Проповідь Блаженнішого Святослава у Сиропусну неділю
Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені,
і Я облегшу вас (Мт. 11, 28).
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Ця неділя, яку ми називаємо Сиропусною, є дверима до святого часу Великого посту. Сьогодні ми розпочинаємо велику покаянну дорогу — мандрівку до Воскресіння.
Цікаво, що цієї неділі наші літургійні книги звертають особливу увагу на первородний гріх (його вчинили наші прародичі), начебто допомагаючи нам наново усвідомити чи не найбільшу в історії трагедію людства. Тема цього дня — вигнання Адама з раю. Внаслідок гріха прародичів всі люди, зокрема й ми, опинилися в неприродному для нас стані вигнанців, сучасною мовою — внутрішньо переміщених осіб, емігрантів, які через певну трагедію втратили домівку і мусили покинути свій край.
І ось початок Великого посту є для кожного з тих, хто перебуває в цьому неприродному стані неможливості втішатися райським щастям, моментом, коли він, як переселенець, немовби отримав звістку, що можна вертатися додому. Мабуть, у ньому тоді заговорить уся глибина сили його любові до батьківщини, глибинної ностальгії за всім рідним і його знову потягне до тієї домівки, яку він давно втратив і за якою так скучав. Ми знаємо, що сьогодні наші брати і сестри, яких є понад 14 мільйонів, за першої можливості намагаються повернувся додому.
Сьогодні для всіх нас звучить голос: вертаймося, усе те, що нас виганяло з дому, переможене! Двері покаяння відчинені! Зміст Великого посту — це велика мандрівка повернення до дому Небесного Отця, рух від неприродного до рідного, від смерті до життя, возношення від землі до небес, — повернення від життя в неволі смерті до Воскресіння Христового.
Євангельське читання, яке подає нам цієї неділі Христова Церква як новину про можливість вертатися додому, має три чіткі частини, важливі теми, які об’єднані в одну. Бо звістка для біженця, що можна вертатися додому, потребує конкретних механізмів, як це зробити.
Перша частина — заклик до прощення. Тому ця неділя має ще одну назву — неділя Всепрощення. Євангеліє починається такими словами: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам» (Мт. 6, 14). Святі Отці говорили, що мандрувати до неба неможливо з кайданами на руках і ногах, а надто з кайданами провини та ненависті на серці. Цей вихід із гріха Церква порівнює з моментом звільнення, виходу Ізраїлю з Єгипту. Простити людям їхні провини означає залишити не тільки все зло, а й ті кайдани, які на мене заклали інші, за дверима Великого посту, щоб мати можливість рухатися вперед.
Цієї неділі ми запрошені здійснити подвійне дійство: просити прощення і самим прощати. Великі духовні наставники зауважували, що просити прощення в тих, кого ми скривдили, зазвичай важче, ніж прощати своїх кривдників. Прощати іншу людину може лише той, хто сам є прощеним, отримав прощення у того, перед ким завинив, передусім у самого Господа. Тому молиться в покаянні пророк Давид: «Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною. Тобі, Тобі єдиному, згрішив я, і зло на очах Твоїх учинив я, щоб Ти у вироку Твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити» (Пс. 51 (50), 5–6).
Це прощення людям їхніх провини не має нічого спільного з тим, щоб змиритися зі злом, намагатися втекти від боротьби та скласти зброю перед ворогом людського роду — дияволом. Навпаки, примирення з Богом, самим собою та ближнім є початком боротьби. Ми знаємо, що традиція Чину всепрощення цієї неділі має давнє монаше коріння. Бо в Сиропусну неділю стародавні пустельники прощалися один з одним і розходилися на 40 днів самотності в пустелі. Вони прощали один одному, тому що багато хто з них вважав (цілком слушно!), що може не повернутися назад, загинути в пустелі та перейти від земного життя довічності. Бо пустеля — це поле бою, де сам Христос прийшов, щоб сорокаденним постом і молитвою перемогти диявола, його силу та спокуси (пор. Мт. 4, 1–11). Сорокаденний піст — це простір тяжкої боротьби зі злом.
Щось подібне відбувається тепер, коли наші воїни прощаються із рідними та близькими, беруть у руки зброю і йдуть боротися з дияволом та його слугами на передовій, на полі бою з російськими загарбниками, — прощаються в надії зустрітися. Каже нам сьогодні апостол Павло: «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла» (Рим. 13, 12). Це він, апостол і проповідник примирення людини з Богом, кличе нас сьогодні взяти в руки зброю світла, якою ми можемо побороти всі хитрощі диявола.
Друга нинішня тема — радість посту. Каже нам Євангеліє: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт. 6, 16). Великопісна дорога — це мандрівка в чіткому напрямку. Цей напрямок Святі Отці описували як рух від зовнішнього до внутрішнього та від земного до небесного. Ми часом уявляємо собі піст із знаком «мінус», мовляв, потрібно «відняти» те й те. Натомість Церква запрошує нас почати піст зі знаком «плюс». Рух до чогось, чи радше до Когось! Ми покликані в покаянні не втрачати, а здобувати — відкрити Таїнственного присутнього у глибині моєї істоти. Йдеться не про те, що я хочу приховати від інших (наприклад, власні гріхи, своє справжнє обличчя). Те таємне, про яке нині говорить Євангеліє, окреслює піст із знаком «плюс»: моє умертвлення, добре діяння мого духу, особистий подвиг у боротьбі із самим собою — усе те, що ми чинимо не задля фарисейського зовнішнього (людської похвали чи захоплення нашим подвижництвом), а лише задля самого Бога і лише перед Його обличчям. Тому каже Христос: «Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 17–18).
Євангельське читання завершується третьою темою — словом про справжній скарб: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 19–21). Тим скарбом, змістом і сенсом нашого посту є Отець, що в нас перебуває. Це в Нього ми покликані повернутися. Це в Ньому є наша домівка, до якої кличе нас серце. Святе Таїнство Примирення (Покаяння, Сповідь) веде нас до віднайдення цього небесного скарбу вже тут, на землі. Примирення з Богом є Таїнством єднання з Ним, пошуку Його в нашому житті, тобто нашої домівки, того небесного, задля чого ми були створені, скарбом, у якому прагне бути серце наше. Це Таїнство переходу від незвичного стану гріха до нашого природного стану життя в Божественній благодаті Святого Духа. Це Таїнство світлих вчинків. Це Таїнство присутності Божественного в сьогоденні.
Змістом Великого посту, або радше способом, у який ми повинні рухатися в цій духовні мандрівці додому, до небесної батьківщини, є три конкретні діла: піст — рух від зовнішнього до внутрішнього; молитва — простір спілкування з Богом, таїнственно присутнім насамперед у нашому внутрішньому житті; добрі діла — зброя світла, про яку нам сьогодні каже апостол Павло (хто не має добрих діл, позбавлений тих інструментів, засобів, якими можна побороти підступи диявола).
Тому дуже важливо почати Великий піст зі Святого Таїнства Сповіді, щоб визначити з допомогою духовного отця всі координати нашого руху в напрямку до великого дня Пасхи Господньої. Бо тільки поборовши особисте зло, яке є в нас, ми зможемо бути здатними побороти те зло, яке нас оточує і на нас чигає.
Коли ми чинимо добро, то збираємо собі скарби на небі. Великий піст має бути часом збирання таких скарбів. Із чим ми наблизимося до Пасхи Господньої? Що назбираємо як плоди духовного зусилля посту? Поставмо собі це конкретне завдання. Як відомо, коли ізраїльтяни виходили з єгипетської неволі, то мали дуже багато виробів із золота, які їм позичили єгиптяни. Так само й ми, вирушаючи в сорокаденну великопісну мандрівку, мусимо винести з неї скарби, але не золоті прикраси чи земну славу, а гідні плоди покаяння, добрих діл. Світлої пам’яті патріарх Любомир говорив, що коли ми чинимо добро, то стаємо дуже сильними.
Розпочнімо цей Великий піст із руху до власного внутрішнього світу. Пізнаймо, хто я насправді, де моє серце, до якого скарбу воно прикипіло. Намагаймося підняти своє серце вгору, як каже наша Літургія, шукаючи скарбу на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і злодії не проломлюють стін і не крадуть. Відтак повернемося примиримося з нашим Небесним Отцем, який як люблячий Батько чекає нас із розпростертими руками.
Хай Господь Бог поблагословить нам цей Великий піст. Прошу у вас прощення, якщо я чимось вас образив. Це прощення не абстрактне, а конкретне, тому що ми часто кривдимо одне одного саме конкретними вчинками. Простіть мене і моліться за мене. Допоможіть мені зняти кайдани з рук, ніг та серця, щоб я міг разом з вами прямувати до світлого дня Христового Воскресіння. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
