Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Стрітення Господнього
Я чув лиш те, що говориться про Тебе,
але тепер на власні очі Тебе виджу! (Йов 42, 5).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі браття-семінаристи!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших дванадцяти християнських свят року — Стрітення Господнє. Цього дня ми завершуємо сорокаденний різдвяний цикл усіх наших народних звичаїв і чуємо про подію, що сталася в житті Ісуса, Марії та Йосифа на сороковий день після народження нашого Спасителя.
Євангелист Лука веде нас сьогодні до єрусалимського храму. Він пояснює, що Марія і Йосиф виконують приписи старозавітного Мойсеєвого закону, пов’язані з народженням первістка в ізраїльському народі. Подружжя поспішає до храму, щоб принести Богові жертву. Євангелист каже: «І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели Його в Єрусалим поставити Його перед Господом, як то написано в Господньому законі „Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві“, — і принести жертву, як то написано в Господньому законі: „Пару горлиць або двоє голубенят“» (Лк. 2, 22–24).
Зміст цієї жертви полягає у двох дуже важливих старозавітних приписах. Перший припис — кожен первісток, який народжується в Божому народі, особливо після пасхального виходу та збереження первістків Ізраїлю в землі єгипетській, належить Богові. Батькові й матері потрібно було начебто викупити його життя, щоб цей син був для них і залишався з ними. Другий припис стосувався ритуальних звичаїв жінки, пов’язаних із пологами: на сороковий день після відповідного обряду очищення мати могла знову входити до Божого храму на молитву.
Та, вслухаючись у ці два приписи, ми сьогодні розуміємо, що вони втрачають свій первісний зміст. Адже йдеться не про будь-якого первістка, а про єдинородного Божого Сина, який став людиною. Ані Марія, ані Йосиф не могли б привласнити собі Його, бо Він приходить не тільки для їхньої родини, а є Спасителем усього людства. Так само втрачає свій сенс і другий припис — про ритуальне очищення, бо Пречиста Діва Марія є непорочною. Вона очищає інших своєю святістю, а не навпаки. Отож подія Стрітення виявляє новий вимір: вона сповнює старозавітний закон і означує новий етап у стосунках між Богом і людиною, який у цій зустрічі, що відбувається зараз на наших очах, знаходить нове світло.
Пояснюючи цю новизну, що сповнює закон і пророків Старого Завіту, ми сьогодні бачимо в храмі ще дві постаті. Першою з них є праведний Симеон, якого ми називаємо Богоприємцем. Саме він відкриває зміст свята Стрітення. У зустрічі з новонародженим Спасителем у храмі відбувається щось надзвичайно таїнственне й глибоке — значно глибше, ніж може здаватися на перший погляд. Тут зустрічаються не просто немовля і старець, початок і кінець людського життя. Тут зустрічається Бог із тим, хто Його шукає і на Нього чекає.
Показово, що для вираження змісту цієї зустрічі Симеон уживає дивне слово, яке в Євангелії звучить двічі. Це слово означає «бачити». Лука зазначає, що було відкрито йому Святим Духом: він не зазнає смерті, доки не побачить Спасителя. А, приймаючи на руки Ісуса, Симеон промовляє: «… Бо мої очі бачили Твоє спасіння» (Лк. 2, 30). Наприкінці свого життя він осягнув у Христі його повний сенс. Проте старець зрозумів не лише значення власного життя — відходячи у світ померлих, він усвідомив і сенс своєї смерті, тому й каже, що його очі бачили спасіння. Він зрозумів, що на свої руки прийняв Божественне життя, яке є повнотою кожного людського життя, світло, що стає надією навіть для тих, хто перебуває в лабетах смерті.
Традиція візантійської Церкви пов’язує постать Симеона з перекладом Святого Письма з єврейської мови на грецьку. За цією традицією, він був одним із сімдесяти толковників, які здійснювали цей переклад. Кожен перекладач шукає сенс, щоб перенести його з однієї мови в іншу, з одного культурного контексту в інший. І сьогодні Симеон побачив зміст того, що перекладав: він осягнув глибину Божого слова, носієм якого був, а також сенс власного життя і місії, дарованої йому Господом.
У Святому Письмі часто саме зустріч відкриває справжній сенс. Кожен, хто отримав від Бога місію, міг зрозуміти її лише тоді, коли особисто зустрів того, хто його кликав, — не тільки чув про Нього, а й зустрів Його. Найбільш зворушливим прикладом такої зустрічі, що відкриває світло розуміння, є досвід багатостраждального і праведного Йова, який у своїх терпіннях кликав до Бога й запитував: чому? І тільки наприкінці, коли Бог відкрився йому, Йов визнав: «Я чув лиш те, що говориться про Тебе, але тепер на власні очі тебе виджу!» (Йов 42, 5–6). Раніше він чув про досвід інших, а тепер сам побачив — і лише тоді все зрозумів.
Другою постаттю, яку ми сьогодні зустрічаємо в храмі, є пророчиця Анна. Євангеліє свідчить, що, «зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою» (Лк. 2, 37). Коли Пресвята родина прийшла до храму з Ісусом, Анна зрозуміла зміст своєї молитви і свого посту та почала розповідати про це всім.
А Симеон пояснює, що цього дня в храмі відкривається світло на просвіту всіх народів. Він говорить Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34–35). Іншими словами, Христос є змістом історії Божого народу, змістом життя, прагнень і страждань кожної людини. Він зруйнує задуми багатьох, але водночас сповнить надію й очікування всього людства, бо в Ньому є світло, яке веде нас до зустрічі з Богом.
Дорогі в Христі брати і сестри, у сьогоднішнє свято зустрічі, яке дарує нові сенси, свято світла, що відкриває нам богорозуміння і живе богоспілкування, наша духовна увага скерована на постать Пречистої Діви Марії. Вона є тією свічею, яка вносить до храму світло — Христа. Тому, як символ сьогоднішнього свята, наприкінці цієї Літургії ми освячуватимемо свічки — світильники, що вказують нам: Христос є тим змістом, який просвічує все, що ми зустрічаємо в нашому житті.
Сьогодні, у час війни, як ніколи, ми й наш народ шукаємо сенсу. Пригадую відвідини одного нашого воїна у військовому госпіталі тут, у Києві. У своїх тяжких ранах він сказав мені: «Благословіть мене, отче. Знаєте, не так мені болить те, що я не маю ніг, як те, що я не знаю — чому». І спонтанно я відповів: «Сам Христос страждає в тобі. Він присутній у наших ранах, є змістом нашого життя і нашої боротьби, нашої гідності та свободи». Важко сказати, які особисті сенси воїн віднайшов у цих словах, але ми стали свідками того, що Стрітення відбулося! Відбулося вже не в єрусалимському храмі, а на звичайному лікарняному ліжку, просякнутому кров’ю і стражданнями наших захисників. І було видно, як на наших очах просвітліло обличчя, а, мабуть, і серце того хлопця — він знайшов сенс свого життя і страждання! Нині він є успішним підприємцем. Господь відкриває сенс наших страждань, боротьби, життя і надії саме в Христі Ісусі, якого зустрічаємо серед нас.
Ми сьогодні просимо: Господи, дозволь нам не тільки чути про Тебе, а й зустріти Тебе у храмі, у цьому святі! Стрітення є днем особливої уваги до наших богопосвячених осіб, до тих, хто живе монашим життям. Вони є світильниками Церкви в наш час, які показують, що Христос — найважливіший зміст людського життя. Дорогі сестри, дякуємо вам сьогодні за ваше служіння і свідчення. Розкриваючи сенс молитви і посту, — чи то праведної Анни, чи кожного християнина, — святий Августин наголошує: саме Христос є світлом, яке надає сенсу всьому. Він каже: «Віддалятися від Тебе, Ісусе, означає падати, а звертатися до Тебе — означає воскресати» (Soliloqui, 1, 3).
Господи, дай нам сьогодні зустріти Тебе. Будь сенсом нашого життя. Відкрий у своїй особі світло надії на наше майбутнє. Тоді разом із Симеоном зможемо сказати: «Бачили очі мої спасіння Твоє». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
