Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Собору Пресвятої Богородиці
В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання:
то Рахиль плаче за дітьми своїми… (Мт. 2, 18).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Сьогодні, у другий день світлого свята Різдва Христового, Церква звертає нашу увагу на постать Пречистої Діви Марії, на Її особливу роль не тільки в події Господнього Різдва, а й у довгій історії спасіння людства.
Ми нині величаємо Пречисту Діву Марію як Матір Божу. Бо як немає Різдва без народженого Ісуса, так само нема без Марії, яка у своєму лоні дала простір для воплочення Божого Слова і стала істинною Богородицею, — дала Богові дівственну людську природу і стала новою Євою, початком нового людства в Христі.
Однак, святкуючи Собор Пречистої Діви Марії, ми сьогодні чуємо в Євангелії від Матея слово про плач і втечу (Мт. 2, 13–21). Євангелист повторює слова пророка Єремії і згадує подію, яка належить до історії спасіння Ізраїлю. Коли мудреці не послухалися Ірода і не виказали йому місця, де народився Христос, а вернулися до Вавилону, той розлютився. Сьогоднішнє Євангеліє ще глибше показує нам, чому Ірод так розлютився, що було причиною його задуму вбивства дітей і в чому полягає насміх мудреців над немудрим царем.
Канон Різдва Христового містить твердження, яке допомагає нам зрозуміти зміст тих історичних подій. У ньому проведена паралель між виселенням, неволею ізраїльського народу у Вавилоні, коли дочка вавилонська забрала в неволю дітей Сіону, і приходом від неї мудреців для поклоніння Месії, народженому у Вифлеємі: «Тягне дочка вавилонська полонених отроків Давидових до себе, та сама вона своїх дітей — волхвів — посилає благати Давидову дочку, що прийняла в себе Бога» (Пісня 8).
Ми знаємо славний псалом про плач ізраїльтян на вавилонських ріках: «О дочко вавилонська, руїннице! Щасливий, хто тобі відплатить те, що ти нам зробила» (Пс. 137, 8). У цьому псалмі поняття «дочка», «жінка» є символом цілого народу, який крав дітей вибраного народу. Натомість у каноні Різдва з Вавилону, із місця неволі, приходять мудреці, щоб поклонитися тому, кого народила дочка сіонська — Марія-Богородиця. Постать Пречистої Діви уособлює тут увесь Богом вибраний народ Старого і Нового Заповітів. Сини дочки вавилонської приносять дари новонародженому Христові, якому Пречиста Діва Марія дала людську природу. А цар Ірод не розуміє, що дочка сіонська тішиться перемогою над Вавилоном, і, розлючений, хоче вбити того, хто є сповненням закону і пророків. У тому полягала насмішка мудреців над немудрим царем.
Однак Йосиф, для того щоб вберегти життя Ісуса, отримує вві сні попередження від ангела: «Устань, візьми Дитятко і Його Матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13).
Цікаво, що Вавилон і Єгипет — це були дві військові та культурні супердержави, два центри старозавітних геополітичних інтересів, які протистояли між собою і ділили весь простір на Близькому Сході. А Ізраїль виступав своєрідною «сірою зоною», за яку Єгипет і Вавилон сперечалися між собою.
У Святому Письмі ті два центри влади набирають духовного значення. Вавилон є символом поневолення, рабства, а Єгипет — символом спокуси ідолослужіння, спокуси покладатися на силу земної влади, коли потрібно було шукати політичних рішень для захисту Ізраїлю. Тому пророк Ісая картав ізраїльського царя, який уклав союз із Єгиптом, щоб нібито врятувати свій народ.
Проте від Господа приходить спасіння. Пречиста Діва Марія вбирає в себе голосіння Рахилі, яка колись плакала над дітьми, котрих вбивали або забирали в полон до Вавилону. Вона вбирає в себе історію Богом вибраного народу, який свого часу також був у єгипетській неволі. Однак у Ній сповниться обітниця свободи. Надія, яку Вона народила в Ісусі Христі, стане визволенням від будь-яких земних поневолень для кожної людини, що прийме Його як свого Спасителя.
Ця втеча є ніщо інше, як символ опіки, захисту матері своєї дитини. Натомість поведінка Ірода виступає як символ внутрішньої окупації. Мати рятує своїх дітей, а він є дітовбивцею.
Пречиста Діва Марія — Матір, яка завжди, зокрема й сьогодні, рятує своїх дітей, які приходять до Неї по допомогу. Недаремно всі великі святі місця, відпустові центри, санктуарії, куди століттями лине український народ, посвячені Пречистій Діві Марії. Це Мати, яка визволяє, народжує радість і надію, а потім захищає і цю радість, і цю надію в житті своїх дітей.
Ця історія спасіння Старого Заповіту, історія народження Христа, подібна до історії сучасної України. В умі багатьох політиків ми також є «сірою зоною» між росією, новітнім Вавилоном, та різними західними політичними центрами сили і влади. Але в Різдві Христовому ми відчуваємо можливість стати не об’єктом, але суб’єктом історії людства третього тисячоліття. Святкуючи нині це свято, ми приймаємо Христа між нами.
Сьогодні в Україні чути голос, плач і тяжке ридання. Наша Батьківщина плаче над дітьми своїми і не хоче, щоб її утішити, бо цих дітей немає. Ми щодня бачимо, як сучасний ірод забирає життя українських дітей, але Мати заступається, молиться за них і рятує їх. Пречиста Діва є образом Церкви Христової в Україні, яка рятує своїх дітей, захищає людське життя під час війни, дбає про визволення бранців із російського полону та несе Христа — надію кожному, хто плаче і сумує.
Пречиста Діво Маріє, наша Мати, Ти сьогодні народила нашого Спасителя в тілі українського народу — рятуй дітей України від вбивць наших часів. У це свято Собору Пречистої Діви Марії ми хочемо відновити посвяту нашої держави під покров Пречистої Діви Марії Оранти, яку ми бачимо у древньому соборі Святої Софії в Києві. Вона — Нерушима Стіна — стоїть із піднесеними руками і день і ніч молиться за Київ, за Україну, за Божий народ. Пречиста Діво Маріє, рятуй Твоїх дітей так, як Ти рятувала свого Сина Ісуса, Богочоловіка, який у Тобі знайшов людське життя. У Тобі Він став причасником тіла і крові дітей Божих, як ми чуємо про це в сьогоднішньому апостольському читанні (пор. Євр. 2, 14). Пречиста Богородице, рятуй, спасай дітей України! Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
