Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Преображення в місті Шептицькому
Це — Мій улюблений Син,
що Я Його вподобав: Його слухайте (Мт. 17, 5).
Преосвященні владики Петре та Михайле!
Високопреподобний отче протоігумене!
Всесвітліші, преподобні та всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Дорогі діти, молоде цього славного міста!
Достойний, знаний на цілий світ, граде Шептицький!
Дорогі брати і сестри з різних куточків України і світу,
які моляться разом із нами завдяки цій живій трансляції!
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших дванадцяти християнських свят року. За покликом Євангелія (Мт. 17, 1–9) ми йдемо гору Тавор.
У Святому Писанні, коли Господь кличе людину вийти на гору, це завжди означає, що Він прагне бути близько до неї, хоче їй щось сказати або здійснити в її житті. Піднімаючись на гору, ми дивимося на світ, на себе, на наше місто чи село, дім з іншої перспективи. Ми дивимося на все начебто Божими очима. Саме до цього сьогодні закликає нас Господь.
Ми чуємо, як шостого дня Христос узяв трьох учнів — Петра, Якова та Івана — і повів їх на гору Тавор, де преобразився перед ними. Його обличчя засяяло, як сонце. а одяг став білішим від снігу. Учні побачили поруч з Ісусом дві постаті — Мойсея та пророка Іллю. Їхня присутність вказувала на Христа як на того, у кому звершується все, про що говорить Боже слово Старого Заповіту. Він — сповнення закону і пророків. І ось хмара огорнула учнів, і вони чують голос Отця, який до них промовляє.
Що ж означає ця подія? Що Христос зробив із учнями на Таворській горі? І що ця подія означає для нас сьогодні? Бо святкувати — це не лише згадувати, а силою і діянням Святого Духа заново те саме переживати. Ми маємо нагоду бути разом з апостолами: бачити й чути те саме, а відтак жити цим.
Щоб заглибитися в Боже слово, прислухаймося: про що говорив Ісус з пророком Іллею та з Мойсеєм Боговидцем? Євангелист розповідає про їхню таємничу, містичну розмову. Христос говорив із ними про майбутні події, які мають відбутися в Єрусалимі. Апостоли бачили Його славу, а Він — говорив про страждання, про свій «вихід», тобто про смерть і воскресіння.
Якщо ми приглянемося, то побачимо, що євангелист Матей подає наче два паралельних тексти, один з яких пояснює інший. Подія Преображення дуже глибоко і дивно перегукується з його описом Христових страстей, смерті й воскресіння. Преображення вказує, відкриває нам зміст майбутніх подій, до яких учні з Господом наближатимуться в Єрусалимі.
Ми чуємо, що Христос повів своїх учнів на гору. Те саме станеться з Ним. Ми почуємо, як, насміявшись, скинули з Нього одяг і повели на розп’яття.
Сьогодні бачимо дві постаті біля Ісуса Христа: пророка і Мойсея. Побачимо теж дві постаті на Голготі: двох розбійників, яких розіпнуть поруч із Ним.
Нині хмара світла огортає цю гору. А потім скаже Матей: «Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години» (Мт. 27, 45).
Ми щойно чули, як Бог-Отець промовляє до учнів, розкриваючи зміст служіння свого Сина. А тоді будуть іти люди і сміятися з Нього, кажучи: «Зійди з хреста. Він уповав на Бога. Нехай тепер Бог прийде спасти Його, Він назвав себе Сином Божим» (пор. Мт. 27, 41–43).
У день Преображення бачимо, як обличчя Христа сяє, наче сонце, і з Нього виходить слава Божества. Тоді побачимо, як на Нього плювали. На те саме обличчя вилилася вся нечесть людської злоби. Замість проміння світла Божества побачимо терновий вінець.
Зі собою Христос візьме трьох учнів, які сьогодні є з Ним на горі. Петро, Яків та Іван будуть з Ним у Гетсиманському саду. Але тільки один з них лишиться під час Його страстей, розп’яття, смерті й воскресіння — улюблений учень Іван.
Коли Христос вмиратиме на хресті і кричатиме: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27, 46) — учням так важливо буде згадати Його таворське явлення, коли сам Бог Отець об’явиться у своєму Сині.
А наприкінці ми чуємо, як учні на Таворі, побачивши сяйво Христового Божества в Його людському тілі, впали ниць до землі і налякалися. Те саме станеться в момент Христової смерті з римським сотником, який скаже: «Це справді був Син Божий!» (Мт. 27, 54).
Преображення на Таворській горі показує нам, що слава Христа сповна виявиться в Його приниженні й ганьбі на хресті. Сила і влада воплоченого Бога розкривається через людську неміч. Христовий тріумф над гріхом і смертю, остаточна перемога добра над злом, станеться в момент Його смерті і воскресіння.
Сьогодні Христос, преображаючись на горі, відкриває свою внутрішню природу, показує те, ким Він насправді є. У людському немічному тілі Він виявляє велич і силу слави Божої. Він показує нам, що Божа слава, сила і влада виявляється саме тоді, коли ми, віруючі, переживаємо ганьбу, слабкість і дивимося в обличчя смерті. Тоді таворське сяйво починає світити з нашого нутра і стає сяйвом християнської надії. Бо всі зовнішні речі — наша тілесність, обставини нашого приниження — тимчасові, натомість Божа сила, яка в нас спочиває і яку ми отримуємо у Святих Таїнствах Христової Церкви, — остаточна, певна і вічна.
Господь запрошує нас відкрити славу таворського світла в глибині життя нашої Церкви. Те саме світло й досі сяє в тілі Христової Церкви, однак нам потрібно преобразитися в Христі щоб побачити його!
Це дивне таїнство християнського життя: саме тоді, коли нас найбільше переслідують, ми стаємо сильні; коли в нас забирають людську надію — ми отримуємо Божу; коли нам відбирають людську певність — саме Отець у непевних обставинах земного життя вказує нам на того, хто в глибині серця нині сяє світлом і каже: «Це — Син Мій улюблений, Його слухай, Його шукай у собі, у глибині свого серця» (пор. Мт. 17, 5).
Про це нагадує нам сьогодні апостол Петро в апостольському читанні — про силу в немочах, славу в ганьбі, перемогу в слабкості: «І маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, вважаючи на Нього як на світильник, який світить у темнім місці, аж поки почне розвиднятись, і рання зоря зійде в серцях ваших» (II Пт. 1, 19).
Іще один образ цієї переможної сили Господь Бог показує нам сьогодні через особливу постать — митрополита Андрея Шептицького. Ми вшановуємо його у зв’язку із 160-річчям від дня його народження.
Де, як не тут — у місті Шептицькому — нам святкувати його пам’ять? Думаю, що тепер уся Церква разом із вами відкриває для себе дивну річ, про яку, можливо, ще кілька років тому ніхто й не здогадувався: так, земний шлях і посланництво митрополита Андрея глибоко пов’язані з вашим містом.
Ми знаємо, що саме тут, у колишньому Кристинополі, 14 серпня 1892 року він склав вічні обіти в Чині святого Василія Великого. Тут, у вас, він — граф — зрікся всього і став убогим. Відмовився від могутності цього світу, щоб бути носієм і проповідником Божої сили і слави.
Однак мало хто знає, що, складаючи вічні обіти у Василіанському чині, Андрей Шептицький з римо-католицького обряду повернувся до прабатьківського обряду свого роду. Саме тут, у цій обителі, він знову став сином Української Греко-Католицької Церкви, — став українцем за власним вибором, а не лише за походженням.
Ми покликані прислухатися до всього, що митрополит Андрей має нам, українцям, сказати в цю ще одну велику, тяжку і темну мить нашої історії.
Під час Другої світової війни він написав до свого народу безсмертні слова: «Україна лише сама себе зможе змінити. Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе».
Наче за голосом Небесного Отця, який на Таворській горі вказав на Ісуса, митрополит Андрей вказує кожному сучасному українцю, де шукати силу, славу і перемогу. У нашій волі — змінити самих себе силою і діянням Святого Духа!
Митрополит Андрей Шептицький тут, у Кристинополі — сьогодні Шептицькому — був професором морального богослов’я для отців василіан, а також викладав догматичне богослов’я. Він, як добрий батько і лікар, бачив усі немочі нашого народу і вказав шлях до нашого преображення. Створюється враження, що Андрей сьогодні дивиться в душу нашого національного і політичного життя.
Дозвольте мені зачитати маленький уривок із його славного богословсько-соціального трактату «Як будувати Рідну Хату?»:
На жаль, навіть з поверховної обсервації нашого національного життя конечно доходиться до висновків, що є в душі Українця глибока й сильна воля мати свою державу, — та, попри ту волю, знайдеться, може, рівно сильна і глибока воля, щоб та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?! Чи перевагу візьмуть елементи позитивні, чи неґативні? (Львів, грудень 1941 року, частина ІІ; офіційна назва документа — Декрет Львівського архиєпархіального собору 1942 року до духовенства «Ідеалом нашого національного життя…»).
Тут митрополит Андрей звертається до вас, дорогі отці, бо в нашій силі й волі — зробити все, щоб жодні негативні елементи не запанували. Він каже: тепер, коли ми втомлені війною, — сила Христова є в нас самих. Нікому у світі так не потрібна Україна, як нам, українцям. Ніхто за нас не боронитиме, не відбудовуватиме, не показуватиме сяйва краси її мови й культури, її слави на цілий світ. Саме тому чуємо від митрополита такі слова:
Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народі, від напруженості виховної праці духовенства з молоддю та в проповіданні Євангелія і пояснюванні християнських чеснот у великій мірі залежить могутність Батьківщини (Там само).
Сьогодні сила преображення України — у наших руках: у нашому християнському вихованні, у вмінні розрізняти добро і зло. Споминаючи великого Андрея, ми прагнемо подякувати нашим дівчатам і хлопцям на фронті — бо саме вони є вчителями справжньої любові до України. Огортаємо нашою любов’ю всіх тих, хто на своєму тілі й у своєму серці носить травми цієї війни.
У це свято до нас голосом нашого Андрея звертається Бог Отець, вказуючи на Христа, присутнього у славі в нас. Це до нас Він промовляє: «Це — Мій улюблений Син, що Я Його вподобав: Його слухайте» (Мт. 17, 5).
Молімося за те, щоб слава таворського явлення осяяла душі кожного з нас. Молімося за власне преображення у Христі — силою і діянням Святого Духа. Просімо, щоб, святкуючи це свято, ми стали хоч трохи кращими, світлішими, хоч трохи глибше побачили, звідки нам сьогодні взяти всенародну силу для перемоги над цим злим і сильним ворогом. Але в цю перемогу треба повірити — і тоді вся сила і слава виявиться навіть у наших болях, стражданнях і немочах.
Ми просимо: Господи, освяти первоплоди цієї української землі, яка знову народила нам необхідні харчі для нашого земного життя. Дай, щоб наша Церква, щоб ми, Божий народ, плодоносили добрими ділами, християнськими чеснотами, являючи славу Твого таворського світла в Україні сьогодні.
Праведний митрополите Андрею, що сьогодні стоїш перед Божим престолом, — моли Бога за нас, грішних! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
