Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Преображення Господнього
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят у літургійному році — Преображення Господнє. Цікаво, що всі ці свята, особливо серпневі, цього року для нас в Україні будуть історичними, бо ми востаннє святкуємо їх за юліанським календарем. Наступного року Преображення буде 6 серпня.
Чому свято Преображення є такою великою подією для християн усіх часів і народів? Що воно означає? Ба більше, що воно означає сьогодні для нас? Адже святкувати християнське свято — це переживати щось дуже важливе, вбирати в себе силою Духа Святого зміст тієї події, яку ми урочисто звершуємо.
Ми щойно чули слово Святого Євангелія про те, що Ісус Христос, узявши із собою лише трьох учнів — Петра, Якова та Івана, піднявся на Таворську гору і преобразився перед ними. Однак перед тим як іти на гору, Учитель почав говорити учням про свої майбутні страждання. Тож Він сходить на Тавор із думкою про події, які мають статися з Ним у Єрусалимі. Христос буде виданий у руки грішникам, має вмерти на хресті, але потім, на третій день, воскреснути. Він іде на гору Таворську гору начебто для того, щоб пояснити, що очікує Його та учнів.
Коли Христос преображається, показуючи славу свого божества, до Нього приходять два старозавітні персонажі — Мойсей та Ілля. Вони розмовляють про Його майбутні страждання. Зміст переживання грядущих страстей, зокрема в контексті Преображення на Таворській горі, має на меті виявити учням славу Його Воскресіння, дати їм побачити і збагнути, що Ісус Христос — не тільки людина, а й справжній, живий, вічний Бог.
Цікаво, що і Мойсей, і Ілля переживали в обставинах Старого Заповіту особливе спілкування з Богом. Мойсея ми називаємо Боговидцем: Господь вивів його на Синайську гору, щоб об’явити йому Свою славу. Але Мойсей так хотів побачити Боже обличчя! І тоді Господь йому сказав: «Ти не можеш бачити Мого обличчя і залишитися живим» (Вих. 33, 20). Мойсей побачив славу і обличчя Бога аж на Таворській горі, коли став свідком того, що обличчя Христа засяяло ясніше від сонця.
Так само й Ілля в Старому Заповіті шукав Бога. Старозавітні книги описують подію, коли він пережив особливе явлення Бога — теж на горі, на Хориві. Перша книга Царів каже так: «Господь сказав йому: „Вийди, встань на горі перед Господом“. І ось прийшов Господь. Великий, потужний вітер, що розривав гори й торощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь! По землетрусі — вогонь, та не й у вогні Господь! Після вогню — тихесенький, лагідний вітрець. Скоро Ілля його вчув, то затулив обличчя плащем, вийшов і став при вході в печеру. Тоді заговорив до нього голос: „Чого ти тут, Іллє?“ (19, 11–13). Повноту явлення Бога Ілля побачив лише на Таворській горі.
Господь у своєму Преображенні на Таворі показав присутнім сяйво свого божества. Бог явився людям — але як? У вигляді кого і чого? Як Він показав себе своїм старозавітним пророкам, які підсумовують у своїх особах закон і пророків? Господь Бог об’явив своє божество на Таворській горі вже не через палаючий кущ, як Мойсею в пустелі, не через землетрус, вогонь, буревій чи подув вітерцю, як Іллі, а через людину. Із людського тіла Ісуса засяяла слава божества, так що Святі Отці могли сказати: «Той, хто єдиносущний з Отцем за Божественною природою, єдиносущний зі своєю Матір’ю за природою людською». Господь показав на Таворі богоносність людського тіла, красу людини, преображеної в Бозі. І на обличчі людини засяяла слава самого Бога.
Слава божества, яка сяяла через людське тіло, вразила апостолів. Вони бачили хмару як присутність Духа Святого, чули голос Отця, що промовив до них із неба: «Це — Мій улюблений Син: Його слухайте» (Мт. 17, 5). На іншій горі — Голгофі, Христове тіло, яке сьогодні виявляє себе у славі божества, буде зневажене, розп’яте. І коли ті самі апостоли побачать Учителя, якого розпинають, вони зрозуміють, що Його страждання є добровільними. Можна примусити страждати людину, але не Бога. Страсті, смерть і воскресіння Христа були добровільними терпіннями Бога в людському тілі задля вічного життя, яке Він хоче дарувати людині.
У світлі Христового Преображення ми починаємо сьогодні краще розуміти, що духовний розвиток віруючої людини є ніщо інше, як дорога її преображення в Бозі. Про це нам нагадує апостол Павло: «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (ІІ Кор. 3, 18). Бо ми, християни, у Таїнстві Хрещення, як вчить апостол Петро, стали причасниками Божої природи (пор. ІІ Пт. 1, 4). У Таїнствах Хрещення і Миропомазання Господь Бог вклав у нас свого Святого Духа, посіяв у нас зародок свого божества. І кожен християнин має виявити присутність цієї Божественної благодаті у своїй особі через власний духовний розвиток.
Приходячи на молитву, ми часом маємо спокусу розказати Господу Богові, чого Він нам ще не дав. Проте сьогоднішня подія нам каже: улюблений сину Божий, улюблена донько Божа, усе те, що тобі потрібне, Господь тобі вже дав — воно є в тобі, як те зерно вічного таворського світла, Воскресіння Христового, тільки ти мусиш його виявити і в ньому день-у-день преображатися. Ми покликані виявити ту славу божества, що спочиває в нас як завдаток, так само як Христос виявив своє божество через людське тіло на Таворській горі.
Церковний розвиток, церковні реформи мають на меті ніщо інше, як щоразу повніше виявляти того живого Бога, який присутній у тілі своєї Церкви. Щось подібне роблять добрі батьки стосовно своєї дитини. Мама і тато ніколи не скажуть своїй дитині: «Ти — нездара, не маєш здібностей ні до чого, нічого не знаєш і не вмієш», а навпаки, намагаються розгледіти її таланти, дари, здібності, розвинути їх за допомогою виховання та показати цій дитині, наскільки вона є обдарованою, розумною і доброю. Мудрий вихователь завжди намагатиметься виявити красу добра, яку Творець вклав у дитину.
Наскільки ж більше ми покликані виявити зародок плодів Духа Святого у власній душі як християни! Сьогодні світ очікує, що ми покажемо обличчя Бога, який присутній між нами, у всій славі божества.
Недаремно 80 років тому, під час Другої світової війни, митрополит Андрей Шептицький сказав такі слова: «Ключ до перетворення України лежить у ній самій. Ми часом не можемо змінити зовнішніх обставин, але нам під силу змінити самих себе». Очевидно, тим ключем і джерелом зміни та преображення нас самих і України є не лише наші природні, суто людські, здібності та ресурси, а сила благодаті Святого Духа, дар П’ятдесятниці, яким для України є віруючі люди — Христова Церкви, що сяє сьогодні, у це свято, світлом Христового Преображення.
Христос преобразився сьогодні на Таворській горі, щоб преобразити в Божому світлі своїх учнів. Відкрив їм очі, щоб вони могли бачити Його славу. А ми, християни третього тисячоліття, святкуємо нині це свято, щоб те Преображення торкнулося кожного з нас, щоб ми побачили, як багато вже носимо в собі, як багато сил Господь Бог нам вже дарував. Ми повинні лише ті дари, те вічне життя, те світло в собі віднайти і ним світити. Тому каже нам євангелист Матей, передаючи Божі слова: «Нехай ваше світло світить серед людей, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 15).
Тішуся, що сьогодні можу бути тут. Це Бог так розпорядився, що саме в це історичне свято Преображення я лишив всіх інших і пішов на Таворську гору, до цієї святої обителі. І, як Христос на Тавор взяв Петра, Якова та Івана, тобто своїх улюблених учнів, так само сьогодні Він хоче показати вам, сестри, наскільки вас любить. У цьому святому храмі ми переживаємо особливу можливість бути разом, бачити одне одного, слухати Боже слово, причащатися Тіла і Крові нашого Спасителя.
У Святому Євангелії я знайшов запис, що востаннє був тут 29 червня 2014 року, коли ми святкували 100-річчя Згромадження сестер мироносиць і освячували цей іконостас. Мабуть, тоді ми не знали, що нас чекає (це був рік початку війни), чи будемо живі та здорові. Але сьогодні ми тут святкуємо це велике свято Божого світла, Божої надії, — свято перемоги світла Христового Воскресіння над смертю. Думаю, це свято має нас не тільки потішити, а й скріпити.
Нехай Христос, який преображається, подарує сьогодні те Боже таворське світло кожному з нас під час тих темних, тяжких днів, тижнів, місяців великої війни. У контексті Божого слова, Христового Преображення ми мусимо відчути, що те світло сильніше за будь-яку темряву. Можна багато нарікати на темряву, але краще засвітити бодай одну свічку, і темрява втече.
Просімо, щоб ті слова, які Отець сказав апостолам на Таворській горі, були Божим словом, що кожного дня лунає в наших вухах. Кого нам слухати сьогодні? Скільки всього нині вривається до нашого вуха і серця. Ми хочемо знати майбутнє, часом ганяємося за пророцтвами різних «пророків», слухаємо прогнози «експертів». Кого нам слухати? Сьогодні до нас промовляє Бог Отець про свого Сина: «Це — Мій улюблений Син: Його слухайте». (Мт. 17, 5). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
