’єднав у своєму єдинородному Сині, який, будучи Богом, став людиною (пор. Дев’ята пісня канону на Утрені, свято Собору архистратига Михаїла).
Святкуючи нині свято наших безтілесних помічників, ми вшановуємо всі діла, які Бог здійснив для добра людини. Бо свято завжди означає радість. Ми святкуємо не так день самих створених безплотних духів, як все те добро, яке Господь подав людині через своїх ангелів.
Насамперед Церква згадує архистратига Михаїла — плід тієї перемоги, про яку нині каже Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10, 18). Тоді саме Михаїл — кличем «Хто як Бог?» — скинув злі сили з їхнього п’єдесталу.
Сьогоднішнє Євангеліє, як добра новина, сповіщає нам: зло вже переможене. У цьому, власне, й полягає зміст благовісті — диявол уже скинений, хоча й не хоче цього визнати. Він і далі обманює людство своєю позірною, обмеженою і тимчасовою владою.
Свято архистратига Михаїла нагадує нам, що в Христовій Церкві через віру немовлят, силу нашої молитви і духовної боротьби ми лише виявляємо падіння і неміч сатани перед силою Божого слова.
Сьогодні особливо хочеться згадати архангела Гавриїла. У його служінні найповніше розкривається природа «ангелії» (з грец. «ἀγγελία» — «вістка») — посланництва, несення якоїсь вістки. Ми бачимо його в книзі пророка Даниїла, коли той перебуває у Вавилоні. Гавриїл каже: «Даниїле! Оце я прийшов, щоб навчити тебе розуміння. Вже на початку твого благання вийшло слово, і я оце прийшов сповістити тобі його, бо ти — улюблений» (Дан. 9, 22–23). Це слово, що вийшло з уст Божих, є словом звільнення, свободи й надії, яке Бог через Гавриїла посилає своєму народові, щоб він повернувся з неволі додому. Ми бачимо цього архангела як головну дійову особу таїнства благовіщення, коли він приносить Пречистій Діві Марії ту благу вість. Але не просто звіщає — те, що Гавриїл говорить, стається. Коли Богородиця питає: «Як же воно станеться? …» — він відповідає: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить» (Лк, 1, 34–35). І те, що каже архангел, відбувається. Слово і дія єдині в моменті таїнства воплочення Божого Сина. Син Божий стає Сином Діви — у лоні Пречистої Марії.
Ще одну надзвичайно важливу місію ангелів щодо немічних людей ми бачимо в служінні архангела Рафаїла. У книзі Товита він супроводжує Товію, який подорожує (6–9; 12, 6–15). Колись мандрівки були дуже небезпечними, бо людина, вийшовши за межі міста, втрачала будь-який людський захист, ставала вразливою. Через Рафаїла Господь виявляє свій захист над вразливими, немічними, тими, хто особливо потребує Божої опіки. Імена ангелів і архангелів — це, по суті, назви Божих дій і вчинків щодо людини, яка потребує цього захисту, Божої сили, слова надії, доброї новини.
Ми сьогодні святкуємо тут, у нашому невеликому храмі, престольний празник. Не випадково ця церковця посвячена архистратигові Михаїлу та всім небесним безтілесним силам, бо вони справді перебувають тут разом із нами.
Архистратиг Михаїл є особливим покровителем міста Києва. І кого, як не його, у столиці нам призивати — нам, немічним, вразливим, які шукають змісту теперішніх подій, які просять Господа Бога пояснити своє слово, щоб ми, як наслідники апостолів, могли його передати людям. Складаємо подяку архистратигові Михаїлу і всім нашим співмешканцям тут, у цьому домі, за те, що відчуваємо їхню присутність.
Ми пережили ще одну ніч, яка була ніччю найсильнішої балістичної атаки на Україну за часи війни, зокрема на її енергетичну та газову інфраструктуру. Те, що сьогодні ми святкуємо це свято і залишилися живі, — це привід подякувати невидимому захисту архистратига Михаїла і всіх небесних сил над нашою маленькою спільнотою.
Також цілком не випадково, що нині Україна святкує День десантно-штурмових військ. Тому ми особливо прикликаємо небесне військо на поміч нашому українському війську, особливо там, де є найважче. Ми просимо Господа Бога: нехай Його слово вийде з уст Божих як слово про перемогу України — перемогу добра над злом; нехай ангели, архангели, престоли, власті, господства та всі інші чини небесних сил безтілесних передадуть і виявлять цю перемогу, якої так чекає народ України.
Сьогодні, чуючи це слово і розуміючи значення таємничого «це», про яке говорить Христос, ми хочемо разом із Ним прославити Отця нашого і сказати: «Прославляємо Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти це втаїв від мудрих і розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так Тобі сподобалося» (пор. Лк. 10, 21). Амінь. Слава Ісусу Христу.
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
