Проповідь Блаженнішого Святослава в день Собору архистратига Михаїла та інших безплотних сил
Перед кожною людиною постає фундаментальний вибір, на який бік стати — добра чи зла. Нашою найбільшою бідою є те, що ми часом не вміємо відрізнити добра від зла. Трапляється, що зло надіває золоту обгортку, так гарно виблискує, спокушає й приваблює, що представляється нам як єдине і вкрай необхідне добро, а насправді є нашою вічною погибеллю. Архистратиг Михаїл і всі небесні безплотні сили допомагають нам, щоб у конкретних життєвих ситуаціях ми були мудрими, вміли розрізняти добро і зло, бути гідними і вільними.
… Радійте тому, що імена ваші записані на небі (Лк. 10, 20).
Високопреосвященні владики-митрополити!
Преосвященні владики, члени Синоду єпископів нашої Церкви!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Брати і сестри в монашестві!
Достойні представники органів державної влади Львова та Львівщини!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Однією з найбільших проблем, великим лихом сучасної людини є втрата сенсу її життя чи боротьби. Людині дуже важливо зрозуміти, чому вона живе та страждає. Задля чого вона бореться? Що є секретом перемоги добра над злом? Заради чого варто жити і вмирати? Відтак що треба ставити в житті на перше місце? І врешті, задля чого доцільно долати труднощі і йти вперед? На ці фундаментальні питання людини всіх часів, народів та епох ми сьогодні чуємо надзвичайно глибоку відповідь у Божому слові, — слові Святого Євангелія.
Христос розповідає своїм учням притчу про багача і Лазаря. Хоч ми вже не один раз чули цю історію, у сучасну пору нашого народного і церковного буття вона відкриває нам нові, особливі перспективи.
Ця притча показує нам, що змістом людського життя тут, на землі, є підготування до вічності. Щось має сенс лише тоді, коли лишається після смерті. «Усе суєта людська, що не залишається по смерті», — каже наше заупокійне богослужіння. Часом на надгробках великих, могутніх імператорів, славних людей цього світу можна прочитати фразу «Sic transit gloria mundi» (Так минає слава світу).
У сьогоднішньому Божому слові ми бачимо багача — людину, яка перебувала на вершині тогочасної піраміди суспільства. Хоча цей чоловік і мав багатство, проте не зумів бути багатим. Бо не знав сенсу свого майна, мети свого стану. Цей чоловік не розумів, що Господь дав йому блага, щоб він послужив не лише собі, а й ближньому! Прийшла смерть, усе пропало і багач опинився на дні аду.
Іншою дійовою особою притчі є бідний Лазар, який простягав руку до багача. Лука описує постать Лазаря як світло вічності в теперішньому світі. Убогий чоловік має символічне ім’я — Елезар, що означає «Бог помагає». Простягнута рука цього бідняка насправді хотіла не щось узяти в багатого, а навпаки, дати йому зміст життя, підготувати його до вічності. Саме тому казав митрополит Андрей: «В годині смерти з цілого майна то одно Вам лишиться, що Ви убогому дали» (З пастирського послання єпископа Андрея до вірних Станиславівської єпархії, 1899 р.).
Людське життя має сенс лише з перспективи вічності. Коли вічність наче вдирається у моє теперішнє, земне життя, аж тоді я отримую світло розуміння і бачу всі події, які переживаю, із певної перспективи. Лише з перспективи вічності я вмію розрізняти добро і зло. Бо добро — це те, що мене наближає до вічного щастя, а зло — те, що мене робить нещасним у вічності.
Наша вічність залежить від того, якою ми пішли дорогою земного життя. Хто відкидає вічність, той відвертає добро після смерті, а також втрачає сенс свого земного життя з його болями і стражданнями.
Сьогодні ми святкуємо свято Собору архистратига Михаїла і всіх небесних сил безплотних. Зміст служіння цих небесних, служебних духів полягає саме в тому, щоб допомогти людині підготуватися до вічності: скерувати її дочасне життя до Бога.
Ім’я кожного ангела і архангела виявляє його місію і завдання. Михаїл (Ми ха Ель) показує, що «хто як Бог», хто чи що, окрім Бога, може бути найвищим та остаточним добром людини і змістом її життя. Цей архистратиг говорить нам, що добро вже перемогло зло, останнє скинуте з небес. Він торкається життя людини, Церкви і суспільства, щоб зробити нас учасниками, переможцями добра над злом.
Перед кожною людиною постає фундаментальний вибір, на який бік стати — добра чи зла. Нашою найбільшою бідою є те, що ми часом не вміємо відрізнити добра від зла. Трапляється, що зло надіває золоту обгортку, так гарно виблискує, спокушає й приваблює, що представляється нам як єдине і вкрай необхідне добро, а насправді є нашою вічною погибеллю. Архистратиг Михаїл і всі небесні безплотні сили допомагають нам, щоб у конкретних життєвих ситуаціях ми були мудрими, вміли розрізняти добро і зло, бути гідними і вільними.
Невипадково цього дня Україна святкує День гідності та свободи. Саме сьогодні Євангеліє каже нам, що замало мати гідність, треба бути гідним. Потрібно жити відповідно до тієї гідності, яку я отримав як людина, як християнин, як громадянин української незалежної Держави. Мало мати свободу, треба бути вільним, навчитися бути вільною людиною, тобто завжди вибирати добро. Якщо хтось думає, що свобода — це можливість вибирати між добром і злом, то носить у собі дух рабства. Таку людину легко спокусити, знеохотити.
Людина відчуває справжню свободу, здобуває досвід свобідного буття тоді, коли не сумнівається, чóму має віддати перевагу, коли завжди, за будь-яких обставин, вибирає тільки добро, яке допомагає їй відкрити, пережити гідність, особисту та іншої людини.
Свобода дана людині для того, щоб любити Бога і ближнього. Нам дуже важливо тепер відчитати промінчики вічності, які нині світять для нас і дають нам можливість відкрити сенс нашого життя, боротьби серед непростих викликів сучасності.
Сьогодні ми спогадуємо Героїв Небесної сотні Революції гідності, а заразом усіх наших великих попередників, учасників національно-визвольних змагань України за свободу і незалежність. Це вшанування дуже важливе для нас. Бо їхній приклад, життєвий вибір вказує на все те, задля чого варто жити та вмирати, і надає змісту нашій сьогоднішній боротьбі.
Пригадую свідчення одного в’язня із сумнозвісної донецької ізоляції. Він розповідав, що тяжкі тортури міг витримати лише той, хто не втратив змісту життя і боротьби. Насправді там ведеться боротьба за сенси, яка є, по суті, протистоянням між добром і злом. Коли я вибираю чинити добро — ніколи не загублюся. Якщо вибираю любити Бога і Україну, то мене ніхто і ніколи не знеохотить, навіть у найтяжчих обставинах цього земного життя. Тому така важлива пам’ять про наших Героїв у цей День гідності та свободи, у свято Архистратига Михаїла, який закликає всіх нас бути учасниками перемоги добра над злом: гідності над безчестям, свободи над рабством.
Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні ми урочисто зійшлися сюди, до історичного собору Святого Юра у Львові, щоб подякувати Господу Богу і відсвяткувати перше десятиліття Львівської митрополії. Львівський митрополичий осідок має особливе значення в історії та сьогоденні нашої помісної Української Греко-Католицької Церкви. Упродовж століть гонінь і нищень нашої Церкви він був осідком Глави Церкви Києво-Галицьких митрополитів, які мали титул митрополита Київського, Галицького і єпископа Кам’янця-Подільського. Час свободи дав можливість розставити все на свої місця. Глава Церкви вже не лише має титул, але вповні є Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким із патріаршими правами. Осідок Глави Церкви знову є в Києві. Кам’янець-Подільський має свого єпископа, який сьогодні перебуває серед нас. А Львівська митрополія сяє в нашій Церкві як другий за важливістю єпископський осідок. Львівський митрополит, згідно з партикулярним правом, є прототронієм, місцеблюстителем патріаршого престолу в разі його вакантності.
Можливо, десять років перед лицем вічності є однією миттю. Але це був час, коли наша Львівська митрополія вчилася не тільки мати митрополію, а й бути митрополією. Ми сьогодні вітаємо владику архиєпископа і митрополита Ігоря з першим ювілеєм. (Дитина в десять років вже вміє читати і писати.) Це був благословенний час. Вітаємо всіх наших єпископів, які входять до складу митрополії у межах Львівської області. Тішимося вашими першими кроками, умінням вчитися бути митрополією, діяльною клітиною нашої Церкви в сучасних непростих обставинах.
Дякуємо Богові, що впродовж тих десятьох років Львівська митрополія була світильником істини, промінчиком вічності, добра і правди для сучасного християнина. Десять років тому був цілком інший світ. Створюється відчуття, що це була зовсім інша епоха, як ми часом кажемо, — довоєнні роки. Проте зрозуміти Божий задум ми зможемо лише з часом. Дякуємо за те, що Господь Бог чуває над нашою Церквою і над нашим народом.
Створення нових структур — це ознака розвитку нашої Церкви в її патріаршій гідності. Сьогодні ми вже маємо вісім митрополій: чотири в Україні, одну в Польщі, одну в Канаді, одну в Північній Америці та одну в Бразилії. Десять років тому так не було… Ми виросли й змужніли, вчимося бути гідними і вільними.
Нехай милосердний Господь з допомогою всього небесного війська під проводом архистратига Михаїла скаже нам сьогодні так, як колись Ісусові Навину, який з військом стояв перед єрихонськими мурами: «Господь, Бог ваш, буде за вас воювати» (Ісус Навин 23, 10). «Господь з Тобою!» (Лк. 1, 28), — мовив архангел до Богородиці.
Хай Господь Бог буде разом із нами, з нашою Львівською митрополією. Хай дасть нам світло гідності та свободи в ці непрості, сповнені стражданням і смертю, часи. Щоб ми всі розуміли, що зло ніколи не переможе. Щоб ми розуміли, що тільки добро, вічна Божа правда завжди буде мати останнє слово тут, на землі, і колись у вічності. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
