Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Собору Пресвятої Богородиці
Споглядаючи Марію, Йосифа і Боже Дитятко, яке вони тримають на руках, ми вкотре переконуємося, що сім’я, родина — це Божий задум про людське щастя. Це союз любові чоловіка і жінки, який Господь Бог силою і діянням Святого Духа підніс до гідності одного із семи Святих Таїнств Христової Церкви. Ми бачимо, що взаємна довіра в родині є основою, фундаментом справжньої подружньої любові.
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри, що єднаються з нами в молитві
за допомогою цієї живої трансляції!
Любі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Учора, переживаючи день Різдвяного таїнства разом з усіма ангелами в небі, з усім створеним світом, видимим і невидимим, ми линули до новонародженого Ісуса, який спочиває у вертепі на сіні в оточенні Йосифа, Марії та звірят, що зігрівають Його своїм теплом. Наші духовні очі були скеровані до постаті Сина Божого, який народився в людському тілі. І ми, роздумуючи над тим, що бачимо, кого зустрічаємо, сказали собі, що Різдво Христове — це свято довір’я Бога до людини. Небесний Отець уподобав собі людину як своє найдорожче створіння і довірив людським рукам свого єдинородного Сина. Каже нам євангелист Іван: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (3, 16–17).
Разом із пророком Ісаєю ми вчора співали «З нами Бог», а сьогодні, другого дня нашої різдвяної мандрівки, увага Церкви скерована до дійових осіб, які брали участь у цьому таїнстві. Ми нині святкуємо Собор Пречистої Діви Марії, а поруч із Нею споглядаємо обручника Йосифа — захисника Божого Дитятка і Його Матері.
Цього дня ми можемо собі сказати, що особа Богородиці, Дівиці, яка зачала від Духа Святого і породила нам во плоті Бога і Спаса, є символом, знаком, а відтак прикладом повної довіри людини до Бога. Коли людина довіряє Богові — дозволяє Йому творити дива. Коли людина довіряє Богові, робить Йому місце у своєму житті, відкриває для Нього особистий простір — Бог стає Тілом. Воплочуючись, Господь наділяє людину не тільки якимись почуттями, — бо ж усі ми хочемо різдвяного настрою, пережити Різдво на рівні емоцій, — а й певними здібностями, силами, які Дух Святий приносить у її серце.
Довіряючи Богові, Пречиста Діва Марія у Благовіщенні сказала: «Нехай мені станеться за Твоїм словом». І Боже слово стало змістом Її життя. Сьогодні ж Вона відкриває, об’являє людству свого єдинородного Сина.
Цілковито довіряючи Богові, Пресвята родина пускається в дорогу в найкритичніший момент, коли Діва ось-ось має народити. Дорога з Назарету до Вифлеєму була непроста, незнана, це була дорога в невідоме. Але Пресвята родина уповні покладається на Бога. Прийшовши до Вифлеєму, ні Йосиф, ні Марія не знає, де саме має народитися Син Божий, бо ніхто не хоче відчинити їм двері свого дому. Цілковите довір’я Марії до Бога створює простір, час, момент і місце Різдва Христового.
Постать святого Йосифа — це також взірець довіри людини до Бога. Бо це йому вві сні ангел з’являється і каже: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20).
На іконі Різдва Христового (вона є в цьому храмі) поряд із Йосифом зображений чоловічок у лахмітті, який щось шепоче йому на вухо. Це образ диявола-спокусника, який немовби підсичує сумніви Йосифа, змушує його довіряти не словам ангела, що Дитя, народжене від Діви, походить від Святого Духа, а своїм приземленим почуттям та інстинктам. Проте Йосиф покладається на Бога. І сьогодні чуємо в Євангелії, що знову йому являється ангел і каже: «Устань, візьми Дитятко і Його Матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13). І Йосиф, цілковито довіряючи Богові, обирає дорогу вимушено переселеної особи, емігранта, але рятує життя новонародженого.
Цікаво, що, довіряючи людині, Бог відбудовує довір’я людини до неї самої, а також однієї людини до іншої. Цього другого дня Різдвяних свят ми традиційно відзначаємо день Пресвятої родини, першої оази, яка дає прихисток для людського життя Сина Божого. У тій різдвяній події Господь наче об’являє свій задум про сім’ю, наново відкриває, ким є родина, про яку сьогодні так багато чуємо і говоримо.
Споглядаючи сьогодні Марію, Йосифа і Боже Дитятко, яке вони тримають на руках, ми вкотре переконуємося, що сім’я, родина — це Божий задум про людське щастя. Це союз любові чоловіка і жінки, який Господь Бог силою і діянням Святого Духа підніс до гідності одного із семи Святих Таїнств Христової Церкви. Ми бачимо, що взаємна довіра в родині є основою, фундаментом справжньої подружньої любові.
Щоразу, коли хтось у сім’ї слухає слів спокусника про недовіру до Бога і Його задуму про наше життя і щастя, — грішить і падає. Тому сьогодні силою благодаті Духа Святого, силою цієї ніжності воплоченого Христа Господь Бог хоче торкнутися кожної нашої сім’ї. Ми кажемо, що Різдво — це родинне свято.
Ми нині молимося за наші сім’ї, за те, щоб вони зростали в Бозі як спільнота взаємної довіри, яка засновується на вірі і довір’ї до Бога та Його задуму про нашу особисту родину.
У сучасному світі інституція сім’ї зазнає величезних нападок. Можливо, тепер Іродова атака на родину має трохи інший вигляд. Ми бачимо, як сучасна українська родина потерпає від домашнього насилля або інших ідеологій, які разом із спокусником навіюють їй сумніви щодо традиційних сімейних цінностей та ілюзії про те, що нібито існують інші види сім’ї. Але ми, християни, незмінно кажемо, що справжньою сім’єю є тільки союз між чоловіком і жінкою. Бо це інституція, яку створив сам Бог, не людина, і заклав її як базову клітину будь-якого людського суспільства.
Ми молимося сьогодні за кожну зранену родину, щоб вона справді виконувала своє завдання простору захисту гідності людського життя в найбільш делікатні, уразливі для неї моменти. Так Господь Бог створив людину, щоб початок і кінець її життя звершувався в лоні родини. Лише тоді вразлива особа в найбільш делікатний період свого земного життя може бути справді захищеною, почуватися справді гідною та стійкою щодо маніпулятивних технологій сучасності. Нехай цей другий день Різдва Христового буде святом наших християнських родин.
Святий папа Павло VІ називав сім’ю первинною школою життя і Євангелія. Бо саме в родині ми вчимося жити, правильно будувати стосунки між молодшими і старшими та між особами протилежної статі, помагати тим, хто є в потребі, а також вчимося бути людьми, усвідомлюємо власну тотожність, пізнаємо своє коріння і робимо перші кроки в широкий світ. Сім’я — це первинний простір передавання віри в Бога. Той, хто навчився вірити в Бога від своїх батьків — перших і найважливіших учителів віри, може сказати, що перейняв віру з молоком матері, і впродовж свого життя має таке багатство, яке, як кажуть наші люди, ні вогонь не спалить, ані вода не забере.
Хай це Боже Слово, Син Божий, який воплотився від Діви Марії і дав себе в опіку праведному Йосифові, продовжить історію свого земного життя в просторі віри і довір’я кожної віруючої людини, огорне наші родини, зцілить їхні рани та наповнить їх небесним миром і любов’ю, взаємною довірою та безмежною довірою до Бога!
Вітаю вас сьогодні з цим святом! Нехай новонароджений Спаситель благословить усіх вас, торкнеться кожної вашої сім’ї, відкриє ваші серця в повній довірі до Бога, скріпить ваші родини взаємною довірою і поблагословить їх силою Божественної любові. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ
