Проповідь Блаженнішого Святослава в 11-ту неділю після Зіслання Святого Духа та в День Незалежності України
Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має (І Ів. 4, 16).
Дорогий владико Борисе!
Отче, сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 18, 23–35) представляє нам дві сцени зведення рахунків. Євангелист навмисне підкреслює їх разючу різницю. Бо мова йде не так про гроші чи матеріальні речі, як про стосунки.
У першому випадку господар зводить рахунки зі своїм слугою, тобто пан говорить до підлеглого. У другому ж ми тричі чуємо, що йдеться про співслуг, які є рівними за соціальним статусом. А наприкінці господар каже першому слузі: «Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем…» (Мт. 18, 33). Отже, співслуги були ще й товаришами, які, мабуть, не раз пережили разом добро і зло, радість і скруту.
Ще одна велика відмінність між цими двома сценами — великодушність господаря, який прощає слузі, та малодушність товариша, що не може простити співбратові. У першому випадку йдеться про казкову суму: сто тисяч талантів — тогочасний річний бюджет цілої країни або сума, яку платила римська провінція імператорові впродовж усього року. А один динарій був денною платнею робітника.
Тими цифрами євангелист підкреслює можливість чи неможливість повернути борг. Перший слуга ніколи не зміг би віддати боргу. Важко уявити, де він узяв сили розтратити стільки грошей. У другому випадку його співтовариш міг би заробити потрібну суму за сто днів роботи і віддати йому борг. Тому господар не мав жодної надії отримати назад те, що прощав, а співслуга, потерпівши, міг сподіватися на повернення.
Що ж хоче нам відкрити Боже слово, описуючи ці дві сцени? Насамперед те, що це Євангеліє є проголошенням безмежної любові й милосердя Бога до людини. Господь має більше милосердя до нас, ніж ми часом самі до себе чи до своїх співбратів. Бог більше бажає нам простити, ніж ми спроможні перед Ним завинити. Проблема полягає в здатності людини прийняти Його милосердя і любов. Хто малодушний і не може простити навіть товаришеві, той виявляється нездатним прийняти великодушне Боже милосердя і втрачає навіть те, що вже отримав як дар від Нього.
Уся історія завершується трагічно для слуги, який не зумів простити і стати милосердним за образом і подобою свого пана. Бо це милосердя — Боже Євангеліє про спасіння. Господар, прощаючи борг, хотів врятувати не слугу, а і його жінку, дітей, увесь дім від рабства. Через нездатність прийняти Боже милосердя він утратив не тільки гроші чи майно, а й волю, свободу — для себе та своїх нащадків.
Сенс цього Євангелія висловлюють слова з молитви «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І сам Христос завершує притчу такими словами: «Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт. 18, 35).
Прощення і милосердя, які ми отримуємо від Бога, і прощення, яким ділимося з ближніми — це суть життя християнина. Кожен з нас є прощений і визволений від власного гріха Господом Богом. Наше завдання — цим прощенням, милосердям і цією любов’ю ділитися з іншими. Лише тоді ми будемо здатні до спасіння, яке Він нам дарував.
Цікаво, що сьогодні це Боже слово Господь посилає нам в особливе свято нашого народу — у День Незалежності. Ми розуміємо, що Незалежність нашої Батьківщини — з одного боку, великий Божий дар для нас, а з іншого — величезна відповідальність. Маємо всенародний виклик — втримати цей дар.
Господь дає нам нині унікальний рецепт: отримане ми мусимо передати іншим, дароване — віддарувати. Бог подарував нам свободу, і ми маємо передати її нашим нащадкам, здійснюючи власну жертву. Милосердя Боже, отримане й уділене, у нашому народі трансформується в силу вселенської солідарності, взаємопідтримки, стійкості та здатності вистояти разом у боротьбі за свободу й незалежність. Це наша внутрішньонародна солідарність і єдність. Мільйони українців не рахують, скільки й що вони віддали за волю і свободу незалежної та соборної України. Вони віддають самих себе і один одного задля добра та спасіння ближніх.
Україна стоїть завдяки тому, що мільйони людей у всьому світі часом віддають останнє, щоб ми могли вистояти і боротися. Сьогодні Господь кличе нас бути милосердними до співслуг, які всі, мабуть, зранені цією війною, до рідних і близьких, побратимів і співпрацівників. Передусім маємо дивитися на джерело нашого життя і нашої свободи, яким є Бог. З цього джерела постійно випливає сила, що відновлює і зцілює, і ми повинні передавати її іншим. Так ми станемо непереможним народом.
Поминаємо сьогодні всіх, хто віддав своє життя за волю й незалежність України. Молимося за наше військо, волонтерів і тих, хто працює на перемогу над окупантом. Молимося за зцілення поранених, звільнення полонених, віднайдення зниклих безвісти та за їхні зболені родини. Благаємо сили Божого милосердя для зцілення ран війни, повернення розсіяних і відбудову всього зруйнованого. Божа любов і солідарність, що є з нами, перетворюється на наших очах на силу, яка звільнить нас, наших жінок і дітей з лабетів війни та дарує нам шанс втримати дар свободи і незалежності, який ми отримали від Господа.
Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк. 6, 36). Боже, великий, єдиний, нам Україну храни! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
