Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Входу Господнього в Єрусалим
Коли ви почуєте сьогодні Його голос,
не твердійте серцями вашими… (Євр. 3, 7–8).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорога українська молоде — тут, в Україні,
і на поселеннях, у різних країнах світу!
Дорогі наші діти!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні святкуємо одне з найбільших свят літургійного року — Вхід у Єрусалим, урочисте входження нашого Спасителя в стольний град Божого народу. Це свято відкриває двері до Пасхи Господньої. Недаремно народна мудрість нам каже: віднині за тиждень буде Великдень.
Але чому ця подія є нашим святом сьогодні? Який зміст цього жесту, про який чуємо в Євангелії? Чому Христос зволив сісти на молоде осля, увійти в Єрусалим і прийняти хвалу від молоді та дітей єврейських у тому місті? Щоб знайти відповідь, прислухаймося до Божого слова, до Євангелія, яке щойно прозвучало (Ів. 12, 1–18).
Цей євангельський текст, подарований нам святим Іваном Богословом, улюбленим учнем Христовим, умовно можна поділити на дві частини. Перша розповідає про подію, що сталася напередодні. Ми чуємо про Господа у Витанії, де Він учинив дуже важливе чудо, яке сколихнуло всіх, хто про нього дізнався. Йдеться про воскресіння Лазаря: у сьогоднішньому євангельському тексті його згадано аж чотири рази, і двічі євангелист підкреслює — це той самий Лазар, якого Христос воскресив із мертвих.
Отже, євангелист змальовує Ісуса Христа як Воскресителя — того, хто воскрешає з мертвих. Одна із сестер вчора докоряла Йому: «Господи, якби Ти був тут, — мій брат не вмер би!» (Ів. 11, 21). Відсутність Христа означає смерть. А Він їй відповідає: «Я — воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!» (Ів. 11, 25).
І ось цей Воскреситель, який дарує життя, входить у Єрусалим. Молодь міста вітає Його словами, які ми не раз чули сьогодні: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). «Осанна» — це гімн, який ангели співають Богові на небі. Його чули старозавітні пророки у видіннях, коли бачили того, хто сидить на херувимах. А сьогодні ті самі слова звернені до того, хто сидить на молодому осляті.
Ці слова мають глибоке значення. Саме молодь побачила у Воскресителі свого Спасителя, бо «осанна» означає «спаси нас». Багато хто приходив до Божого народу — як і сьогодні приходить до людини — і видавав себе за спасителя: царі, що обіцяли перемогу, мир, безпеку; учителі, філософи, засновники тогочасних релігій. Але ніхто з них не був воскресителем: усі померли, і ніхто не воскрес із мертвих. Тільки одного-єдиного — того, хто є життям і воскресінням, Господа Ісуса Христа, Воскресителя — сьогодні проголошує ця молодь справжнім Спасителем. Тому апостол Петро скаже перед синедріоном у Єрусалимі: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12).
Цікаво, що цієї неділі ми бачимо Ісуса Христа як Воскресителя, а наступної — як воскреслого з мертвих. Він не тільки говорить про воскресіння — Він його дає, здійснює у своїй особі. Тому єрусалимська молодь промовляє до кожної людини всіх часів і народів: немає іншого Спасителя, який приходить до тебе, сину чи доню, як тільки Господь Бог Ісус Христос. У Ньому — твоє життя і воскресіння.
Це слово про Спасителя має особливий наслідок у кожному, хто його чує. Не почути його було неможливо: за словами євангелиста, коли Ісус Христос увійшов у Єрусалим, усе місто заворушилося. Але звістка про те, що життя і воскресіння наблизилося до людини, має подвійний ефект: вона або спонукає прийняти Воскресителя і сказати Йому «Осанна», або веде до відкинення — до затвердіння і закам’яніння серця. Про це говорять Псалми і Послання до євреїв: «Коли сьогодні почуєте Його голос, не твердійте серцями вашими…» (Євр. 3, 7–8; пор. Пс. 94, 7–8).
Почувши про Спасителя, який є серед нас, частина людей закам’яніла серцем. Євангелист згадує кілька таких категорій. Першим є Юда, який за кілька днів продасть Ісуса. Побачивши, як жінка намащує Його миром — царське помазання перед смертю — він називає це марнотратством, уже обчисливши власну вигоду. Друга категорія — ті, що бачили воскресіння Лазаря і донесли про це синедріонові. Внаслідок цього верхівка Ізраїлю вирішила вбити Ісуса і Лазаря. Третя — ті, які, за словами Кирила Олександрійського, приймають Його лише як земного царя і не пізнають у Ньому Бога і Спасителя (пор. Коментар до Євангелія від Івана, книга XII, PG 74, 677). Саме вони, розчаровані у своїх очікуваннях, за кілька днів вимагатимуть у Пилата розіп’яти Ісуса.
Цікаво, що Лука — єдиний із євангелистів — подає розмову після входу в Єрусалим між Христом і законовчителями. Коли старші Ізраїлю почули, як молодь проголошує Його Спасителем, кажуть Йому: накажи їм замовчати. А Христос відповідає: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40).
Слово про каміння тут невипадкове. Святий Іван Золотоустий, говорячи про затвердіння серця як один із наслідків почутого слова, але браку віри в Спасителя, вживає цікаву фразу: «σκληρότης τῆς καρδίας» (твердість, закам’янілість серця) (пор. Гомілії на Послання до Євреїв, Гомілія VI, PG 63, 48–49). Сьогодні слово «склероз» ми вживаємо здебільшого щодо втрати пам’яті. Однак медики знають про інші його види, коли органи втрачають свої функції, замінюються сполучною тканиною — як ознака старіння. Тоді орган твердіє і вже не виконує своєї життєвої ролі.
Про кам’яне серце говорить і пророк Єзекиїл, провіщаючи Новий Завіт: «… Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне» (36, 26). Кам’яне серце мають ті, хто не приймає життя і воскресіння в Ісусі Христі, яке приходить до них, щоб дарувати надію на перемогу над смертю. Натомість, щоб увійти у Страсний тиждень разом із Христом, зрозуміти й пережити таїнства, які стануться цього тижня, потрібно мати серце живе — здатне розуміти, відчувати й бачити, що Христос є не тільки Вчитель, а й Воскреситель і Спаситель.
Саме молодь повірила. Вона стала благовісником Нового Завіту, про який говорить пророк Єзекиїл. Вона приймає Ісуса Христа, співаючи Йому: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13).
Тому, дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні, у Вербну неділю, наша Церква святкує День молоді. Особливо дякуємо Господу за нашу героїчну, сильну, віруючу, християнську українську молодь, яка має живе, відкрите серце. У руках тримаємо зелені галузки, які будемо освячувати. Власне, молодь і діти є такими зеленими галузками тисячолітнього дерева нашого народу. Саме вони показують, що цей народ — Божий, віруючий — живий. Ті, що живуть, плодоносять і розквітають, першими потребують Спасителя — джерела життя і воскресіння серед моря смерті, яке ворог розливає на нашій землі.
Сьогодні звертаюся до всієї нашої молоді, дорогі дівчата і хлопці: ваша Церква вас любить, шанує і прагне підтримати. Вона хоче створювати молодіжні простори у парафіях і громадах, щоб ви були для всіх нас учителями живого серця, що впізнає свого Спасителя, який приходить до нас. На плечі української молоді нині ліг великий тягар війни. У цій Святій Літургії особливо молимося за наших дівчат і хлопців на фронті. Просимо: Господи-Спасителю, врятуй їх від смерті, даруй їм надію на перемогу, яку Ти вже приносиш серед нас. Слова: «Коли ви почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими» (Євр. 3, 7–8) — нині особливо скеровані до молоді. Божий голос кличе, дає покликання до місії, служіння, життєвого завдання — у Церкві й в історії народу.
Не твердійте серцями, коли чуєте цей поклик. Будьте щедрими у відповіді, до якої запрошує нас молодь у Єрусалимі. Тож сьогодні, вітаючи серед нас Ісуса — наше Життя і Воскресіння, нашого Воскресителя і Спасителя, ідучи за Ним у таїнство Його страстей, смерті і воскресіння, співаємо разом з ангелами на небі — ми, Божий люд на землі: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
