Проповідь Блаженнішого Святослава у Велику п’ятницю під час Великої вечірні з чином виставлення плащаниці
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Із серця цієї Страсної (Великої) п’ятниці на весь світ виривається дивна, зворушлива новина: Бог помер за людину. Він так полюбив людину, що захотів нею стати. Син Божий добровільно взяв на себе людську природу і захотів страждати як один із смертних. Він захотів віддати себе в руки злочинців і добровільно прийняв жахливу смерть на хресті. Сьогодні добровільно в людському тілі кладе себе до гробу.
Що означає ця Христова смерть? У чому її суть? Чому ми, християни, сьогодні бачимо в цій смерті світло? Чому ця вістка завжди є новиною, навіть більше — Євангелієм, тобто Доброю новиною?
На це питання відповідає нам Боже слово, Священне Писання, яке каже, що Христос помер за нас, замість мене і замість кожного з вас. Каже пророк, що Господь на Нього поклав усі злочини, усі гріхи, усе зло, які вчинила кожна людина в цьому світі. «Та Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього» (Іс. 53, 4–6).
Христос, ставши людиною, помер замість нас. Це добре розуміють наші воїни-захисники. Коли військовослужбовець, щоб урятувати життя свого побратима, замість нього приймає смерть, у живого друга залишається питання на все життя: Боже, чому я живий, а він ось лежить перед нами мертвий?
Помираючи замість нас, Христос наче назавжди поставив перед нашим обличчям наші гріхи. Бо ми часто бачимо чужі провини, а власних недобачаємо. Розп’ятий Спаситель є дзеркалом, яке каже тобі й мені: людино, подивися, що ти із собою зробила, що з тобою робить твоє зло, твоя ненависть і твій гріх. Що з людиною робить її злочин? Жахливо впасти в руки людини-злочинця. Це добре знають наші брати і сестри, які побували в російських катівнях, у руках ката, який думає: «От тепер над тобою я маю всю владу. Можу зробити з тобою все, що забажаю». Жахливо побувати в руках людини, яка не зупиняється ні перед чим: ні перед правдою, ні перед справедливістю — для того щоб вилити на іншого всю свою ненависть і злобу. Приклад останнього сьогодні ми бачимо у нашому скатованому, зневаженому і розп’ятому Спасителеві.
Але Він помер не тільки замість нас. Христос, як істинний Бог, помер за нас. Що це означає? У чому полягає суть Його смерті, яка є для нас джерелом надії? Про це дуже влучно говорить святий Августин. Він зауважує, що в момент смерті Христа відбувся приголомшливий обмін життя і смерті між людиною і Богом: «Наша смерть стала Його смертю, а Його життя стало нашим життям» (Disc. Guelf. 3; PLS 2, 545–546). Христос помирає за нас на хресті для того, щоб дати нам життя вічне. Момент Його смерті забирає в нас наші злочини, щоб зробити нас причасниками Божественного блаженства. Він забирає в нас смуток для того, щоб дати нам надію на радість. Ми можемо сказати, що, вмираючи на хресті, Він забирає від людини війну. Бо людина вміє починати війни, але не вміє їх закінчувати. У момент Христової смерті Він стає нашим Миром, який замість демона війни повертає нам мир, що є повнотою життя.
Тому ми сьогодні, у цей страсний момент, святкуючи смерть Христову, маємо в ній надію на життя і воскресіння. Цікава і таємнича ця мить. Цієї неділі, коли ми святкували свято Входу Христа в Єрусалим, маленька дівчинка у Сумах, ідучи з дому з мамою, просила: «Мамо, надінь мені на шию хрестик». Мабуть, ви чули цю історію. Мама була здивована, бо ця дівчинка ніколи не хотіла носити прикрас. Вона попросила хрестик не як прикрасу, а як символ надії (можливо, не розуміючи цього). Мама сьогодні переконана, що це був знак надії, що вони врятуються, що смерть їх омине. І так сталося.
Дивний той животворний Хрест Господній, який у момент Христової смерті із знаряддя мук і смерті перетворюється на райське дерево життя. А це Тіло Господнє, яке ми сьогодні підносимо, є плодом на життя вічне кожному, хто його приймає. Тому стоячи сьогодні перед плащаницею, яка дає нам можливість його торкнутися, ми чуємо плач, який прийшов до нас із древнього Єрусалиму: «Як я поховаю Тебе, мій Боже? Якою плащаницею обгорну Твоє нетлінне Тіло? Якими руками його торкнуся? Якими піснями оспіваю Твій Божественний відхід?».
Ми сьогодні просимо: Ісусе, Ти, що вмер замість нас і за нас, у момент великого болю нашого народу і Батьківщини, будь нашим Життям. Ти, що переміг смерть, — допоможи зупинити війну в Україні. Ти, що лягаєш у гріб, щоб не зазнати тління, — виведи нас із того рабства, у яке сьогодні вкотре нас хоче загнати новітній російський фараон.
Ми нині величаємо нашого Спасителя, цілуємо Його рани, які для нас є світлом надії та життя, і співаємо: «Поклоняємося страстям Твоїм, Христе. Покажи нам Твоє славне триденне Воскресіння». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
