Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною
У постаті Діви Марії людство отримує світильник надії на те, що святе Боже життя людини є можливим, що світильник, який був згас внаслідок первородного гріха і чекав упродовж усієї історії Старого Заповіту на момент свого запалення, врешті отримує Боже світло.
бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Мт. 5, 16
Високопреосвященні владики-митрополити!
Боголюбиві єпископи, члени Синоду Єпископів нашої Церкви!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Шановні представники органів державної влади м. Тернополя
і Тернопільщини, цієї подільської землі!
Дорогі в Христі брати і сестри в різних куточках України та світу, які зараз моляться разом із нами за допомогою сучасних засобів комунікації в цих новітніх сучасних обставинах людства!
Дорогі в Христі брати і сестри, які присутні в цьому чудовому катедральному соборі Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії в Тернополі!
Дорогі гості сьогоднішнього торжества!
Слава Ісусу Христу!
Один із способів, якими Господь Бог себе об’являв і об’являє людині, зокрема в контексті найважливіших богоявлень Старого і Нового Завіту, — це образ вогню, який просвічує, зігріває, оживляє, очищає і відкриває нові перспективи. Пригадуєте, як під час покликання Мойсея до його визвольної місії стосовно свого народу Господь Бог промовляв до нього в пустелі у вигляді куща, який горів, але не згоряв? Потім Мойсей бачив Божу славу на горі Синай у вигляді вогню, який все пожирав. А в Новому Заповіті Дух Святий у день П’ятдесятниці зійшов на апостолів у вигляді вогняних язиків і спочив на кожному з них…
У нинішньому Божому слові Святого Євангелія «вогняна присутність» Бога висвітлює нам правду про людину, про її життя та природу. Описуючи місію християн у світі, яку доручає Христос своїм учням, Він говорить про світильник: «Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло» (Лк. 8, 16). Отож у символі світильника ми бачимо розкриття Божого задуму про людину. Ба більше, Господь створив людину подібною до цього світильника, який єдиний у цьому світі здатний прийняти горіти та світити вогнем Божества — єдиного Бога у трьох особах Пресвятої Тройці. Людина, як створена істота, мала бути носієм Божества, Божого вогню, світла, тепла і Божої сили.
Повнота життя людини присутня в символі свічки, яка, коли горить, віддає свою істоту, але освітлює та зігріває все довкола. Господь Бог створив людину для того, щоб вона була духоносною і богоносною істотою, щоб стала світильником у світі. Найбільша біда людини — коли гасне іскорка Божества, яку Господь вкладає в її нутро. Світильник, який згас, втрачає зміст свого існування. Це символ грішної людини, яка втратила Божого духа, Божий вогонь. Так сталося з нашими прабатьками Адамом і Євою в раю внаслідок первородного гріха. Погаслий світильник начебто чекає, щоб хтось його знову запалив, наповнив Божим життям, а відтак поставив на свічнику. Лише тоді людина, незалежно від того, яку місію чи професію виконує в цьому світі, може бути собою, відчути себе вповні людиною, а відтак звершити Божий задум, який Творець уклав у її серце.
Ми сьогодні святкуємо гарне, глибоке свято — Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною. Історія цієї безплідної пари, Йоаким та Анна, певною мірою, розкриває нам зміст Христових слів про світло, на яке всі очікують. Подружжя у своїй молитві до Господа Бога просило про дар життя. Ми знаємо, що ці побожні люди були вихідцями з покоління юдеїв, яке, незважаючи на небезпеки і перешкоди, повернулося з вавилонської неволі до свого краю. Кожна з тих родин очікувала, що саме з її дому прийде на світ Месія, Спаситель світу.
Ось сьогодні не просто починається ще якесь одне людське життя (хоч звістка про те, що жінка при надії — це завжди причина для радості): у лоні Анни Господь Бог запалює світильник непорочності, — світильник свого вічного Божественного вогню. Цього дня починає свою земну мандрівку Пречиста Діва Марія, яка буде втіленням Божого слова про світильник Божественної благодаті. Вона ніколи не перетвориться на носія темряви і не втратить вогню, що його Господь Бог Їй посилає. Тому Її, непорочно зачату, ми величаємо як ту, яка була захоронена від первородного гріха, є чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.
Цього дня в лоні Анни непорочно зачинається Марія, яку людство назве новою Євою. Бо саме з Неї прийме людське тіло сам Бог, друга Божа особа Пресвятої Тройці. Відтак починає здійснюватися таїнство, яке ми сповідуємо в «Символі віри», кажучи, що наш Господь Ісус Христос «народився від Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком».
У постаті Діви Марії людство отримує світильник надії на те, що святе Боже життя людини є можливим, що світильник, який був згас внаслідок первородного гріха і чекав упродовж усієї історії Старого Заповіту на момент свого запалення, врешті отримує Боже світло. Ми часом бачимо Її на наших іконах як знамення, про яке говорив пророк Ісая: Вона ширша від небес, бо у своєму лоні носить Творця неба і землі. У це свято ми тішимося, бо знаємо: щоразу, коли ми втрачаємо Боже світло через особистий гріх, світильник Божої Матері завжди горить. У спілкуванні з Нею, у молитві про Її допомогу і заступництво ми завжди переживемо здійснення євангельських слів про запалений світильник.
Сьогодні Господь запалює світильник у лоні святої Анни для того, щоб запалити своє світло в серці кожного з нас. Бо це християни в сучасному світі повинні нести Боже світло.
На жаль, часто стається так, що ми сповідаємося, причащаємося, проте, виходячи з храму сповнені Божим вогнем, потрапляємо під холодні вітри цього світу і знову гаснемо. Однак ми знову можемо прийти до храму Божої благодаті, до Тієї, що є вічним, невгасним світильником Божого слова і світла. Будьте певні, що Божої присутності через молитви Пречистої Богородиці нам ніколи не забракне.
Нині в цьому катедральному соборі ми святкуємо ще одне особливе свято — проголошення Тернопільсько-Зборівської митрополії. Десять років тому за дивним Божим задумом тут, на цій Подільській височині, Господь Бог збудував собі світильник свого світла і ми були свідками цієї історичної події. Ба більше, ми стали свідками запалення цього світильника непорочної Діви Марії тут, у вашому місті. Дякуємо Господу Богу за те, що цей світильник впродовж десяти років нам світить, нас збирає і зігріває.
Ми сьогодні зійшлися сюди під покровом Пресвятої Богородиці, щоб урочисто подякувати за те, що той самий вогонь, якого бачив Мойсей у палаючому кущі та який зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, тут на наших очах горить і нас зігріває.
Нам доводилося бути свідками того, як горить людина, яка запалена певною ідеєю. Наприклад поет, який має натхнення творити, не може спати, їсти, поки не напише вірша і не проголосить його світові. Зустрічаючи на своєму життєвому шляху якогось учителя чи викладача, який горить науковою ідеєю, ми розуміємо, що в його очах учні бачать світло людського знання, вогонь особистого захоплення, яким він переконує своїх слухачів.
Таким запалом відзначається наш високопреосвященний митрополит Василій. Проте він горить не якоюсь людською ініціативою, а вогнем Святого Духа, яким нас усіх зігріває. Деколи йому дивуюся, звідки беруться в нього сили, енергія ніколи не сидіти на місці, завжди їздити і бути з людьми та світити Божим світлом для нашого народу. Якось він мені розказав, що за одну неділю відправив кілька Архиєрейських Літургій. Владика-митрополит є тим євангельським світильником, який не може заховати свого світла, а стоїть на свічнику, горить вогнем, Божим світлом, що його в ньому запалив наш Господь Ісус Христос ще тоді, коли вся Україна перебувала в темряві комунізму. Саме сьогодні, у це свято, він отримав Святе Таїнство Священства.
Той вогонь, який владика Василій зумів передати багатьом своїм учням як ректор ще підпільної духовної семінарії і який у ньому постійно підтримує і підживляє Зарваницька Пресвята Богородиця, допомагає сьогодні багатьом місіонерам поза межами митрополії проповідувати Боже слово в різних куточках України і всього світу. Владика-митрополит знає на ім’я кожного свого священника, який вийшов з-під його крила. Зігріває, надає своїм душпастирям ентузіазму, сили і благодаті.
Сьогодні Тернопільсько-Зборівська митрополія об’єднує не лише Тернопільщину, а й Хмельниччину, долаючи старі кордони, той Збруч, який колись роз’єднав тіло українського народу. Митрополит завжди думає широко. Ми відчуваємо, що, справді, ваша митрополія є світильником, який поставлений на височині, на свічнику і освічує та просвічує всі кінці України і світу. Нехай милосердний Господь Бог буде благословенний через життя і служіння цієї митрополії!
За це десятиліття скільки було зроблено, скільки нового життя розвинулося, скільки священників висвячено! Сьогодні до складу Тернопільсько-Зборівської митрополії, окрім Тернопільської архиєпархії, входить також Бучацька і Кам’янець-Подільська єпархії. Тепер ці єпархії творять окрему церковну структуру, збираються на свої Митрополичі Синоди, які подібні до серця, що б’ється для того, аби тут, на Поділлі, успішно втілювалося в життя все те, що наша Церква вирішила чинити на глобальному рівні, для українців у всьому світі, на всіх континентах земної кулі.
Ми сьогодні з подячною молитвою за тих десять років просимо в Господа Бога многих і благих літ для владики-митрополита, для духовенства, монашества і мирян цієї митрополії.
Дякую всім, хто підтримував розвиток цієї молодої структури нашої Церкви: органам місцевої влади, інтелігенції Поділля, тим, які, побачивши Христове світло, що сьогодні сяє з того світильника, його прийняли, самі запалилися основними цінностями християнського і загальнолюдського життя. Це сьогодні до нас каже Христос: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
