Проповідь Блаженнішого Святослава у восьму неділю після Зіслання Святого Духа
Ми сьогодні проголошуємо: собор Воскресіння Христового є пророчим голосом про майбутнє воскресіння і майбутню славу! Цей собор є доброю новиною, Євангелієм Божого слова про те, що оживлювані самим воскреслим Спасителем, ми витримаємо, вистоїмо, загоїмо наші рани, нагодуємо всіх потребуючих, пригорнемо і приймемо всіх переселенців! Цей собор є пророчим словом про перемогу українського народу, відбудову всього, що було зруйноване, надією на справедливий мир, на те, що з нами Бог! Тому кажемо світові разом із пророком Ісаєю: «Розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог» (пор. Іс. 8–9)!
Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти (Мт. 14, 16).
Боголюбивий владико Йосифе!
Всечесні та преподобні отці!
Наше достойне лицарство, яке сьогодні має особливу подію
в нашому Патріаршому соборі!
Дорогі наші парафіяни, яких так багато зійшлося на свято
освячення Патріаршого собору!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Божественного Євангелія, що його ми щойно прослухали (пор. Мт. 14, 14–22), благовістує нам Господа Ісуса Христа, який є кормителем свого народу і відкриває людині доступ до самого джерела її життя. Це чудо помноження хліба на п’ять тисяч осіб, яке сильно вразило слухачів і учасників цієї події, є глибоким досвідом Церкви Христової і Отці Церкви ставлять його поряд із найбільшими богоявленнями Нового Завіту.
Христос милосердиться над своїм народом. Це перше, про що ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії. Бачачи велику кількість людей, які звідусіль прийшли слухати Його слово, змилосердився над ними і вигоїв у них усяку недугу. Мабуть, люди не хотіли розходитися — до пізнього вечора слухали те, що до них промовляв Господь наш Ісус Христос.
І ось його учні штурхають свого Вчителя і кажуть: вже пізно, відпусти людей, досить їх мучити, нехай ідуть пошукають собі їжу. Вони начебто хочуть повернути Ісуса Христа до реальності, стягнути Його на якийсь цілком інший, практичний, рівень. Але Божественний Учитель промовляє до них слова, які донині бентежать кожного Христового учня: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт. 14, 16).
Очевидно, що учні не були готові ані до такого наказу, ані до його виконання. Проте все, що стається потім, справді є одним великим чудом, бо відкриває нам Бога не тільки як джерело людського життя, а й того, хто сам хоче стати нам поживою для життя вічного.
У цьому євангельському читанні ми можемо побачити три рівні цієї події. Дослідники цього тексту називають перший рівень месіанським. Ми бачимо Христа як нового Мойсея. Пророк Мойсей повів Божий народ у пустелю і нагодував його манною з небес (пор. Вих. 16, 4–35). А Божественний Учитель сьогодні помножує хліби для голодних і спраглих людей. Цю подію найбільше розкриває євангелист Іван, кажучи, що люди, які наситилися хлібом, хотіли прийти і силоміць проголосити Христа царем. Господь картає їх за це: «Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте Мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, — яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував» (Ів. 6, 26–27). А відтак відходить від них. Це помноження хлібів нагадує також подію з життя пророка Єлисея, який серед голоду, серед скрути помножує засоби для того, щоб рятувати життя людини (пор. ІІ Цар. 4, 42–44).
Другий рівень події помноження хліба зачіпає нас як Христових учнів. У церковній спільноті кожен із нас отримав щось від Бога, чим повинен поділитися зі своїм ближнім. Той, хто готовий поділитися останнім, ніколи не буде голодним. Коли ми віддаватимемо отримані дари потребуючим, то побачимо, що Бог у дивний спосіб ці дари помножуватиме, і в спільноті віруючих людей ніхто ніколи не загине в крайній нужді. Це — дияконія, милосердя, яке митрополит Андрей Шептицький назвав сівбою. Він казав, що милостиня, як сівба, є не втратою, а прибутком.
Є ще третій рівень у цій події — євхаристійний. Я думаю, що ми, слухаючи, що робив Ісус Христос із хлібом і рибою: «Звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні — людям» (Мт. 14, 19), — згадали собі ще дещо. «Узяв», «поблагословив», «розломив» і «дав учням» — це ті самі слова, які ми почуємо на Тайній вечері. Христос начебто розкриває самого себе як поживу людини. Він — Найвищий Священник — водночас є і жертовником, і священником, і жертвою. Христос, Син Божий, — Небесний Хліб, про який каже наша Літургія: «Ти бо є той, хто приносить, і кого приносять, і хто приймає, і кого роздають» (Молитва священника під час Херувимської пісні). Апостоли, які стануть учасниками священства самого Бога, є посередниками, які кормлять Божий народ, приймаючи з рук Христа все те, що Він через них хоче подати: Боже слово, Святі Таїнства Церкви, служіння (дияконію) — як вияв милосердя до людини самого Господа для запевнення навіть її дочасних, земних потреб.
Історія завершується цікавим моментом. Учні збирають рештки. Залишилося 12 кошів. Це невипадкове число — його вважають знаком місійності Церкви, яка йде у світ, щоб зібрати і роздати. Щоразу, як ми роздаємо, то збираємо ще більше. Христос — кормитель свого народу, який серед пустелі є джерелом його життя.
«Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт. 14, 16). Цікаво, що ці слова вжиті не в минулому, а теперішньому часі. Це щось таке, що трапиться сьогодні. Зараз ви станете свідками свячення двох священників. Сьогодні Христос каже своїй Церкві, мені і вам: нагодуйте Мій народ, але не тільки земним хлібом, бо на нього люди самі собі зароблять (навіть серед гуманітарних викликів війни хліб із землі їм дадуть земні ресурси). Народ спраглий і голодний Бога. І ось сьогодні на святому престолі в нашому соборі Христос вкотре візьме, розламає свій хліб, стане сам євхаристійним хлібом, і свої Тіло та Кров вкладе в руки свого священника, кажучи: накорми Мною Мій народ.
Це — унікальна подія. Ми нині радітимемо, дякуватимемо Господу нашому Ісусові Христові, що Він подорожує разом із нашим народом і є нашим джерелом життя, стійкості й надії. Хто має Бога, той має все. Хто є з Христом, тому ніколи нічого не забракне. Хто ділиться, той дістане ще більше від того, чим поділився.
«Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт. 14, 16). Ці слова по-особливому лунають сьогодні в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві. Можливо, багато хто з вас був учасником цієї події 11 років тому, коли тут з усього світу — Півночі, Півдня, Заходу і Сходу — зійшлися діти Української Церкви на освячення цього храму Воскресіння Христового, що є символом, знаком невмирущості цієї Церкви і духу, який Господь Бог дарував нашому народові. Це — знак і символ воскресіння нашої Церкви і нашого народу після стількох століть нищення і переслідування, зокрема тут, у Києві.
Патріарший собор Воскресіння Христового став не тільки архітектурною перлиною Києва, найбільшим храмом у столиці. Його майже відразу після освячення почали називати «Патріарша криївка», бо через кілька місяців почалася Революція гідності. Сьогодні кияни, зокрема ті, що мешкають на Лівому березі, знають його як найкраще бомбосховище, у якому їх врятують і нагодують, зігріють і потішать серед воєнного лихоліття.
Наш собору у Києві — це простір, де Господь Бог донині милосердиться над своїм народом і кормить своїх людей. Тут ми бачимо здійснення всіх трьох вимірів Божого слова, яке сьогодні було проголошене. Ми чуємо про Христа як нового Мойсея, присутнього серед нас, народу, який нині проходить свою пустелю жахливої війни. Як джерело життя і воскресіння Він є з нами — жодна смерть, жодне лихо не матиме над нами влади. Якщо ми, як Церква, є простором обміну дарами, то ніхто з цього Божого дому не піде з порожніми руками — збагатиться не тільки земними, а й небесними благами. Тут, на цьому святому престолі, Христос присутній щодня і щохвилини, щоб дарувати себе на поживу людині в Таїнстві Причастя Його Тіла і Крові.
Ми сьогодні просимо: Господи, ми знаємо, що з Тобою зберемо більше, ніж 12 кошів. Дякуємо, що помножуєш не тільки наші ресурси, духовні сили — Ти помножуєш нас. Дякуємо, що наша Церква росте, розвивається, що тут воскреслий Христос повсякчас воскрешає кожного, хто вірує, хто кормиться Ним, приймаючи Його у Святих Таїнствах.
Вітаю вас із цим святом! Молімося за наш народ, за Батьківщину, за українське військо. Складаємо подяку Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі, що цієї ночі дві російські ракети не долетіли до Києва.
Ми сьогодні проголошуємо: собор Воскресіння Христового є пророчим голосом про майбутнє воскресіння і майбутню славу! Цей собор є доброю новиною, Євангелієм Божого слова про те, що оживлювані самим воскреслим Спасителем, ми витримаємо, вистоїмо, загоїмо наші рани, нагодуємо всіх потребуючих, пригорнемо і приймемо всіх переселенців! Цей собор є пророчим словом про перемогу українського народу, відбудову всього, що було зруйноване, надією на справедливий мир, на те, що з нами Бог! Тому кажемо світові разом із пророком Ісаєю: «Розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог» (пор. Іс. 8–9)! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
