Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Різдва чесного і славного пророка, предтечі і хрестителя Господнього Івана в сестер Пресвятої родини у Львові
«Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій»
(Лк. 1, 68)
Високопреподобна мати, провінційно настоятелько!
Преподобні сестри!
Всечесні отці!
Дорогі парафіяни цього монастирського храму Святого Миколая!
Наші діти!
Учасники сьогоднішнього свята!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у день Різдва Івана Хрестителя, ми святкуємо памʼять особливої могутньої Божої дії і вияву Його життєдайної сили, яка долає людську неплідність. Про цю Божу дію пророк Захарія, головний учасник усіх тих подій, сказав: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій» (Лк. 1, 68). Тобто Господь Бог не є бездіяльним споглядачем проблем, немочей людини. Ні! Він її відвідує. І Його відвідини щоразу супроводжуються унікальними надлюдськими подіями. Господь Бог завжди несе життя, відродження. Він є Богом свободи, Богом надії. І щоразу, коли Господь Бог навідується до людини, вона починає відроджуватися. Горизонти її життя розкриваються, все маленьке стає великим, а те, що було незначним, набирає глибокого вселюдського значення.
Євангелист Лука, починаючи сьогоднішнє Євангеліє (1, 1–25; 57–68; 76; 80), описує два благовіщення і два народження, з яких одне перевершує інше. Для того, щоби зрозуміти зміст кожного з них, їх треба читати і слухати разом. Сперше, він описує подію у Єрусалимському храмі, яку ми назвемо благовіщенням, яке Гавриїл приніс Захарії: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому імʼя Йоан» (Лк. 1, 13). Подібне благовіщення, але іншого типу, бачимо вже не у храмі, а в незнаному місці в Назареті. І приходить Господь, посилає свого ангела, того самого Гавриїла, вже не до похилого віком і відомого священника у храмі, а до молоденької дівчини — Пречистої Діви Марії. Цікаво, що Захарія чує добру новину, але не вірить. Тому перше благовіщення закінчується німотою, а у друге Пречиста Діва Марія повірила і сказала: «Ось я, Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). У момент її віри Слово стало тілом — Син Божий став сином Діви. У момент цього воплочення Господь обʼявляє імʼя Того, хто буде Спасителем, — Ісуса. А тут, хоч Захарія не вірить, ангел розкриває таємницю: «І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу» (Лк. 1, 20). А той, хто народиться, зватиметься Іван, що означає «Бог милосердний». Хоча ти невіруючий, Бог все одно діятиме! Твоє невірство не перешкодить Богові прийти до свого народу.
Два народження теж відбуваються в дуже глибокий спосіб. Народження Івана має цікаві наслідки — це момент, коли німий почав говорити. Є тільки три особи в історії християнства та Церкви, різдво яких ми святкуємо: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії й Івана Хрестителя. Сьогодні народжується той, хто стане водорозділом, межею між Старим і Новим Завітом. Про Івана Хрестителя сам Ісус Христос сказав: «Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана» (Лк. 7, 28). Святий Августин, пояснюючи зміст сьогоднішнього свята, зазначив, що Хреститель — це особа, яка знаменує собою завершення Старого Завіту і стане останнім із старозавітних пророків (пор. Disc. 293). Із ним трапиться цікава річ: будучи народженим від похилих батьків, він стане останнім із старозавітних Божих посланців, але буде першим, якого ще в лоні матері Дух Святий помаже на пророче служіння. Це трапиться в момент поцілунку, коли Пречиста Діва Марія відвідає Єлисавету, тоді остання скаже про Івана: «… дитина з радости здригнулась у моїм лоні» (Лк. 1, 44).
«Він буде великий і Сином Всевишнього назветься» (Лк. 1, 32), — ці слова Захарія сповняються, коли народжується голос Слова. Захарія знав, що сказати про народження свого сина, навіть написав на таблиці його імʼя, але не міг це проголосити, бо онімів через невірство. Сьогодні Іван народжується як предтеча Ісуса Христа, як той, хто буде голосом Слова, якого пророк Ісая назве «голосом вопіщого в пустині» (Іс. 40, 3). Він предвіщатиме, готуватиме народ до приходу Ісуса Христа. Але Словом Божим, Словом, яке стало тілом і оселилося між нами, буде сам Господь Бог наш Ісус Христос. Святий Амвросій Медіолянський наголосив: «Іван Хретистель відкинув від себе усілякі претензії бути великим і заявив, не словами, але ділами, що він не Христос. Бо покутувати за свої гріхи — завдання людини, а діло Боже — дарувати благодать Таїнства» (Comm. a Lc 2, 79).
Ми святкуємо сьогодні подію Різдва Івана Хрестителя як дарування благодаті цього Божого таїнства. Вона важлива для нас, для тих, які в усі часи й усіх народах спілкуються, моляться, живуть духовним життям в єдності зі своїм Господом. Коли дитина народжується, ніхто не знає, що з неї виросте. Дивлячись на маленьку дитину, нам важко повірити, що навіть вона може стати великою відповідно до місії, яку їй дав Господь Бог. Господь, наш Творець і Спаситель, у своєму предвічному задумі щодо нас кличе кожного до участі в Його великих ділах, кличе нас до великого! У цій події сьогодні ми чуємо сповнення тих самих слів, які колись почув пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе» (Єр. 1, 5). І сьогодні імʼя того, кого Бог знає, ангел Гавриїл сповіщає батькам: «Перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе» (Єр. 1, 5).
Щоразу, коли ми боремося з нашими вадами, гріхами, власним невірством, зустрічаються дві сили — Божа і людська. Гавриїл — означає «сила Божа», а Захарія — «сила людська». Сила людська виявляється безплідною, хоча Захарія жив праведно все своє життя. Лише Господь Бог запліднює своєю силою наше безсилля і дає життя, виявляє своє милосердя. Той, хто бореться зі своїм гріхом, знає, що є тільки один Спаситель і Визволитель, імʼя якому — Ісус Христос. Щоразу, як ми, окремі особи чи спільноти вірних, не віримо Богові, не віримо, що можемо бути покликані до великого, починаємо втрачати наш голос та німіти. Тоді ми не маємо, що сказати ані собі, ані людству. Але щоразу, коли віримо, що навіть нам, маленьким, Господь Бог може зробити велике, тоді маємо, що сказати, тоді Слово Боже бере голос кожної окремої людини. Навіть наших чудових дівчат, які на хорах сьогодні так гарно співають на славу Божу. Людина стає голосом не людського слова, але Слова Божого.
Я сьогодні прибув до нашої спільноти сестер для того, щоби відсвяткувати ще одну дуже важливу подію. Свято, справді свято, бо Господь Бог був навідався до своєї підпільної, мовчазної Церкви. Багато хто казав, що греко-католиків нема, Церква самоліквідувалася, але в кожній українській родині, де наші з вами батьки, діди і прадіди чинили спротив комуністичному атеїзму, туди Господь Бог посилав свою силу, свого Гавриїла, який ніс благодать Святого Духа. І хоча тоді в нас забрали голос, не дали можливості говорити, але наше свідчення віри було сильнішим і промовистішим за комуністичну пропаганду.
Ця Церква-мучениця була, як казав би Шевченко: «Без золота, без каменю, / Без хитрої мови, / А голосна та правдива, / Як Господа слово» (До Основ’яненка).
Відтак сталися дві події, які ми сьогодні святкуємо. Між нами є сестра Андрея Матковська. У спільноті сестер Пресвятої родини ми хочемо відсвяткувати 80 років від дня її народження і 40 років богопосвяченого життя. Цікаво, що для Згромадження сестер Пресвятої родини Господь Бог покликав сестру Андрею бути «пророком» і «предтечею». Вона у своєму житті та покликанні справді була на межі тих двох історичних періодів: Церкви переслідуваної і Церкви воскреслої. Можливо тоді, коли Господь Бог подарував батькам дівчинку, важко було їм повірити, що це до неї Він скаже: «… перш, ніж я уклав тебе у лоні твоєї матері, я знав тебе, сестро Андрею. Перше, ніж ти появилися на світ, я освятив тебе» (пор. Єр. 1, 5).
Дорога сестро! Покликання, яким Господь Бог кликав Вас у тих обставинах переслідуваної Церкви, можливо, жоден людський розум не міг ані передбачити, ані збагнути. Але саме Ви, сестро, винесли з того укритого, підпільного життя славу Вашої переслідуваної Церкви. Сорок років монашого життя — це не під силу людині, це під силу лише тому, хто вірить у Бога, якому Господь Бог посилає свого Гавриїла, що надає сили Божої. Жити монашим життям неможливо людськими зусиллями. Це — особливий вид вияву Божих відвідин свого народу силою і діянням Святого Духа. Ми сьогодні вітаємо сестру Андрею і дякуємо за її свідчення.
Так сталося, що в час переслідуваної Церкви, у Стрию Господь Бог покликав сестру продавати квитки на автобусній станції у приміщенні, яке було колись лютеранською церквою. Можливо, сестро, колись і я у вас їх купував. Але, мабуть, тоді Ви не знали, до якої великої місії Господь Бог Вас готує та коли, де і як ми сьогодні дякуватимемо за ці дивні діла Божі в історії нашої Церкви й нашого народу.
Ми нині кажемо: Господи, ми бачимо явні знаки Твоїх відвідин і приходу до нас. Знаємо, що Ти і сьогодні відвідуєш свій народ. Ми просимо: Господи, пошли Твою непереборну та всепереможну силу, Твого Гавриїла, до наших воїнів, батьків і матерів, тих, які тільки до Тебе можуть кричати і просити про поміч. Сьогодні Захарія співає про свободу, звільнення свого народу з рук ворогів. Господи, нехай у свято Різдва Івана Хрестителя Твоє милосердя над нами виявиться в житті, у діяльності нашої Церкви і нашого народу. Святий пророче Іване, хрестителю Господній, моли Бога за нас грішних. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
