Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Вознесіння Господнього
Вознісся Ти у славі, Христе, Боже наш,
ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,
Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:
«Я з вами і ніхто проти вас» (Кондак свята).
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших християнських свят — Вознесіння Господнє. Це свято справді має дуже важливе значення для нас сьогодні. Воно є радістю тих християн, які вірять у воскресіння та які очікують на прихід Духа Святого.
Святе Євангеліє оповідає нам, що після свого Воскресіння наш Господь Ісус Христос ще сорок днів перебував зі своїми учнями. Він приходив до них крізь замкнені двері, долаючи простір і час. Він навіть давав їм можливість торкнутися свого прославленого тіла, а сорокового дня вознісся від них на небо і возсів праворуч від Бога і Отця.
Але що означає те Вознесіння? Куди відійшов Ісус? Можливо, варто поставити ще цікавіше питання: що це за небо, куди Він вознісся? Навіть більше, чому Вознесіння Христове ніяк не засмутило апостолів, а навпаки, як нам оповідає сьогодні Лука, вони повернулися з радістю до своїх домівок і почали чекати приходу Святого Духа?
Сьогоднішнє свято дає на це питання глибоку і надзвичайно важливу для нас відповідь. Ми часто думаємо, що небо — це вимір стратосфери землі, якийсь космічний, міжпланетний простір. Це хибне уявлення. Йдеться про зовсім інше небо. Можливо, це вимріяний світ безтілесних істот, щось на зразок платонівського світу ідей? Євангеліє, яке ми нині чули, заперечує це, наголошуючи на дійсності людського тіла воскреслого Господа (пор. Лк. 24, 39–43). Книга Діянь апостолів у сьогоднішньому апостольському читанні розповідає, що в події Вознесіння Христового присутні ангели, які стоять посеред учнів: «І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: „Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо“ (Ді. 1, 10–11).
Отож сьогодні Боже слово каже нам, що вознесіння на небо нашого Господа Ісуса Христа і Його возсідання праворуч від Бога Отця — це Його повернення до слави небесної, слави свого Отця, звідки Він прийшов, ставши людиною, поживши між нами. Це небо означає вічний і позачасовий вимір Божественного буття, цілковито інший спосіб існування, ніж той тривимірний простір, у якому ми, тілесні люди, звичайно перебуваємо і є обмежені цим простором і часом. Небо — це існування Бога поза цими обмеженнями видимого та матеріального світу.
І ось Христос повертається до цього світла слави свого Отця, але вносить у той Божественний позачасовий і позапросторовий вимір існування людину. Він входить у цю славу з людським тілом. Сьогодні людина у повноті своєї природи в нашому Спасителеві Ісусі возсідає у славі праворуч від Бога і Отця.
Тому Вознесіння можна назвати нерозлучною розлукою. Це цікаво пояснює папа Венедикт XVI. Він запрошує нас прислухатися до однієї фрази, яку сказав Ісус до своїх учнів на Тайній вечері: «Відходжу і до вас повернуся» (Ів. 14, 28). Ці слова, каже папа, означають, що, відходячи до Отця, Ісус Христос не йде геть від своїх учнів, не покидає їх. Виходячи поза земний простір і час у небесну славу, Він, як всюдиприсутній Бог і Господь, навпаки, наближається до всіх людей в усіх куточках земної кулі. «Оскільки Ісус біля Отця, Він є не далеко, а близько до нас. Тепер Він вже не в одному, окремому місці світу, як перед Вознесінням. Тепер Він у своїй могутності, що перевершує для всіх будь-який простір, Він присутній з усіма і Йому моляться всі — протягом цілої історії — в усіх місцях» (Венедикт XVI, Ісус із Назарету. Вознесіння).
Ми знаємо, що наш Отець Небесний є ближче до нас, аніж ми самі до себе. Тому Христос, возносячись до Нього, приходить у своїй славі до кожної людини, стукає до її серця і сповнює слова, сказані апостолам: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Ів. 14, 23). Отже, у своєму Вознесінні Він стає ще доступнішим для своїх учнів, ближчим до кожного з нас. Це — причина нашої радості.
Христос перебуває сьогодні у своєму воскреслому, прославленому тілі вже не лише в якомусь одному місці на землі, як та Оливна гора, з якої Він возноситься. Він відходить із людського простору і часу, щоб, як всюдиприсутній Бог, прийти до своїх учнів у живих Таїнствах своєї Церкви, яка є Його містичними Тілом. Саме цю таїнственну дійсність ми сьогодні досвідчуємо, оспівуємо і прославляємо в цьому святі: «… Не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: „Я з вами і ніхто проти вас“» (Кондак свята).
Відхід, який є зближенням. Розлука, яка є нерозлучною. Вознесіння є приходом і присутністю у славі Отця нашого Господа Ісуса Христа разом із нами, Його учнями, що віруємо у воскреслого Спасителя. Це і є дійсність радості свята Вознесіння, яку ми сьогодні покликані пережити. Христос у своєму Вознесінні стукає до наших сердець і сповнює нас своєю небесною радістю.
Сьогодні також починається особливий період наближення дня П’ятдесятниці. Христова Церква запрошує нас увійти в цю своєрідну духовну напругу десятиденного очікування на прихід Святого Духа, який робить присутніми Отця і Сина в глибині сердець віруючих людей. Дух Святий — це єднальна ланка між кожною людиною, яка вірує, та воскреслим Господом.
Христос возсходить, щоб повернутися. Тепер Він стукатиме щодня до наших сердець, вестиме нас за руку дорогою нашого земного життя туди, куди сам сьогодні прямує.
Щоразу, коли ми служимо Божественну Літургію, то дякуємо Богові в євхаристійній молитві: «Ти нас від небуття до буття привів, і коли ми відпали — Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє Царство Твоє дарував» (Молитва анафори Івана Золотоустого).
Христос відходить, щоб нас узяти із собою, возноситься, щоб нас привести на небо. Сьогодні Він запрошує нас святкувати, щоб відкрити новий вимір справжнього духовного життя навіть тут, на землі, нам, тілесним, що очікують на одухотворення через прихід, благодать і силу Святого Духа.
У це свято помолімося за тих, хто сьогодні почувається самотнім і переживає драму розлучення зі своїми найдорожчими і найближчими. Згадаймо в молитві тих, хто через лихоліття війни і пережиті трагедії відчуває, начебто Господь зникає з духовного горизонту їхнього життя. Помолімося за наших ув’язнених братів і сестер, які перебувають у російському полоні. Просімо нашого вознесеного на небо Спасителя: прийди і до них, Ісусе, і визволи їх! Наповни їх силою радості, яка дає свободу дітей Божих. Скажи їм сьогодні: «Я є з вами, і ніхто проти вас».
Запрошую всіх вас долучитися до ритму, який ми називаємо Декадою місійності Христової Церкви. Щодня молімося за тих, хто проповідує Господнє Євангеліє життя і радості заляканій, стривоженій сучасній людині, яка шукає Бога. Молімося за тих, хто ще не зустрів у своєму житті живого Бога, нашого Господа і Спаса Ісуса Христа.
У день Вознесіння Христос наказує апостолам: «… Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від Мене чули…» (Ді. 1, 4), а після того, як отримають Святого Духа, — іти і зробити учнями всі народи, «христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (пор. Мт. 28, 19).
Сьогодні закликаю вас, християн, розповісти іншим про Бога, якого ви ісповідуєте. Постановіть собі привести цього року принаймні одну людину до Таїнства Хрещення. Постукайте, підійдіть до своїх сусідів, рідних, близьких і спитайте їх, чи вони хрещені, чи знайшли Бога, який хоче до них наблизитися. Якщо ви це зробите — побачите, якою радістю апостола наповниться ваше серце.
Про це ми хочемо молитися впродовж цих десяти днів, працювати над цим. Будьмо християнами, які є світлом для цього світу, які несуть у собі нашого Спасителя, що сьогодні возноситься на небеса, але з нами нерозлучно перебуватиме аж до кінця віку. Амінь.
Зі святом вас!
† СВЯТОСЛАВ
