Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Собору Пресвятої Богородиці
Сучасна людина у світлі Різдва відкриває правду не тільки про Бога, а й про себе саму, зокрема про християнську сім’ю. Ми бачимо, що свого Сина в людському тілі Небесний Отець довіряє чоловікові й жінці, Йосипові та Марії. Наче каже нам, людям третього тисячоліття: подивіться, це — правда про вас, про ваше сімейне щастя. Немає іншої благословенної Богом сім’ї, того унікального і незамінного родинного стосунку, як тільки той, що є вірною, плідною, нерозривною єдністю в любові між чоловіком і жінкою, — стосунку, який сам Христос підніс до гідності Святого Таїнства Подружжя.
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Ми продовжуємо сьогодні, другого дня Різдвяних свят, наближатися до народженого між нами в людському тілі Божого Сина. Нам, людям, потрібний певний час, щоб ми щось зрозуміли, усвідомили і сприйняли як частину особистого досвіду чи навіть життя. Нам потрібний певний час, щоб Христос, який колись народився у Вифлеємі, став нині частиною нашого життя. Нам потрібний певний час, щоб ми, як велика церковна родина, могли не тільки натішитися Спасителем, який є між нами, а й висловити Йому нашу вдячність, любов.
Представляючи це таїнство воплочення вічного Бога в тілі, історії чи навіть сльозах і стражданнях людини, Церква запрошує нас нині, у свято Собору Пресвятої Богородиці, поглянути на постать Божої Матері. Сьогодні немовби підсумовані Богородичні свята всього року.
Пречиста Діва Марія прийшла в цей світ, підготувалася до свого богоматеринства саме для того, щоб бути здатною сказати Богові «так» і не тільки прийняти Його у своє життя, а й дати Йому власне тіло. Бо Господь воплотився в Її тілі. Цікаво, що проголошення народження Бога від Марії було одним із найважливіших елементів апостольської проповіді. Те, що Христа народила Діва, начебто було доказом, що Він є Сином Божим. Той, хто на землі народився від Матері без батька, у вічності народився без матері від Отця Небесного. Отці Вселенського Собору потім скажуть так: «Єдиносущний з Отцем за Божественною природою, єдиносущний зі своєю Матір’ю за природою людською».
Пречиста Діва Марія, можливо, найменше говорить з усіх постатей, яких описує Святе Письмо. Богородиця часто неначе є «за кадром», однак те, що Вона каже і чинить, змінює хід людської історії.
Значення Пречистої Діви Марії в історії спасіння людини представлене через образ новозавітного ковчегу, який знаходимо у книзі Одкровення Івана Богослова (11, 19; 12, 1–2). Ми часом випускаємо з нашого духовного читання це Боже слово про Неї як про новозавітний кивот. Як відомо, в історії старозавітного Божого народу кивот Завіту — у ньому зберігалися розквітлий жезл Аарона, кам’яні таблиці Завіту, що їх приніс Мойсей із гори Синай, частинка манни на згадку тощо — був не просто якимсь культовим предметом, а знаком видимої присутності невидимого Бога.
У словах пророків ми багато разів чуємо про того, хто сидить на херувимах. Наша уява малює Всевишнього на небесах, який засідає на херувимському престолі у своїй вічній славі. Проте для ізраїльського народу видимим місцем невидимої присутності Бога були херувими, якими покривався ковчег Завіту. А над тими херувимами спочивала дивна хмаринка, «шекіна». Для ізраїльтян це був знак, що Бог є з ними. Щоразу, коли вони особливо потребували Божої сили, щоб перемагати у війнах, цей ковчег Завіту начебто був для них непереможною зброєю проти ворогів, його виносили разом із виходом війська на поле бою.
Після зруйнування Єрусалима ковчег Завіту було втрачено. Ізраїльський народ мав багато духовних, містичних одкровень про те, де він. Адже без кивота не можна було відбудувати ані єрусалимського храму, ані царства Ізраїлю. До сьогодні історія ковчегу Завіту стає сюжетом для книг, фільмів, турбує уяву тих, хто шукає знаку Божої сили, її присутності між людьми.
Однак у книзі Одкровення ми чуємо, що Іван Богослов побачив втрачений ковчег Завіту в постаті Пречистої Діви Марії: «І відкрився храм Божий на небі, і видно було ковчег Завіту його в храмі його, і настали блискавиці, і голоси, і громи, і землетрус, і град великий… І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце…» (11, 19; 12, 1). У Таїнстві Різдва ми бачимо Ісуса Христа, який спочиває на руках Пречистої Діви Марії. Візантійська іконографія ніколи не зображає Богородицю без маленького Ісуса. На Її руках спочиває той, хто сидить на херувимах. Це вже не таїнственна хмаринка над херувимами кивоту, а Син Божий у людському тілі, Божественне Дитя на руках Марії!
Для нас, християн, постать Пречистої Діви Марії є не лише гарною історією про минуле. Ми відчуваємо, що Вона, як ковчег Нового Завіту, є з нами. Вона з нами не десь далеко на небі, не втрачена в минулому, як було із кивотом у Старому Заповіті. Богородиця є з нами, тримаючи на руках у людському тілі того, хто у вічній славі сидить на престолі Отця Небесного, хто сидить на херувимах.
Проте сьогодні, приглядаючись до Пресвятої родини у другий день Різдвяних свят, ми відкриваємо ще одну істину. У сучасному, розвиненому світі людина, знаючи про все, що відбувається високо на небі та глибоко в морі, починає втрачати розуміння, що таке сім’я, тому що багато нових ідеологій прямо заперечують загальнолюдську цінність сім’ї.
Що ж таке сім’я? Яке співжиття між людьми можна назвати сім’єю? Ми бачимо, що нині плаче вигідний світ, зокрема старіюча Європа, як Рахиль, про яку чуємо в сьогоднішньому Євангелії: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Мт. 2, 18). Люди плачуть, тому що не мають дітей, тих, хто б на старість їм сказав «мамо», «тату»… Прагнення комфорту нищить здатність людей бути плідними, внаслідок чого їх бичує самотність.
Сучасна людина у світлі Різдва відкриває правду не тільки про Бога, а й про себе саму, зокрема про християнську сім’ю. Ми бачимо, що свого Сина в людському тілі Небесний Отець довіряє чоловікові й жінці, Йосипові та Марії. Наче каже нам, людям третього тисячоліття: подивіться, це — правда про вас, про ваше сімейне щастя. Немає іншої благословенної Богом сім’ї, того унікального і незамінного родинного стосунку, як тільки той, що є вірною, плідною, нерозривною єдністю в любові між чоловіком і жінкою, — стосунку, який сам Христос підніс до гідності Святого Таїнства Подружжя.
Ці вічні цінності по-особливому звучать у наших серцях у цьому Свято-Покровському храмі сестер Пресвятої родини. Наші сестри нині святкують день свого Згромадження, тому що обрали Пресвяту родину як назву для своєї спільноти. Вони начебто отримали від Господа Бога окрему місію — чувати не тільки над правдою про християнське подружжя, а й бути особливими учасниками опіки Церкви над християнською сім’єю, яка потребує допомоги. Ми бачимо, як активно в цій обителі розвивається душпастирство сім’ї. Нам так приємно сьогодні бачити молодих татусів і матусь із дітьми, які приходять сюди, до цього святого храму, щоб відчути ласку Церкви-матері стосовно своїх дітей. Дякую вам, сестри, за служіння, яке ви звершуєте тут, у Києві. У час цієї страшної драми війни українська сім’я є зраненою. Цілий світ зворушили кадри, коли батько відвозив дружину і дітей на кордон, прощався з ними. Вони вирушали, на його думку, у безпечне місце, а він зі зброєю в руках їхав захищати Україну.
Християнська родина сьогодні є знаком надії для України. Ми часто запитуємо себе, якою буде перемога України. Над цим питанням ламають голову найбільші уми сучасного демократичного світу. Хтось відповідає з військової точки зору, хтось — з дипломатичної, економічної чи політичної. Проте ми, переживаючи таїнство Різдва серед сестер Пресвятої родини в цій Свято-Покровській обителі, під покровом Матері Божої, маємо ще одну глибоку відповідь: перемога України буде тоді, коли молода українська сім’я не боятиметься народжувати дітей на рідній землі! Перемога буде тоді, коли ми створимо в Україні простір життя, не дозволимо сучасним ідеологіям, які воюють проти сім’ї та сімейних цінностей, заполонити серця молодих людей.
Пречиста Діва Марія є прикладом для кожної української мами — не бійся сказати «так» життю своєї дитини. Скільки сьогодні є Іродів, які «чигають на життя дитятка», як каже сьогоднішнє Євангеліє! Скільки батьків бояться дати життя своїй дитині! Бог-Творець хоче послати у світ багато дітей, однак часом мама, тато чи їхня родина бояться їх прийняти і створити для них простір життя тут, на землі.
Ми сьогодні просимо Пречисту Діву Марію та новонародженого Спасителя поблагословити українську сім’ю. Хочемо, щоб татусі й матусі з діточками відчули, що ваша мати Церква хоче по-особливому опікуватися вами в теперішні страшні часи. Бо християнська сім’я — це знак надії! Пречиста Діва Марія, на руках якої нині спочиває новонароджений Спаситель, є нашою аркою Нового Завіту, яка дасть нам перемогу над тим, хто сьогодні хоче забрати в нас життя.
Усім вам бажаю Божого благословення, веселих свят! Хай кожен і з вас переживе це Різдво як особисте та як родинне свято.
Христос народився! Славімо Його!
СВЯТОСЛАВ †
